Рішення № 85733818, 18.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2770/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України, Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України (далі - в/ч 1486, відповідач-1) про стягнення індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 24.06.2017, до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - в/ч 9971, відповідач-2) про стягнення індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 24.06.2017 по 31.07.2019 та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по день постановлення судового рішення у цій справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в період з 08.12.2014 по 24.06.2017 в Азовському-Чорноморському регіональному управлінні (військова частина 1486) та з 24.06.2017 по 01.08.2019 в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України. За час проходження військової служби в Азовському-Чорноморському регіональному управлінні та у Луцькому прикордонному загоні ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення в період з 01.07.2015 до 01.08.2019 (на момент звільнення з військової служби в запас та виключення із списків частини та усіх видів забезпечення).

На звернення щодо виплати індексації отримав відповідь Луцького прикордонного загону 19.08.2019 №11/9343, згідно до якої відповідач погоджується, що з 01.07.2015 не здійснюється нарахування і виплата індексації грошових доходів оскільки видатки на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців з липня по грудень 2015 року та на 2016, 2017, 2018 роки не передбачені в кошторисах Державної прикордонної служби України і нарахування та виплата індексації не здійснювалась. Крім того, Азово-Чорноморським регіональним управлінням 22.08.2019 за №11-2922 надані довідки про грошове забезпечення за період проходження служби.

Також зазначає, що станом на 01.08.2019, тобто на час виключення зі списків 6 прикордонного загону (військова частина 9971) позивачу не було виплачено відповідачем належних грошових сум та компенсацій та не надано розрахунків належних виплат. 15.08.2019 відповідачем частково було перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні та 22.08.2019 перераховано компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби.

ОСОБА_1 вважає такі дії відповідачів протиправними і такими, що порушують його конституційні права, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 1).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 03.10.2019 відповідач Луцький прикордонний загін (в/ч 9971) позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Відповідно до наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.06.2017 №136-ос позивача було зараховано з 24.06.2017 року до списків особового складу Луцького прикордонного загону у зв`язку із прибуттям для подальшого проходження військової служби. Згідно наказу начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.06.2019 №210-ос «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 у №408-ос «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби. Особову справу позивача після виключення зі списків осіб військової частини було направлено до Луцького ОМВК Волинської області.

Зазначає, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених Луцькому прикордонному загону коштів, у відповідності до статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів- цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин Інструкції №425 від 20.05.2008 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України №558 від 25.06.2018. Під час проходження військової служби у 2017 та 2018 роках позивач з будь-якими скаргами чи заявами до керівництва Луцького прикордонного загону щодо невиплати чи виплати неналежного грошового забезпечення не звертався.

Індексація грошового забезпечення позивачу здійснювалась в межах наявних бюджетних асигнувань. Оскільки в кошторисних призначеннях за період з 01.07.2017 по 30.11.2018 видатки на виплату індексації передбачені не були, тому індексацію грошового забезпечення позивачу було нараховано та виплачено в повному обсязі лише за період з 01.12.2018 по 31.07.2019 року, про що свідчать відомості з фінансової діяльності Луцького прикордонного загону.

Також відповідач-2 вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на необхідність застосування Кодексу законів про працю України в даних правовідносинах, оскільки його дія не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби. Зокрема, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо грошового забезпечення під час проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач перебував у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України.

Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними в Державній прикордонній службі України військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а його норми не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідач-2 зазначає, що ОСОБА_1 в позовній заяві посилається на такі факти, які ще не виникли в природі. Так, в позовній заяві не вказано в чому саме полягає затримка розрахунку з боку відповідача, оскільки останній з ОСОБА_1 відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. Луцький прикордонний загін є бюджетною установою, без власного прибутку, розпорядником коштів III класу, тобто кошти використовуються лише за призначенням і в конкретно встановлених рамках.

Крім того, у зв`язку з недоведеністю факту невчасного розрахунку з позивачем, позовні вимоги щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними та такими, що не заслуговують на увагу. Звертає увагу, що на даний час немає жодного рішення суду, яке б встановило протиправними діяння (дію або бездіяльність) Луцького прикордонного загону щодо невчасного розрахунку з позивачем після звільнення, як суб`єкта владних повноважень. Відповідач-2 також зазначає, що в даних спірних правовідносинах є аналогічне вирішення спору, проте по іншій адміністративній справі, а саме: рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 у справі №460/2774/18 (яке було залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанції) було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

В позовній заяві позивач зазначає про «протиправні дії суб`єкта владних повноважень», проте не наводить жодних аргументів щодо вчинення будь-яких дій Луцьким прикордонним загоном. Згідно, із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

З огляду на вищезазначене, відповідач - Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю.

