Рішення № 85726018, 14.11.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/2419/17

Провадження № 2/643/179/19

14.11.2019 року Московський районний суд міста Харкова у складі судді Букреєвої І.А. при секретарі Закладної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики від 23.05.2014 року недійсним, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання розписки від 30.05.2014 року недійсною,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 : за договором позики від 23.05.2014 року грошові кошти в розмірі 2 096 001,18 грн. з них 2 075 192,40 грн. основного боргу та 20 808,78 грн. 3% річних від простроченої суми боргу; за договором позики від 30.05.2014 року грошові кошти в розмірі 680 114,55 грн. з них 450 000,00 грн. основного боргу, 228 894,00 грн. проценти, визначені на рівні облікової ставки Національного банку України, та 1 220,55 грн. 3% річних від простроченої суми боргу.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 23.05.2014 року уклав з ОСОБА_2 безпроцентний договір позики, за яким передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 600 000,00 грн., що на день передачі становило еквівалент 50 000,00 доларів США, та 25 000,00 доларів США. Факт передачі грошей засвідчено розпискою ОСОБА_2 про отримання грошей від 23.05.2014 року. За умовами договору ОСОБА_2 зобов`язався не пізніше 15.09.2016 року повернути всю суму позики в еквіваленті 75 000,00 доларів США. У визначений договором позики строк ОСОБА_2 не виконано грошове зобов`язання, внаслідок чого у позикодавця виникло право вимоги суми боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми.

Крім того, 30.05.2014 року з ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 складена розписка, яка посвідчує передання йому грошових коштів в сумі 450 000,00 грн. За умовами укладеного договору позики, згідно розписки від 30.05.2014 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику до 14.12.2016 року. Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань позивач вправі стягнути суму боргу, з урахуванням 3% річних від простроченої суми та процентів від суми позики в розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України.

24.01.2017 року на адресу ОСОБА_2 направлена вимога про повернення грошових коштів за договором позики від 23.05.2014 року та за розпискою від 30.05.2014 року. Зазначена вимога отримана ОСОБА_2 30.01.2017 року, проте відповіді не отримано, грошові кошти не сплачені.

У червні 2017 року відповідач подав заперечення проти позову, зазначивши, що 15.09.2016 року за договором позики від 23.05.2014 року повернув ОСОБА_1 грошові кошти у повному обсязі, але, попре завірення, оригінал договору позики та розписку той не знищив.

Щодо позовних вимог в частині позики за розпискою від 30.05.2014 року стверджує, що розписку власноруч не складав, вона є сфальсифікованою та написаною іншою особою, 30.05.2014 року з ОСОБА_1 не зустрічався, ніяких грошей не отримував.

В запереченнях від 06.12.2017 року зазначав, що з ОСОБА_1 23.05.2014 року не зустрічався, грошей від нього не отримував, договір позики та розписку від 23.05.2014 року не підписував, дізнався про них з копії позовної заяви, документи є сфальсифікованими та підписаними іншою особою.

З заперечень третьої особи ОСОБА_3 вбачається, що на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_1 ВІД 19.06.1999 року з ОСОБА_2 є подружжям, письмову згоду відповідно до ст. 65 СК України на укладення договорів позики не надавала, що є підставою для визнання їх недійсними, а тому стягнення за борговими документами є неможливим, а компенсації здійснюються в межах можливих наслідків недійсності. Вказувала на відсутність у ОСОБА_1 індивідуальної ліцензії НБУ на право видачі позики в іноземній валюті. Вважає розписку від 30.05.2014 року фіктивною внаслідок невідповідності її форми та змісту вимогам чинного законодавства України.

26 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання договору позики від 23.05.2014 року недійсним та з позовом про визнання розписки від 30.05.2014 року недійсною.

Позовну заяву про визнання договору позики від 23.05.2014 року обґрунтувала тим, що відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_1 від 19.06.1999 року з ОСОБА_2 є подружжям, проживають однією сім`єю, ведуть спільний побут, мають спільне майно та взаємні права та обов`язки. Своєї письмової згоди в порядку ст. 65 СК України на укладення чоловіком договору позики від 23.05.2014 року не надавала, в силу чого він є недійсним. Про його існування договору дізналась тільки в березні 2017 року з позовної заяви про стягнення боргу. Зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 не містить доказів отримання коштів ОСОБА_2 на сімейні потреби та витрачання їх в інтересах сім`ї.

