Рішення № 85733852, 18.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2769/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради (відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не вчинення дій для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» (далі - КП «Луцьке підприємство електротранспорту») та щодо не вчинення дій для розірвання договору з міських перевезень пасажирів автобусним транспортом з КП «Луцьке підприємство електротранспорту»; зобов`язання відповідача вчинити дії для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб КП «Луцьке підприємство електротранспорту» та для розірвання договору з міських перевезень пасажирів автобусним транспортом з КП «Луцьке підприємство електротранспорту»; стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди у сумі 272224,27 грн.

В обґрунтування позову вказав, що у зв`язку із систематичними порушеннями перевізником - КП «Луцьке підприємство електротранспорту» - правил перевезення пасажирів, яке полягає у безпідставній відмові йому як інваліду ІІ групи у безкоштовному проїзді у міському автобусному транспорті, 27 серпня 2019 року він звернувся зі скаргою до відповідача. У відповіді від 05 вересня 2019 року за №6.1-7/1461/2019 відповідач, посилаючись на рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2018 року №787-1, зазначив про наявність у позивача права безкоштовного проїзду у міському електротранспорті.

Позивач вважає, що його скарга розглянута неналежно, при цьому звертає увагу на обов`язок відповідача, встановлений статтею 19 Закону України «Про звернення громадян», об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

На його думку, відсутність дій щодо притягнення до відповідальності посадових осіб перевізника та припинення договору перевезення з перевізником КП «Луцьке підприємство електротранспорту» є бездіяльністю відповідача.

Позивач, посилаючись на статтю 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зауважив, що особи з інвалідністю І та II групи мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі; пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт»; звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2018 року №787-1 затверджено перелік категорій громадян, яким у 2019 році будуть додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, надаватись безоплатно та бездотаційно послуги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах (при пред`явленні відповідного посвідчення). Ідентичне за змістом рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2017 року №743-1 було предметом позову у справі №803/993/2018. Рішенням суду від 24 вересня 2018 року у цій справі зроблено висновок про обов`язок перевізників безкоштовно та бездотаційно перевозити пасажирів, яким чинним законодавством встановлено право на безкоштовний проїзд у міському пасажирському транспорті.

Як зазначив позивач, відповідно до типового договору відповідач є організатором перевезень пасажирів та має право розірвати договір з перевізником, обов`язком якого є забезпечення виконання вимог законів України, що стосуються перевезень пасажирів. Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Позивач вважає, що як зацікавлена у розумінні статей 215, 216 Цивільного кодексу України особа, має право на оскарження спірної угоди, яка відповідно до статті 633 цього Кодексу є публічним договором.

Позивач вказав, що внаслідок протиправної поведінки відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у переживаннях та душевних стражданнях. За практикою Європейського суду з прав людини середній розмір моральної шкоди у подібних справах становить 10000 євро, що на 13 вересня 2019 року становить 272224,27 грн., яку він просив стягнути з відповідача.

Ухвалою від 18 вересня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.11-16). Зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2018 року №787-1 затверджено перелік категорій громадян, яким надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2019 році. Це рішення є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване та обов`язкове до виконання на території м. Луцька. Відповідач звернув увагу, що рішенням суду від 24 вересня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про оскарження аналогічного рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2017 року №743-1. Суд дійшов висновку, що рішення, яким визначено перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2018 році, не звужує зміст прав осіб з інвалідністю, визначених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю».

За приписами частини першої статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Відповідач зазначив, що Виконавчим комітетом Луцької міської ради укладено сім договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку із перевізником КП «Луцьке підприємство електротранспорту». Пунктом 3.2 договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом визначено підстави для розірвання договору. Зі змісту скарги від 27 серпня 2019 року та зі змісту позовної заяви не зрозуміло, який саме договір вимагає розірвати позивач. Оскільки організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування віднесена до виключної компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, то за відсутності підстав, визначених в договорі на перевезення для його розірвання організатором перевезень в односторонньому порядку, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджується відповідач і з позовними вимогами, спрямованими на притягнення адміністративною комісією при Виконавчому комітеті Луцької міської ради до адміністративної відповідальності посадових осіб перевізника. Порядок, підстави та повноваження щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Оскільки відповідні протоколи до адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Луцької міської ради не надходили, то відсутні законні підстави для розгляду питання про притягнення посадових осіб перевізника до адміністративної відповідальності.