У відзиві на позовну заяву від 04.10.2019 вх.№16342/19 відповідач Азово-Чорноморське регіональне управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає з тих підстав, що у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» видатки Азово - Чорноморського регіонального управління на грошове забезпечення у 2015-2017 роках здійснювались на підставі затвердженого заступником Голови Держприкордонслужби України кошторису регіонального управління та затвердженого Головою Держприкордонслужби України штатного розпису регіонального управління на 2015, 2016, 2017 роки. Оскільки вищезазначеними документами Азово - Чорноморському регіональному управлінню у 2015-2017 роках бюджетних асигнувань на проведення індексації не було передбачено в повному обсязі, а також у зв`язку з тим, що протягом даних років додаткові бюджетні асигнування на проведення індексації Азово - Чорноморському регіональному управлінню не виділялись, нарахування та виплата в повному обсязі індексації особовому складу регіонального управління у 2015-2017 роках не проводились. Таким чином, Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України в період 2015 - 2017 років не здійснювало нарахування та. виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом та штатним розписом. Вважає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення поза межами бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства України, такі дії є незаконними та виходять за межі повноважень, наданих Азово-Чорноморському регіональному управлінню Державної прикордонної служби України Конституцією та Законами України.

З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У поданих відповідях на відзиви від 07.10.2019 за вх.№16456/19 та №16467/19 позивач підтримав обгрунтування, викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в період з 08.12.2014 по 24.06.2017 в Азовському-Чорноморському регіональному управлінні (військова частина 1486) та з 24.06.2017 по 01.08.2019 в Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Як слідує з матеріалів справи, наказом начальника Північного регіонального управління від 27.06.2019 №210-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за п. п. «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом начальника 6 прикордонного загону від 01.08.2019 № 408-ос «Про особовий склад» виключено зі списків особовою складу і всіх видів забезпечення 6 прикордонного загону (військової частини 9971) (а. с. 16).

При цьому, як зазначає позивач, за час проходження військової служби в Азовському-Чорноморському регіональному управлінні та у Луцькому прикордонному загоні позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 01.08.2019 (на момент звільнення з військової служби по закінченню контракту).

Згідно відповідей, наданих відповідачами на звернення ОСОБА_1 про виплату індексації, Луцький прикордонний загін 19.08.2019 за №11/9343 повідомив, що з 01.07.2015 позивачу не здійснюється нарахування і виплата індексації грошових доходів, оскільки видатки на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців з липня по грудень 2015 року та на 2016, 2017, 2018 роки не передбачені в кошторисах Державної прикордонної служби України (а. с. 18, 19).

Аналогічна відповідь надана позивачу Азово-Чорноморським регіональним управлінням 22.08.2019 за №11-2922, з якої слідує, що позивачу не здійснювалось нарахування і виплата індексації грошових доходів, що стверджується додатками про грошове забезпечення за період проходження служби (а. с. 23-26).

Крім того, 23.07.2019 та 26.07.2019 позивачем були оформлені рапорти про виплату на день виключення зі списків військової частини 9971 всіх належних грошових сум при звільненні з військової служби (рапорт вх. №10757) та рапорт про проведення розрахунків з 2000 року та виплати грошової компенсації замість не отриманого продовольчого пайка і харчового забезпечення під час проходження військової служби (рапорт вх. №10941).

Як стверджує позивач, станом на 01.08.2019, тобто на час виключення зі списків 6 прикордонного загону (військова частина 9971) ОСОБА_1 не виплачено відповідачем-2 належних грошових сум та компенсацій та не надано розрахунків належних виплат за рапортами від 26.07.2019. Однак в позові позивач зазначає, що частково на зарплатну картку Приватбанку 15.08.2019 було перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні та 22.08.2019 перераховано компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби.

Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними і такими, що порушують його конституційні права, тому звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ).

У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою - другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону №1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1978), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Таким чином, на державу покладено обов`язок передбачити заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Як вбачається із матеріалів справи (довідки та особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_3 за 2015 - 2018 роки) (а. с. 20-22, 24-26) за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні та Азово-Чорноморському регіональному управлінні індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, позивачу не була нарахована та не виплачена.