В позовній заяві про визнання недійсною розписки від 30.05.2014 року посилається на відсутність її згоди на укладення розписки від 30.05.2014 року, у зв`язку з чим вона є недійсною. Про існування розписки дізналась у березні 2017 року з надходженням позовної заяви. Зазначає, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження отримання її чоловіком коштів на сімейні потреби та їх витрат в інтересах сім`ї. Вважає, що розписка від 30.05.2014 року є фіктивною, а її форма та зміст суперечить вимогам чинного законодавства. У розписці від 30.05.2014 року відсутні ідентифікаційні номери та паспортні дані, внаслідок відсутності підпису ОСОБА_1 неможливо встановити дійсне волевиявлення надавача розписки, хто саме її надавав, а також факти її укладення та передачі грошей.

Відповідач ОСОБА_1 у серпні-вересні 2017 року подав заперечення на позовні заяви ОСОБА_3 , а у травні 2019 року відзиви на позови про визнання недійсними договору позики від 23.05.2014 року та розписки від 30.05.2014 року.

Відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що ст. 65 СК України не застосовується до договорів позики і не може бути підставою для визнання їх недійсними. Згоди позивачки на укладання договорів позики від 23.05.2014 року та 30.05.2014 року не потрібно, оскільки ці правочини не є договорами з розпорядження майном подружжя. Вважає, що права позивачки за договорами від 23.05.2014 року та від 30.05.2014 року не порушені, оскільки позовні вимоги заявлені лише до її чоловіка, будь-яких грошових вимог до ОСОБА_3 не заявлено. Зазначає, що подання безпідставних та надуманих позовів є недобросовісним використанням процесуальних прав та зловживанням правом. Позови подані в недобросовісних цілях, з метою штучного створення судового спору для перешкоджання розгляду справи зі стягнення боргу з її чоловіка. Вказує на підтвердження висновком судово-почеркознавчої експертизи № 25892 від 30.11.2018 року складання ОСОБА_2 договору позики від 23.05.2014 року та розписки від 30.05.2014 року, що спростовує її доводи про складання документів іншою особою.

Відповідач ОСОБА_1 заявляє про застосування строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 23.05.2014 року та за позовом про визнання недійсним правочину розписки від 30.05.2014 року внаслідок подання їх поза межами трирічного строку, а саме 26 червня 2017 року, тоді як договори укладені відповідно 23.05.2014 року та 30.05.2014 року.

У травні 2019 року відповідачем ОСОБА_2 подані заяви про визнання позовних вимог ОСОБА_3 за обома поданими позовами.

В обґрунтовування заяв про визнання позову про недійсність договору позики від 23.05.2014 року та позову про визнання недійсним розписки від 30.05.2014 року, посилався на відсутність письмової згоди ОСОБА_3 на їх укладення, а також недобросовісність дій сторін правочинів – його у неповідомлені дружини про їх укладення та обізнаності ОСОБА_1 у відсутності згоди ОСОБА_3 .

Зазначав, що розписка від 30.05.2014 року не відповідає чинному законодавству, оскільки не містить усієї необхідної інформації, зокрема ідентифікуючих відомостей сторін (ІПН, серію та номер паспорта), місце укладання договору.

Відповідачем ОСОБА_1 подана заява про відмову у прийнятті визнань відповідачем ОСОБА_2 позовів дружини ОСОБА_3 , оскільки вони суперечать закону та порушують права та інтереси його як кредитора за позовом до ОСОБА_2 Стверджує, що договір позики від 30.05.2014 року відповідає нормам ЦК України, підтверджує отримання ОСОБА_2 грошових коштів в борг, зобов`язання з їх повернення та дату отримання, а висновок судово-почеркознавчої експертизи № 25892 від 30.11.2018 року є беззаперечним доказом складання і договору позики від 23.05.2014р., і розписки від 30.05.2014р. саме відповідачем ОСОБА_2 . Крім того, зі змісту заяв вбачається визнання ОСОБА_2 та його дружиною ( в позовній заяві ) факту отримання грошових коштів саме у позику. Суперечливість попередніх тверджень подружжя за обставинами боргу, безпідставність та надуманість позовів ОСОБА_3 свідчать про недобросовісність використання та зловживання процесуальними правами з метою завдання йому шкоди.