Безпідставною відповідач вважає і вимогу про відшкодування моральної шкоди. Зауважив, що наведене у позові обґрунтування заподіяння позивачу моральної шкоди (переживання та душевні страждання) є загальним і не підтверджене будь-якими доказами.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив (а.с.20-21) позивач підтримав позовні вимоги та додатково на аргументи відповідача зазначив, що згідно зі статтею 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства. Тому перевізники зобов`язані перевозити на автобусних маршрутах загального користування всіх громадян, яким чинним законодавством надано право пільгового (безкоштовного) проїзду у автобусах, які здійснюють перевезення на маршрутах загального користування, у тому числі на міських автобусних маршрутах. Рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2018 року №787-1 цього обов`язку не скасовує і не виключає обов`язку перевозити безкоштовно, зокрема, осіб з інвалідністю ІІ групи, оскільки право безкоштовного проїзду для них передбачене статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно з пунктом 2.2.15 договорів, укладених відповідачем із КП «Луцьке підприємство електротранспорту» (маршрути №9а, №17а, №24, №25, №26, №28, №29), перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобуса під час руху на маршруті. Оскільки перевізник систематично відмовляється перевозити пасажирів пільгових категорій на всіх вищезгаданих маршрутах, це є порушенням ним умов договору, яке є правовою підставою для його розірвання відповідно до пункту 3.4 договорів.

Позивач також зазначив, що відповідачем не направлено матеріали для притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства України, до компетентних органів відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян». З урахуванням наведеного позивач просив задовольнити позов.

Відповідач правом подати заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Як слідує з матеріалів справи, 27 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Луцької міської ради із скаргою, в якій повідомив про факт порушення його права на безкоштовний проїзд як інваліда ІІ групи на міському маршруті №26 із зазначенням відомостей щодо перевізника, водія та транспортного засобу. Просив вчинити дії щодо притягнення до відповідальності за статтею 155, 133-1 КУпАП водія та генерального директора КП «Луцьке підприємство електротранспорту» ОСОБА_2 та розглянути питання про припинення договору перевезення пасажирів у м. Луцьку із таким перевізником. До скарги додано копію посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи (а.с.6).

За результатами розгляду скарги Виконавчий комітет Луцької міської ради надіслав ОСОБА_1 відповідь від 05 вересня 2019 року №6.1-7/1461/2019, якою повідомлялося про проведення службового розслідування. Також зазначалося, що перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги у 2019 році при здійсненні перевезень в автобусах на міських маршрутах у м. Луцьку, затверджений рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 06 грудня 2018 року №787-1; цей перелік пільгових категорій громадян розміщений у салоні автобусів. Разом з тим, компенсація за пільгове перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міському бюджеті на 2019 рік не передбачена (лише за перевезення у міському електротранспорті). Роз`яснено право позивача на пільговий проїзд у міському електротранспорті. З урахуванням наведеного відповідач не вбачає підстав для розірвання договору із перевізником та притягнення до відповідальності водія автобуса, з яким проведено відповідний інструктаж та роз`яснювальна робота (а.с.7).

Аналіз змісту звернення позивача від 27 серпня 2019 року свідчить про те, що останнє за своєю правовою природою є скаргою про порушення права на безкоштовний проїзд згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» перевізником КП «Луцьке підприємство електротранспорту», з яким відповідач уклав договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку; скарга містить висловлення оціночного ставлення заявника до певних подій та стосуються певного кола питань. За наведених умов спірні правовідносини регулюються приписами Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (надалі - Закон №393/96-ВР).

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У розумінні статті 3 Закону №393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (частина перша статті 16 Закону №393/96-ВР).

Згідно зі статтею 19 вказаного Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

Приписами статті 20 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Перевіряючи доводи позивача стосовно всебічного та повного розгляду відповідачем його скарги по суті, суд виходить з того, що порушене питання стосувалося права на безоплатний проїзд у міському транспорті як особи з інвалідністю ІІ групи.

Транспортне обслуговування осіб з інвалідністю здійснюється на пільгових умовах (стаття 38-1 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», далі - Закон №875-XII). Відповідно до згаданої статті особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт». Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, річковим, автомобільним та міським електричним транспортом.

Згідно зі статтею 12 Закону України від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР «Про транспорт» підприємства транспорту зобов`язані, зокрема, забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Відповідно до статті 11 Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III) послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту.

У свою чергу, статтею 37 Закону №2344-III обумовлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

На міських автобусних маршрутах загального користування забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту (стаття 7 Закону №2344-III).

Виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення від 06 грудня 2018 року №787-1 «Про перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2019 році» (а.с.34). Цим рішенням затверджено перелік категорій громадян, яким у 2019 році будуть додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, надаватись безоплатно та бездотаційно послуги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах (при пред`явленні відповідного посвідчення). Серед них: особи з інвалідністю внаслідок війни (з одним супроводжуючим особи з інвалідністю внаслідок війни першої групи); учасники бойових дій; особи, на яких поширюється статус члена сім`ї загиблого (померлого); дитина з інвалідністю до 18-ти років (з одним супроводжуючим) та діти з інвалідністю першої та другої груп (з одним супроводжуючим дитини з інвалідністю першої групи); особи з інвалідністю по зору та особи з інвалідністю першої та другої груп з ураженням опорно-рухового апарату (з одним супроводжуючим особи з інвалідністю першої групи); постраждалі від аварії на ЧАЕС першої категорії та учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії; ветерани ОУН-УПА; особи, визнані жертвами нацистських переслідувань, та потерпілі від політичних репресій; почесні громадяни міста Луцька; бійці-добровольці АТО; постраждалі учасники Революції Гідності; вдови осіб з особливими заслугами; громадяни, яким за рішенням виконавчого комітету міської ради видано посвідчення на право безоплатного проїзду в міських автобусах; працівники департаменту муніципальної варти Луцької міської ради.

Це рішення відповідача є чинним та не є предметом оскарження у даній справі.

За приписами частини першої статті 31 Закону №2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Як встановлено судом, Виконавчим комітетом Луцької міської ради як організатором перевезень пасажирів автомобільним транспортом із перевізником КП «Луцьке підприємство електротранспорту» укладено такі договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом: від 08 листопада 2018 року №04, від 25 березня 2019 року №08, від 05 вересня 2018 року №11, від 08 лютого 2019 року №17, від 02 червня 2015 року №22, від 08 лютого 2019 року №24, від 08 лютого 2019 року №25 (на маршрути №9а, №17а, №24, №25, №26, №28, №29 відповідно) - а.с. 23-29.

За змістом заяв по суті справи, ОСОБА_1 вбачає бездіяльність відповідача щодо не вчинення дій для припинення договору перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладеного із перевізником КП «Луцьке підприємство електротранспорту», у зв`язку із систематичним порушенням останнім права ОСОБА_1 на безоплатний проїзд в автобусах на міських маршрутах. Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність у скарзі від 27 серпня 2019 року посилання на договір, який вимагає розірвати позивач, оскільки у скарзі наявне посилання на обставини події, з якою позивач пов`язує порушення своїх прав на безкоштовний проїзд (маршрут перевезення, перевізника).

Разом з тим, суд погоджується із доводами відповідача, що організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування віднесена до виключної компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування.

У пункті 2.2.15 наведених вище договорів, які є типовими, визначено, що перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті.

Пунктом 3.2 договорів передбачено, що договір може бути розірваний з ініціативи організатора в односторонньому порядку у випадках: виявлення фактів подання перевізником на конкурс неправдивої інформації; якщо перевізник неодноразово порушив (більше трьох разів протягом календарного року) умови договору, про що складено відповідні документи; якщо перевізником не забезпечена (не нижче 95%) щоденна робота обладнання, сумісного з протоколом роботи системи, визначеної організатором на конкурсних засадах, в автобусах (основних та резервних) протягом десяти днів від часу їх роботи на маршруті, що підтверджено управлінням транспорту і зв`язку; використання найманої праці без оформлення трудових договорів; невиконання пунктів 2.2.2, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.13 договору.

Згідно з пунктом 3.4 договорів договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої із сторін у випадку невиконання умов договору іншою стороною.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарського договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором.

За правилами статей 651 і 652 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у разі істотної зміни обставин.

З огляду на наведене для ініціювання питання про його розірвання має бути встановлений та доведений факт невиконання визначених договором умов.

Загальне покликання відповідача у відповіді на скаргу на рішення від 06 грудня 2018 року №787-1 не вирішує порушене позивачем питання щодо перешкод у реалізації його права на безоплатний проїзд в міському транспорті загального користування. При цьому відповідач обґрунтував відсутність підстав для ініціювання процедури розірвання договору із перевізником з огляду на наявність у позивача права пільгового проїзду як особи з інвалідністю ІІ групи у громадському транспорті, який отримує компенсацію за перевезення пільгових категорій громадян - у міському електротранспорті; компенсація за пільгове перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в бюджеті міста на 2019 рік не передбачена. Однак ні відповідь на скаргу, ні відзив на позов не містить посилань на нормативно-правові акти чи прийняті органами місцевого самоврядування рішення, якими обмежено реалізацію права осіб з інвалідністю ІІ групи на безкоштовний проїзд в міському транспорті на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку. Тому суд вважає, що відповідач не обґрунтував належними та допустимими доказами свої висновки при розгляді скарги ОСОБА_1 від 27 серпня 2019 року. Покликання обох сторін у заявах по суті справи на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі №803/993/18 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради про зобов`язання привести рішення від 06 грудня 2017 року №743-1 «Про перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2018 році» у відповідність до законодавства України та зобов`язання утриматись від прийняття рішень, що суперечать нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, стягнення з відповідача моральної шкоди (а.с.31-33) суд до уваги не бере, оскільки, на думку суду, воно не має преюдиційного значення при вирішенні даного спору. Перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2019 році, встановлений рішенням відповідача від 06 грудня 2018 року №787-1; разом з тим, таке рішення лише доповнює перелік пільгових категорій громадян, визначених державою. З відповіді на скаргу не вбачається конкретний і прямий висновок щодо наявності чи відсутності порушень зі сторони перевізника та водія автобуса права на безоплатний проїзд в міському транспорті загального користування.