При вирішенні позовних вимог про стягнення індексації грошового забезпечення з Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 24.06.2017 та з Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) за період проходження військової служби з 24.06.2017 по 31.07.2019, суд зазначає, що, виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації.

Суд також звертає увагу, що учасники справи не надали обґрунтованого розрахунку сум індексації грошового забезпечення, належного позивачу до виплати.

Однак, згідно Довідки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з липня 2017 року по серпень 2019 року включно судом встановлено, що Луцьким прикордонним загоном Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) позивачу за грудень 2018 року нараховано та виплачено 71 грн. 08 коп.; січень 2019 року - нараховано та виплачено 71 грн. 08 коп.; лютий 2019 року - нараховано та виплачено 71 грн. 08 коп.; серпень 2019 року - нараховано та виплачено ( за березень 2019 року - 134 грн. 47 коп., за квітень 2019 року - 134 грн. 47 коп., за травень 2019 року - 134 грн. 47 коп., за червень 2019 року - 134 грн. 47 коп., за липень 2019 року - 206 грн. 72 коп., за серпень 2019 року 6 грн. 67 коп.). Разом у серпні 2019 року - 751 грн. 27 коп., що також підтверджується особистими картками грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2018 року по грудень 2018 року та з січня 2019 року по серпень 2019 року.

Таким чином, з огляду на зазначене, відповідачем-2 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення позивача за період з грудня 2018 року по серпень 2019 року, а відтак позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.

Разом з тим, як вбачається з довідок про грошове забезпечення та особистих карток грошового забезпечення, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу в періоди з 01.07.2015 по 24.06.2017 та з 24.06.2017 по листопад 2018 року включно відповідачами не проводилась, що свідчить про бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) та Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до статті 27 Закону України від 03.04.2003 №661-IV Про «Державну прикордонну службу України» фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.

У свою чергу, положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина друга, шоста статті 5 Закону №1282-XII в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Ці норми безпосередньо не пов`язують індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Посилання відповідачів на відсутність видатків на виплату індексації грошового забезпечення як поважну причину не проведення її нарахування та виплати суд відхиляє, оскільки належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансуються Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) та Азово-Чорноморське регіональне управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України, такі кошти відсутні, суду не надано.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, вказані відповідачами у відзивах обставини не позбавляють їх обов`язку провести нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, оскільки відповідачами нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу в періоди з 01.07.2015 по 24.06.2017 та з 24.06.2017 по 30.11.2018 не проводилась, що не забезпечено ними дотримання вимог зазначених вище приписів Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078, тому, з урахуванням вимог частини другої статті 9, частини другої статті 245 КАС України, позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України та Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в періоди з 01.07.2015 по 24.06.2017 та з 24.06.2017 по 30.11.2018 відповідно та зобов`язання Азово-Чорноморське регіональне управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України та Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 24.06.2017 та з 24.06.2017 по 30.11.2018 відповідно.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02.08.2019 по день постановлення судового рішення у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

На думку суду, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби, не встановлено відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату усіх сум грошового забезпечення за всіма видами, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації положення статті 117 КЗпП України, які є загальними, необхідно поширити на правовідносини, які виникли під час звільнення особи з військової служби в Державній прикордонній службі.

При цьому, суд враховує аналогічні правові висновки щодо застосування спеціального законодавства та статті 117 КЗпП України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 та від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Разом з тим, суд також враховує роз`яснення, викладені у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до яких установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд звертає увагу, що на даний час індексація грошового забезпечення позивачу не нарахована та не виплачена, її конкретний розмір цим рішенням суду не встановлений, а учасники справи не надали обґрунтованого розрахунку сум індексації грошового забезпечення, належного позивачу до виплати, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості встановити істотність цього розміру порівняно із середнім заробітком, що повинно бути враховано при застосуванні положень статті 117 КЗпП України.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки такого розрахунку при звільненні, оскільки такі вимоги заявлені передчасно та їх вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення. При цьому, позивач не позбавлений в подальшому звернутися до суду у разі виникнення спору з відповідачем щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи за подання даного позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 768,40 грн. згідно з квитанцією від 13.092019 №0.0.1462937508.1.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, питання про повернення судового збору, сплаченого за подання даного адміністративного позову може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.07.2015 по 24.06.2017.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 24.06.2017 по 30.11.2018.

Зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління (військова частина 1486) Державної прикордонної служби України (73000, місто Херсон, вулиця Віктора Гошкевича, будинок 11-а, код ЄДРПОУ 23311274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 24.06.2017.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 30.11.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя О.А. Лозовський