Ухвала суду № 85720518, 19.11.2019, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/1322/19

Провадження № 2-о/172/54/19

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

19.11.2019 суддя Васильківського районного суду Дніпропетровської області

Битяк І.Г., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення національності, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшла вищевказана заява. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує, що його мати за національністю є німкеня, а батько - вірмен. Встановлення факту необхідне йому для можливості переїзду до Німеччини на постійне місце проживання, працевлаштування в цій країні та отримання в подальшому громадянства. Просить суд встановити його національність за національністю матері – німець.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, окрім іншого, встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

У частині 1 статті 315 ЦПК України наведений перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

Згідно зі ст. 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 09.12.1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається (ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні»).

В пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Звертаючись до суду із заявою, заявник просить встановити факт належності його до національності «німець». Однак, даний факт не підлягає встановленню, так як в окремому провадженні встановлюються ті факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому чинне законодавство України не передбачає виникнення чи зміну будь-яких прав людини залежно від національності.

Закон України «Про національні меншини в Україні» проголошує рівність політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод громадян України незалежно від їх національного походження, а враховуючи, що у чинному законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи, тому у судовому порядку не можуть бути встановлені факти щодо належності особи до певної національності.

Така позиція висловлена і в узагальненні Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, в п.п. 11 п. 4 якого зазначено, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо належності особи до певної національності.

Якщо за законодавством заява не підлягає судовому розгляду, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, про що зазначається в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.05.1998 року) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

Враховуючи викладене та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 186, 293, 315 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за заявою про встановлення національності.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.Г. Битяк