Водночас, суд зауважує, що органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за дії перевізників. Перевізники є суб`єктами відповідальності за порушення вимог законодавства відповідно до статті 60 Закону №2344-III (у тому числі за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира).

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян має наслідком притягнення водіїв транспортних засобів до адміністративної відповідальності на підставі частини сьомої статті 133-1 КУпАП. Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, є підставою для адміністративної відповідальності згідно зі статтею 155 КУпАП.

Згідно із частиною 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Притягненню до адміністративної відповідальності та накладенню адміністративного стягнення за статтями 133-1, 155 КУпАП передує складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Як визначено статтею 218 КУпАП, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1, 103-2, 104, 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, статтями 156-1, 156-2, 159, частиною першою статті 163-17, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 189, 189-1, 212-1 цього Кодексу.

У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: 1) уповноважені на те посадові особи: органів внутрішніх справ (Національної поліції) за статтею 155 КУпАП; 2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад (частини перша - четверта статті 41, статті 96-2, 103-1, 103-2, 103-3, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 127-2, 149 - 152, частини третя - п`ята статті 152-1, статті 154, 155, 155-2, 156, 156-1, 156-2, 159 - 160, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5, 197, 198).

Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п`ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Притягнення до адміністративної відповідальності вимагає дотримання певного алгоритму дій, який повинен здійснюватись відповідними органами у порядку та в спосіб, визначений КУпАП.

Як визначено статтею 5, частиною третьою статті 7 Закону №393/96-ВР, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

На думку суду, відповідач не забезпечив повного та всебічного розгляду звернення скарги ОСОБА_1 , як того вимагає стаття 19 Закону №393/96-ВР, оскільки ним не надана відповідь на чітку та однозначну скаргу позивача щодо перешкод у реалізації його права на безоплатний проїзд в міському транспорті загального користування; інші питання - необхідність вжиття заходів для забезпечення поновлення порушених прав, про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, є похідними від встановлення факту порушеного права, який має бути перевіреним у порядку та в спосіб, визначений законом відповідним органом, до компетенції якого належить вирішення питання про відповідальність осіб, винних у порушенні прав громадян.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

В рамках адміністративного судочинства дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити згідно із законодавством України.

Суд оцінює правомірність поведінки суб`єкта владних повноважень через призму критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

У даному випадку суд дійшов переконання, що відповідач як орган місцевого самоврядування, якому ОСОБА_1 адресована скарга про порушення його прав, не довів, що діяв відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (повно та всебічно забезпечив розгляд скарги, виконав усі необхідні та визначені законодавством дії), добросовісно та неупереджено. Суду не надано доказів проведення службового розслідування (як про це зазначив відповідач у відповіді від 05 вересня 2019 року №6.1-7/1461/2019), у відповіді на скаргу відсутній висновок щодо права ОСОБА_1 на безоплатний проїзд в автобусах на міських маршрутах, що є перешкодою для вирішення питання про вжиття заходів для поновлення порушених прав та відповідальності винних осіб компетентним органом. Під час розгляду скарги відповідач не посилався на те, що порушене у ній питання не входить до його компетенції, як про це він зазначає у відзиві на позов. Отже, наведене свідчить про невиконання відповідачем усіх дій, спрямованих на об`єктивний розгляд по суті скарги ОСОБА_1 , відповідно до вказаного Закону.

Застосовуючи положення частини другої статті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача та відповідно до частини другої статті 245 КАС України позов належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 та зобов`язання повторно її розглянути із дотриманням вимог закону.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 цього Кодексу, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України відповідно.

За статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Разом з тим, у розглядуваній справі позивач не навів вагомих доводів стосовно завданої йому моральної шкоди. Наведене обґрунтування заподіяння позивачу моральної шкоди (переживання та душевні страждання) суд вважає занадто загальним та поверхневим, не підтвердженим будь-якими доказами. Суд також вважає, що сам факт визнання протиправною бездіяльності щодо належного розгляду скарги від 27 серпня 2019 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян» слід вважати належною сатисфакцією позивачу за наведених обставин.

За правилами, визначеними статтею 139 КАС України, підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, ідентифікаційний код юридичної особи 04051327) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Луцької міської ради щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 27 серпня 2019 року.

Зобов`язати Виконавчий комітет Луцької міської ради у визначеному Законом України «Про звернення громадян» порядку повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27 серпня 2019 року та письмово повідомити останнього про результати її розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк