Рішення № 85735316, 18.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5975/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Міхєєвої М. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, код ЄДРПОУ 38226516) про зобов`язання провести реєстрацію за фактичним місцем проживання, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради в якому просив зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звертався до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , проте 10.07.2019 року йому було відмовлено у реєстрації місця проживання у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації. Позивач зазначає, що ним було подано всі необхідні документи, а тому вважає висновки відповідача щодо ненадання ним необхідних для реєстрації документів такими, що не відповідають дійсності у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.10.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

29.10.2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що перевіривши надані позивачем документ, адміністратор Департаменту виявив, що в свідоцтві про право власності від 03.06.2014 р. № НОМЕР_2 та Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.06.2014 р. № 22523988 зазначено, що об`єктом нерухомого майна є садовий будинок.

З огляду на це, адміністратор Департаменту відмовив ОСОБА_1 у наданні адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, у зв`язку з тим, що суб`єктом звернення не подано необхідних документів або інформації, що зазначено у заяві про реєстрацію місця проживання від 10.07.2019 р.

Відповідач зазначає, що позивач має намір зареєструвати своє місце проживання у приміщенні, що за цільовим призначенням, згідно наданих документів, є садовим будинком.

При цьому відповідач зазначає, що реєстрація місця проживання здійснюється виключно у житлі, до якого згідно з приписами чинного законодавства України садовий будинок не відноситься, садовий будинок призначений тільки для літнього використання.

Також відповідач зазначає, що власник садового будинку має можливість оформити його як житловий і лише після отримання рішення органів місцевого самоврядування про переведення садового будинку у жилий будинок може здійснювати в ньому реєстрацію місця проживання.

Що стосується документів наданих позивачем в підтвердження позовних вимог, відповідач зазначив, що зазначені документи не змінюють статусу садового будинку на житло, відтак, не утворюють підстав для здійснення реєстрації місця проживання позивача у зазначеній будівлі.

Таким чином відповідач зазначає, що при прийнятті рішення про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , Департамент діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством України, а позивачем, в свою чергу, не дотримано зазначених вимог при зверненні за адміністративною послугою з реєстрації місця проживання, а саме: не надано необхідних документів, таким чином не має підстав для задоволення позову про визнання зобов`язання Департаменту, як органу реєстрації, зареєструвати місце проживання позивача.

04.11.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він додатково зазначив, що реєстрація за адресою фізичної особи, у тому числі у садовому будинку , є можливою та повністю узгоджується зі статтями 6, 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Відповідно до ЖК УРСР садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду. Тобто житлом є житловий будинок, квартира інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла. Отже, для цілей реєстрації місця проживання в будинок або інше приміщення вони мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них. Позивач зазначає, що надані ним докази підтверджують факт придатності садового будинку для постійного проживання.

11.11.2019 року від відповідача надійшли заперечення, в яких він додатково зазначив, що позивач помилково трактує відмову в реєстрації місця проживання, надану Департаментом, як обмеження його права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Відповідач зазначає, що відмова в реєстрації місця проживання надана ОСОБА_1 Департаментом в межах компетенції та в порядку, визначеному законодавством, жодним чином не порушує права позивача на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, а також не перешкоджає позивачу використовувати об`єкт нерухомого майна на власний розсуд.

При цьому відповідач зазначив, що за час здійснення Департаментом повноважень з реєстрації місця проживання, наявні непоодинокі випадки звернення громадян за отриманням адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за адресою садового або дачного будинку. В свою чергу, з метою з`ясування можливості здійснення реєстрації місця проживання фізичних осіб у садових та дачних будинках, Департамент звернувся з листом до Державної міграційної служби Україн), яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, у сфері реєстрації фізичних осіб. Відповідно до листа ДМС України від 31.05.2019 № 6.2-6169/6-19 розглядати питання про здійснення реєстрації місця проживання особи за адресою садового/дачного будинку можливо лише після переведення такого будинку у житловий, за умови подання особою документів, визначених нормативно-правовими актами, що регулюють питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб в Україні.