Ухвалою суду від 18.04.2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання з`явились представники позивача ОСОБА_1 , інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. За відсутністю заперечень з боку представників позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, заочно у відповідності до вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Представники позивача ОСОБА_4 В.Я. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Яценка А.О., дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

23.05.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 600 000,00 (шістсот тисяч) грн., що становило еквівалент 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) доларів США та 25 000,00 (двадцять п`ять тисяч) доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані гроші в сумі еквівалент 75 000,00 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США в строк до 15.09.2016 року, про що ОСОБА_2 видав розписку від 23.05.2014 року (т. 1 а.с. 4-5 ).

По закінченню зазначеного у договорі позики строку позичальник ОСОБА_2 грошові кошти не повернув.

30.05.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 450 000, 00 (чотириста п`ятдесят тисяч) грн. та зобов`язався повернути в строк до 14.12.2016 року (т. 1 а.с. 6 ).

У визначений у розписці строк позичальник ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув.

24.01.2017 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 направлялась вимога про повернення грошових коштів за договором позики від 23.05.2014 року та за розпискою від 30.05.2014 року. На вимогу отриману 30.01.2017 року ОСОБА_2 відповіді не надав, грошових коштів ОСОБА_1 не сплатив (т. 1 а.с.7-8 ).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо сум, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 , виходячи з умов договору позики від 23.05.2014 року та розписки від 30.05.2014 року, а також вищевказаних правових норм Цивільного кодексу України.

За договором позики від 23.05.2014 року, враховуючи його безпроцентність, стягненню з ОСОБА_2 підлягають сума основного боргу та 3 % річних від простроченої суми боргу за період з 16.09.2016р. по 15.01.2017р.

Основна заборгованість складає 75 000 доларів США, офіційний курс гривні до долара на 15.01.2017р. становить 27,6692 грн. за 1 долар США.

Таким чином, сума основного боргу складає 2 075 192,40 грн.(75 000,00 х 27,6692).

3% річних від простроченої суми боргу складає 20 808,78 грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за договором позики від 23.05.2014 року, становить 2 096 001,18 грн. (2 075 192,40 + 20 808,78).

За договором позики, оформленого розпискою від 30.05.2014 року, стягненню з ОСОБА_2 підлягають сума основного боргу, проценти, визначені на рівні облікової ставки НБУ, інфляційні витрати та 3% річних від простроченої суми боргу за період з 14.12.2016р. по 15.01.2017р..

Основна заборгованість складає 450 000,00 грн., проценти – 228 894,00 грн., (інфляційне збільшення суми боргу не відбулось), 3% річних складає 1 220,55 грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню за розпискою від 30.05.2014 року з ОСОБА_2 становить 680 114,55 грн. (450 000,00+228 894,00+1 220,55).

Відповідач зустрічних розрахунків заборгованості або обгрунтування невірності наданих позивачем розрахунків — не надав.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи відповідача ОСОБА_2 , викладені ним у своїх запереченнях на позов ОСОБА_1 щодо фальсифікації боргових документів, спростовуються судово-почеркознавчою експертизою № 25892 від 30.11.2018 року, за висновком якої підтверджено належність ОСОБА_2 підписів на договорі позики та розписки від 23.05.2014 року, а також складання ним розписки від 30.05.2014 року (т.9 а.с.3-7 ).

Таким чином, підписання договору позики та розписки від 23.05.2014 року, як і складання розписки від 30.05.2014 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів в борг, адже отримання грошових коштів на будь-яких інших правових підставах ОСОБА_2 не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Суперечливість тверджень відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 від повного заперечення існування боргу, його повернення та недійсності правочинів свідчить про намагання уникнути відповідальності за борговими зобов`язаннями та недобросовісність використання та зловживання процесуальними правами.

Отже, доводи відповідача ОСОБА_2 , які містяться в його запереченнях на позов, в заявах про визнання позову ОСОБА_3 суд находить безпідставними та необґрунтованими.

Суд відмовляє у задоволенні позовів ОСОБА_3 про визнання недійсними договору позики від 23.05.2014 року та розписки від 30.05.2014 року внаслідок їх безпідставності та недоведеності.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачем ОСОБА_3 не наведено фактів порушення її прав і не доведено належними та допустимими доказами.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути грошові кошти тільки з ОСОБА_2 , будь-яких позовних вимог до його дружини ОСОБА_3 не заявляє і доводів про використання коштів в інтересах сім`ї не наводить.

Обґрунтування позовів ОСОБА_3 щодо недійсності правочинів позики від 23.05.2014 року та 30.05.2014 року з підстав відсутності її письмової згоди на укладення чоловіком ОСОБА_2 правочинів, необхідність надання якої передбачена ст. 65 СК України, суд находить помилковим.

На укладення ОСОБА_2 договорів позики згода його дружини ОСОБА_3 не потрібна, а стаття 65 СК України до оскаржуваних позивачкою правочинів, за якими грошові кошти набуваються у власність, не підлягає застосуванню, оскільки регулює питання розпорядження спільним майном подружжя. Дана правова позиція узгоджується з висновком, викладеним у п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а також судовою практикою Верховного Суду (постанови від 01.04.2019р. у справі №127/3287/17 (ЄДРСР 80980211), від 06.02.2019р. у справі №317/3804/14 (ЄДРСР 79988713), від 24.10.2018р. у справі №201/373/16 (ЄДРСР 78110554), від 02.04.2018р. у справі №185/3577/17 (номер в ЄДРСР 73565830) та в інших.

Постанови Верховного Суду України від 20.02.2013р. у справі №163цс12 (ЄДРСР 30005873) та від 19.06.2013р. у справі №6-55цс13 (ЄДРСР 32056436), на які посилається позивач ОСОБА_3 як на підтвердження позовних вимог, до уваги судом не приймаються, оскільки винесені за іншими обставинами.

Твердження позивачки ОСОБА_3 з приводу фіктивності розписки від 30.05.2014 року та невідповідності її форми та змісту вимогам чинного законодавства України спростовуються висновком судово-почеркознавчої експертизи, якою встановлена автентичність підписів на договорі позики і розписці від 23.05.2014 року та складання розписки від 30.05.2014 року її чоловіком ОСОБА_2 , а розписка від 30.05.2014р. відповідає нормам ЦК України, оскільки підтверджує отримання ОСОБА_2 грошових коштів в борг, зобов`язання з їх повернення та дату отримання.

Також не знайшло свого підтвердження посилання ОСОБА_3 на необхідність отримання індивідуальної ліцензії НБУ для укладення договорів позики в іноземній валюті. З листа НБУ зазначено, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не передбачено видачу індивідуальної ліцензії на укладення договорів/видачу документів (т.5 а.с.80-81). Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019р. у справі №373/2054/16-ц зазначено про правомірність застосування іноземної валюти у договорі позики і без будь-якої необхідності отримання валютної ліцензії.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що права позивачки договором позики від 23.05.2014 року та договором позики на підставі розписки від 30.05.2014 року не порушуються, а отже судового захисту не потребують.

Не підлягає застосуванню позовна давність до позовних вимог позивачки ОСОБА_3 про визнання недійсними договору позики від 23.05.2014 року та розписки від 30.05.2014 року, на якій наполягає представник позивача ОСОБА_1 адвокат Яценко А.О., оскільки судом не встановлено порушення оспорюваними правочинами прав позивачки ОСОБА_3 , а у задоволенні позовів відмовлено з підстав їх необґрунтованості, в протилежному випадку відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц ЄДРСР 75296530).

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики, що підтверджується, у тому числі, наданими позивачем договором позики від 23.05.2014 року, засвідченого розпискою від 23.05.2014 року, та договором позики, оформленого розпискою від 30.05.2014 року, умови яких ОСОБА_2 не виконав, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір стягується з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави внаслідок звільнення позивача ОСОБА_1 як інваліда 2-групи від його сплати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 526, 533, 625, 626, 627, 1046-1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 258, 259, 263-268 ЦПК, суд -

ВИРІШИВ :

Стягнути з ОСОБА_2 ( паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 19.11.1998 року , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_4 . АДРЕСА_2 ) борг за договором позики від 23 травня 2014 року у розмірі 2 096 001 грн.18 коп. та борг за договором позики від 30 травня 2014 року у розмірі 680 114 грн.55 коп. та судові витрати у розмірі - 1 372 грн.80 коп.

ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики від 23.05.2014 року недійсним, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання розписки від 30.05.2014 р. недійсною - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 19.11.1998 року , ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 8 000 грн. ( вісім тисяч грн. )

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 18.11.2019 року.

Суддя І.А. Букреєва