Рішення № 85733803, 18.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2019 р. Справа № 120/2949/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просив суд стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на його користь адміністративно-господарські санкції в сумі 19050 грн. та пеню в сумі 1680,21 грн., а всього на суму 20730,21 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції в розмірі 19050 грн., у зв`язку з чим позивачем розраховано пеню у розмірі 1 680,21 грн., тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

18.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 22.10.2019 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

15.10.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що згідно зі ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2018 році відповідачем своєчасно надано інформацію про наявність вакансій до Вінницького міського центру зайнятості. 20.09.2018 року відповідна вакансія була запропонована особі з інвалідністю ОСОБА_3 , яка відмовилася від запропонованої роботи, що підтверджується відповідною довідкою. На підставі наведеного відповідач вважає, що вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а тому стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені не можуть бути застосовані до нього.

Також, представник відповідача подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Заява мотивована тим, що позивач звернувся до суду з відповідним позовом лише 13.09.2019 року, тобто з порушенням вимог ч. 2 ст. 122 КАС України, тоді як тримісячний строк для звернення до адміністративного суду починається з 16.04.2019 року і закінчується 16.07.2019 року.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року відкладено судовий розгляд справи на 18.11.2019 року та запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності пропуску цього строку.

12.11.2019 року представник Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Клопотання мотивував, що позивач не мав можливості вчасно сплатити судовий збір та відповідно у строки подати позовну заяву, в зв`язку з відсутністю фінансування на сплату судового збору, а тому, причини пропуску строку вважає поважними, оскільки лише 12.08.2019 року позивачу направлено кошти через органи Держказначейства, зокрема на судові витрати.

Ухвалою суду від 18.11.2019 року поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом.

Також, 12.11.2019 року представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

15.10.2019 року відповідач подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 194, ст. 205 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

31.01.2019 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1. подав позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ, затвердженого наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42, згідно з яким середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інваліда в Україні» - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 304 800 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника 38100 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - сума відсутня.

Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до поданого звіту здійснило розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік ФОП ОСОБА_1 та визначило санкції за одне незайняте особами з інвалідністю місце в розмірі 20730,21 грн., з них: адміністративно-господарські санкції в сумі 19050 грн. та пеня в сумі 1680,21 грн.

Листом № 01-10/36 від 20.02.2019 року позивач повідомив відповідача про те, що у відповідності до поданого ним звіту від 31.01.2019 року, останній має сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 19050 грн. (за незайняті інвалідами робочі місця) та пеню в сумі 1680,21 грн., а також зазначено, що в разі їх несплати буде ініційовано звернення до суду.

У зв`язку з несплатою у встановлені строки адміністративно-господарської санкції ФОП ОСОБА_1 за період з 16.04.2019 по 09.09.2019 нараховано пеню у розмірі 1680,21 грн.

Оскільки, відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування інвалідів та не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся до суду з вимогами про їх стягнення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Згідно з підп.1 п.5 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 №129, Фонд відповідно до покладених на нього завдань координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (частини друга, третя статті 20 цього ж Закону).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». В контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Аналізуючи вказане, періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі. Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 (справа № 806/1368/17).

Також, згідно з пунктом 2.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 42 «Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду).

Отже, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості, однак Закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Судом встановлено, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2018 році вжив наступних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

надав Державній службі зайнятості (Вінницький міський центр зайнятості) інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю на посаду продавця продовольчих товарів, що підтверджується копією звітності форми № 3-ПН;

подав до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що підтверджується копією звітності форму № 10-ПІ)

приймав участь в міні-ярмарках вакансій для працевлаштування людей з інвалідністю та в семінарах на тему: «Працевлаштування людей з інвалідністю», що підтверджується листом Вінницького міського центру зайнятості № 04-11/1293 -19 від 17.04.2019 року.

Крім того, суд зауважує, що 02.07.2028 року ОСОБА_1 подавалась форма № 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю до центру зайнятості за посадою продавця продовольчих товарів, а 20.09.2018 року відповідна вакансія була запропонована особі з інвалідністю ОСОБА_3 , яка відмовилася від даної роботи на прийомі у фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, що підтверджується довідкою Вінницького міського центру зайнятості № 04-19/2920-19 від 26.09.2019 року.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, позивач не надав доказів того, що ОСОБА_1 не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а відтак у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16), від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі № 812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Суд вказує, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Такі ж висновки викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 квітня 2019 року справа №817/1188/18, в аналогічних правовідносинах, яку судом враховано на виконання приписів ч.5 ст. 242 КАС України.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Відповідно до ст. ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки, під час розгляду даної справи, свідки судом не залучались та судові експертизи не призначались, суд вважає за необхідне зазначити, що судові витрати понесені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 18.11.2019

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13308892, вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, 21037)

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна Михайлівна