Ухвала суду № 85730330, 19.11.2019, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 2/759/6946/19

ун. № 759/19963/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Коваль О.А., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду,

В С ТА Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Ухвалою судді від 07.11.2019 року позов було залишено без руху з підстав невідповідності його ст. ст. 175-177 ЦПК України.

18.11.2019 року ОСОБА_1 в порядку виконання ухвали суду від 07.11.2019 року надав суду заяву про усунення недоліків, ознайомившися з якою суд дійшов висновку про невиконання позивачем зазначених у ній недоліків.

Так, згідно ухвали судді від 07.11.2019 року позивачу необхідно було уточнити позовні вимоги, їх обгрунтування, оскільки із зазначених у позовній заяві такі були незрозумілими та не чіткими, необгрунтованими. Тоді як, у заяві про усунення недоліків позивач вказує на відповідність його позову нормам ЦПК України, а якщо щось є незрозумілим суду, то слід йому читати з тлумачним словником, тощо.

Отже, аналізуючи подану позовну заяву та заяву позивача про усунення недіоліків, суддя дійшов наступного висновку.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

Частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м. Києва з вимогою стягнення моральної шкоди спричиненої йому затягуванням розгляду справи, невиконаням суддею норм ЦПК україни.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору.

Відповідно до частини першої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, одним із учасників адміністративного спору є суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснювала публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в Україні діють місцеві, апеляційні суди, Верховний Суд, а для розгляду окремих категорій справ - вищі спеціалізовані суди.

Згідно ч. 1,2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади,посадових осіб, а його рішення (дії,бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Законність процесуальних дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України (справа № 6-3139цс16).

Таким чином, суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд виступає не як орган, що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Частиною 5 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз наведених норм ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку про те, що у порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз"яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Отже, у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

При цьому дії суду, вчинені при виконанні своїх обов"язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) суддів і судів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком, не допускається. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Законність процесуальних актів і дії (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Тобто подання окремого позову проти судді (суду) є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність (ст.ст. 126, 129 Конституції України).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2019 року позивачу було запропоновано уточнити свої позовні вимоги та їх обгрунтування, оскільки в залежності від їх побудови і випливає спосіб захисту та порядок провадження їх розгляду. Крім того, питання незгоди з процесуальним рішеням суду не є предметом загального судового розгляду, що і мав уточнити позивач.

Оскільки, недоліки зазначені в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2019 року виправлені не були, тому заявлений позов підлягає поверненню, оскільки вважається неподаним в такому випадку.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При цьому, суд роз`яснює, що згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 185, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду - вважати неподаним та повернути заявнику. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвалу складено 19.11.2019 року.

Суддя Коваль О.А.