В судовому засіданні 11.11.2019 року позивач та його представник підтримали адміністративний позов у повному обсязі та просили задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.

В судовому засіданні 11.11.2019 року представник Відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву та заперечень.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 10.07.2019 р. звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, для отримання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Для отримання вказаної адміністративної послуги позивач надав наступні документи:

заяву про отримання адміністративної послуги;

заяву про реєстрацію місця проживання;

паспорт громадянина України ОСОБА_1 ;

документ, що підтверджує присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків;

квитанцію про сплату адміністративного збору;

документи, що підтверджують право власності ОСОБА_1 на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: свідоцтво про право власності від 03.06.2014 р. № НОМЕР_2 та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.06.2014 р. № 22523988.

Згідно службових відміток на зворотному боці заяви позивача Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання від 10.07.2019 року у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження визначено Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

За визначенням ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

письмову заяву;

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;

квитанцію про сплату адміністративного збору;

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

В розумінні ст. 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

У відповідності до ст. 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Правила реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила №207) визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Пунктом 3 Правил №207 передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Згідно з п.п. 8, 9 Правил №207 документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».

Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не містить посилань на поняття житлового фонду та не встановлює обмежень у реєстрації за адресою приміщення, яке не відноситься до житлового фонду.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

З аналізу норм ст. 379 Цивільного кодексу України вбачається, що житлом фізичної особи є не тільки житловий будинок, а й інше жиле приміщення, придатне для постійного чи тимчасового проживання в ньому.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української PCP, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає:

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово- будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно- колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З наведених норм Житлового кодексу слідує висновок, що садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового Фонду.

Крім того, аналіз наведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Згідно відомостей, які містяться в технічному паспорті на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , садовий будинок складається з кухні, двох кімнат та санвузлу.

Відповідно до звіту ЧП «Дельта-Консталтинг» про можливість зміни фунционального призначення будинку літ. «А» загальною площею 34 кв. м. За адресою: АДРЕСА_2 з садового будинку на житловий будинок, усі приміщення садового будинку відповідають вимогам діючих норм та правил , якість здійснення будівельних робіт відповідає вимогам будівельних норм та правил та будинок обладнаний системами електро та водопостачанням, газовою системою опалювання , є каналізація та придатний для постійного проживання і дає можливість експлуатації у якості житлового будинку.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що садовий будинок придатний для постійного проживання.

Крім того у реєстрації місця проживання фізичної особи може бути відмовлено з підстав, виключний перелік яких наведено в ст. 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідачем зазначено в якості підстави для відмови в реєстрації позивача неподання необхідних документів або інформації.

Однак судом встановлено, що позивачем було надано всі необхідні документи для реєстрації місця проживання.

Наявність власного тлумачення відповідачем віднесення нерухомого майна до житлового не є підставою для твердження про недостовірність відомостей у документах та не може слугувати підставою для відмови в реєстрації місця проживання.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що реєстрація за адресою житла фізичної особи, зокрема, садового будинку, є можливою та повністю узгоджується зі статтями 6, 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому суд дійшов висновку що відповідач протиправно відмовив позивачу у реєстрації місця проживання.

Суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов`язків призводить до порушення прав позивача. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб`єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб`єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб`єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.

Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за вказаним позивачем місця проживання, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача.

При цьому, як зазначено у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді №R(80)2, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суб`єкт може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

Таке тлумачення суті дискреційних повноважень адміністративного органу наведено у Постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року по справі №826/22282/15.

Повноваження відповідача в частині реєстрації за місцем проживання не належать до дискреційних, оскільки тільки одне з цих двох видів рішень може мати правову підставу. Обидва варіанти цих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, оскільки наявність підстав для проведення реєстрації місця проживання автоматично виключає можливість прийняття рішення про відмову реєстрації місця проживання та навпаки, а тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки одне з цих двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, код ЄДРПОУ 38226516) про зобов`язання провести реєстрацію за фактичним місцем проживання - задовольнити.

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_1 за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Котовського, 2-Д, код ЄДРПОУ 38226516) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. та 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.11.2019 року.

Суддя А.А. Радчук.

.