Рішення № 85732547, 06.11.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 06.11.2019

Справа № 320/62/19

(2/320/1248/19)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Фоміна В.А.,

за участю секретаря - Захарової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України, до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно,

за участю прокурора - Мошкова Д.І. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача - адвоката Кисіля В.І.,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України, звернувся до суду з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, посилаючись на те, що між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 08.09.2014 було укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до п. 2 якого частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, а також зобов`язано відповідача у справі ОСОБА_2 повернути Державі в особі Міністерства аграрної політика та продовольства України вищевказані об`єкти нерухомості, що були предметом недійсного договору. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 рішення апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2017 скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_2 повернути Державі отримане за договором майно, фактично залишено в силі. Таким чином, ОСОБА_2 з 06.09.2017 зобов`язаний був вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі вказаного договору, Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Проте на підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09.01.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли: виробнича будівля, літ. Б-3, загальною площею 3395,9 кв.м., будівля спиртосховища, літ. З-1, загальною площею 176,3 кв. м., будівля матеріального складу, літ. К-1, загальною площею 540,4 кв. м., будівля пождепо, літ. О-1, загальною площею 16,8 кв. м., будівля матеріального складу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1. У подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 485,9 кв. м., який складається з будівель К-1 та О-1. Спірні об`єкти нерухомості, а саме комплекс загальною площею 485,9 кв. м., який складається з будівель К-1 та О-1, що розташовані по АДРЕСА_2 , підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. Разом з цим, у результаті неправомірних дій ОСОБА_2 , яким відчужено майно на користь ТОВ «ЛВЗ-2017», та останнім у подальшому його відчужено ОСОБА_1 , Держава в особі Міністерства фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника. Зазначене призводить до того, що Держава в особі Міністерства не може вільно розпоряджатись належним майном, отримувати дохід від передачі прав на майно у встановлений законом спосіб. Таким чином, прокуратура області звернулась із даною позовною заявою в інтересах органу, уповноваженого захищати майнові інтереси держави у спірних правовідносинах, а саме в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України.

28.02.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що відповідно до доданих до позовної заяви документів спірне нерухоме майно закріплене за державним підприємством «Бердянське агроторгове підприємство» на праві господарського віддання і перебувало на балансі ДП «Бердянське агроторгове підприємство», що було підтверджено листом Фонду державного майна України від 27.03.2014 року № 10-15-3370 з витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна. Функції з управління зазначеним державним підприємством та контроль за його діяльністю здійснює уповноважений орган управління - Міністерство аграрної політики і продовольства України. ДП «Бердянське агроторгове підприємство» є юридичною особою, має печатку, самостійний баланс, рахунки і станом на 22 лютого 2019 року є діючим, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додається до цього заперечення. Крім того, відповідно до вимог законодавства України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в суді повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру".

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому ЦПК України.

Позовна заява складена 28 грудня 2018 року і направлена до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області за вих. № 05/1-4664-18. Згідно доданого до матеріалів позовної заяви «Повідомлення про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову» воно було направлене позивачу того ж дня і за тим же вихідним номером (вих. № 05/1-4664-18 від 28.12.2018 року), що свідчить про недотримання заступником прокурора Запорізької області, встановленого порядку, а саме прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

14.03.2019 року надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вказує, що обґрунтування наявності підстав для представництва та необхідності захисту інтересів держави викладено у позовній заяві. Зокрема, статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, 08.09.2014 між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу майна, а також зобов`язано ОСОБА_2 повернути державі в особі Міністерства аграрної політика та продовольства України спірні об`єкти нерухомості.

Переглядаючи справу, Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 погодився з доводами суду першої інстанції та зазначив, що державне майно відчужено з грубим порушенням вимог чинного законодавства, в обхід визначених законодавцем процедур реалізації державного майна.

Таким чином, ОСОБА_2 з 06.09.2017 був зобов`язаний повернути майно, яке отримано на підставі вищевказаного договору, державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України. У той же час, не дивлячись на зазначені судові рішення, спірне майно відчужено на користь ТОВ «ЛВЗ-2017».

Під час розгляду господарським судом Запорізької області справи № 908/1090/18 за позовом прокуратури Запорізької області в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України до ТОВ «ЛВЗ-2017» про витребування цього майна із чужого незаконного володіння, відповідачем ТОВ «ЛВЗ-2017» за актом приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 12.07.2018 передано у власність ОСОБА_1 частину спірного майна, яке складається з комплексу будівлі К-1, будівлі О-1, площею 485, 9 кв.м.

Зазначене призвело до того, що держава в особі Міністерства позбавлена належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника, отримувати дохід від передачі прав на майно у встановлений законом спосіб тощо.

При цьому, незважаючи на допущені порушення вимог законодавства при укладанні договору купівлі-продажу майна, Міністерство аграрної політики та продовольства України заперечувало щодо позовних вимог прокуратури під час розгляду справи № 320/4812/15.

Окрім того, з моменту винесення Верховним Судом України 06.09.2017 судового рішення, Міністерством, як органом повноваженим захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, жодних заходів на повернення майна до державної власності не вжито. Спірне майно перейшло у власність ОСОБА_1 18.07.2018, про що Міністерству було відомо, оскільки було стороною по справі № 908/1090/18, однак заходів представницького характеру також не вжито. З урахуванням вказаних обставин, прокурор мав не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист інтересів держави. У зв`язку з чим, прокуратура області 28.12.2018 звернулась до суду з цим позовом, про що повідомила листом відповідний орган.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовну заяву по викладеним у ній доводам та підставам, просив заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав доводи викладені у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що відповідно до доданих до позовної заяви документів спірне нерухоме майно закріплене за державним підприємством «Бердянське агроторгове підприємство» на праві господарського віддання і перебувало на балансі ДП «Бердянське агроторгове підприємство», що було підтверджено листом Фонду державного майна України від 27.03.2014 року № 10-15-3370 з витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна. Функції з управління зазначеним державним підприємством та контроль за його діяльністю здійснює уповноважений орган управління - Міністерство аграрної політики і продовольства України. ДП «Бердянське агроторгове підприємство» є юридичною особою, має печатку, самостійний баланс, рахунки і станом на 22 лютого 2019 року є діючим, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який додається до цього заперечення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку про задоволення позову.

Судом встановлено наступне.

Так, 08.09.2014 року між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 / а.с.20-23/.

Відповідно до умов п. 2 вищевказаного договору, частина комплексу, що є предметом договору, складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт. Загальна площа будівель складає 4253,2 кв. м.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року у справі № 320/4812/15 задоволено позов прокуратури області, визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що складаються з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі З-1, будівлі К-1, будівлі К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт /а.с. 24-28/.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 року у справі № 320/4812/15 було скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою органів прокуратури відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2017 року скасовано. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13.07.2016 в частині повергнення ОСОБА_2 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку з визнання судом зазначеного договору недійсним, скасоване, справа в ці частині передана на новий розгляд суду до першої інстанції /а.с. 29-41/.

Таким чином, ОСОБА_2 з 06.09.2017 року був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_1 Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Однак, на підставі протоколу № 1 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 09.01.2018 року за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_2 передано до статутного фонду вказаного товариства 9/10 частин комплексу, який розташований по АДРЕСА_1 , до складу якого увійшли: виробнича будівля, літ. Б-3, загальною площею 3395,9 кв.м., будівля спиртосховища, літ. З-1, загальною площею 176,3 кв. м., будівля матеріального складу, літ. К-1, загальною площею 540,4 кв. м., будівля пождепо, літ. О-1, загальною площею 16,8 кв. м., будівля матеріального складу, літ. П-1, загальною площею 72 кв. м., будівля побутового приміщення, літ. Р-1, загальною площею 51,8 кв. м., огорожа № 1 /а.с.42-44/.

В подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме комплекс загальною площею 485,9 кв. м., який складається з будівель К-1 та О-1 /а.с.46-48/.

При цьому, за повідомленням Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18.06.2018 № 213 вказаному комплексу, а саме будівлям К-1 та О-1, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 /а.с.45/.

Крім того, на підставі проведеної у червні 2018 року КП Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ТОВ «ЛВЗ-2017» інвентаризації вказаних будівель їх загальна площа зменшилась з 557,2 кв. м. до 485,9 кв. м.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений п.2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно до положень ч. 1 ст. 316 та ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Таким чином, вбачається, що на підставі вищевказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

Вимогами ст. 388 ЦК України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача. Такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 Цивільного кодексу України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу правочином, яким у вказаному спорі є акт приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 1, укладений між ТОВ «ЛВЗ-2017» та ОСОБА_1 , права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим правочином у ланцюгу правочинів.

Вказаний правовий висновок міститься у наступних постановах Верховного Суду: від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, від 07.11.2018 у справі № Б26/161-09, від 06.09.2018 у справі № 914/2045/17, від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.07.2013 № 403 «Про припинення діяльності державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство» голові комісії з ліквідації підприємства Зварійчуку В.В. наказано провести інвентаризацію і оцінку майна та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законом порядку з метою погашення кредиторської заборгованості.

У подальшому, Міністерство аграрної політики та продовольства України на підставі договору купівлі-продажу відчужило спірні об`єкти нерухомості на користь ОСОБА_2 .

Разом з цим, продаж спірного майна здійснено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України, що підтверджується постановою Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 320/4812/15-ц.

Статтею 13 Конституції України, встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам.

Таким чином, продаж Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного майна з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі Держави на відчуження майна.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15.

Отже відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його «титульного» власника -Держави шляхом укладення 08.09.2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 .

В подальшому вказане майно двічі відчужувалось шляхом укладення правочинів у вигляді внесення ОСОБА_2 його до статутного фонду ТОВ «ЛВЗ-2017» та його передачі ТОВ «ЛВЗ-2017» учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства.

Відповідно до вимог ст. 184 ЦК України, вищезазначених правовстановлюючих документів на спірне майно, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішень судів у справі № 320/4812/15-ц зазначені об`єкти нерухомості є індивідуально визначеними та перебувають у володінні відповідача на незаконних підставах, внаслідок чого Держава, як власник майна, не має можливості здійснювати фактичне володіння ним.

При цьому будь-яких зобов`язально-правових відносин між сторонами у цьому спорі немає.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спірні об`єкти нерухомості, а саме комплекс загальною площею 485,9 кв. м., який складається з будівель К-1 та О-1, що розташовані по АДРЕСА_2 , відповідно до вимог ст. 388 ЦК України підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Згідно ч.1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності

Пунктом 14 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності проводиться на підставі інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об`єктів комунальної власності.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

На підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тобто обставини, на які покликається позивач знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування об`єкту нерухомого майна та визнання за Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України право власності на об`єкт нерухомого майна.

Не погоджуючись з позицією представника відповідача, що прокурор не мав повноважень на звернення з вказаним позовом до суду в інтересах позивача, суд зазначає наступне, керуючись правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №923/129/17.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3статті 23 Закону України "Про прокуратуру"дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, суд вважає, що звернення прокурора з позовом в інтересах Міністерством аграрної політики та продовольства України є захистом порушених інтересів держави, відповідно до ч.3 ст.23 Закон України «Про прокуратуру».

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь прокуратури Запорізької області судовий у розмірі 7542 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 241-246, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов заступника прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України, до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно - задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія та номер: НОМЕР_2 , виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 20.01.2007, адреса: АДРЕСА_3 ) об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587628023107, а саме комплекс, що складається з будівлі К-1 та будівлі О-1, загальною площею 485,9 кв. м, та розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24).

Визнати за Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (код ЄДРПОУ 37471967, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24) право власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587628023107, а саме комплекс, що складається з будівлі К-1 та будівлі О-1, загальною площею 485,9 кв. м, та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія та номер: НОМЕР_2 , виданий Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 20.01.2007, адреса: АДРЕСА_3 ) на користь прокуратури Запорізької області (код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова 29а, розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 , код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави на подачу вказаного позову в розмірі 7542 (сім тисяч п`ятсот сорок дві) гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

Суддя: В.А. Фомін