Рішення № 85716716, 12.11.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ______

Справа №522/20767/17

Пр. №2/521/379/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Сегеди О.М.,

при секретарі - Колесник Т.В., за участю:

представника відповідачів - адвоката Гнатенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в обґрунтування якого зазначив, що йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2012 року належить Ѕ частина нежитлових приміщень першого поверху НОМЕР_2, загальною площею 135,9 кв. м., що розташовані по АДРЕСА_1 .

Зазначав, що відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належать квартири АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на вказані приміщення виникли на підставі судових рішень, а саме на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року по справі №2-10058/07, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради та визнано за ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення, площею 29,2 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 , а також на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року по справі №2-10059/07, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради та визнано за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення горища, площею 368,5 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 .

Позивач стверджував, що вказані судові рішення були ухвалені суддею Приморського районного суду м. Одеси відповідачкою ОСОБА_3 , цивільною дружиною ОСОБА_2 , від якого у неї є двоє спільних дітей: ОСОБА_4 , 2009 року народження, та ОСОБА_5 , 2011 року народження.

11 квітня 2016 року відповідачем ОСОБА_2 , як уповноваженою особою, було створено ОСББ «Успенська 17».

Позивач вказував, що без його згоди, на підставі рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року та акту прийому передачі житлового будинку від 20 липня 2016 року, будинок АДРЕСА_1 був переданий на баланс ОСББ «Успенська 17 ».

Зазначив, що в результаті реконструкції та будівництва в квартирах та приміщеннях по АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_2 , останній облаштував в них готель «Одеський дворик» та ресторан «Jazzy-Bussy», що порушує його права як власника та співвласника на користування власним майном та майном багатоквартирного будинку.

Стверджував, що встановлення факту проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 2007 року дозволить йому встановити обставини незаконного отримання ОСОБА_2 у власність нерухомого майна в буд. АДРЕСА_1 та дозволить встановити незаконність проведення реконструкції приміщень.

Вказував, що в результаті незаконних дій відповідачів йому було завдано моральну шкоду, яка виявилась у тому, що він постійно перебуває у стані хвилювання та тривоги, не виключає можливість здійснення неправомірних дій щодо нього з боку відповідачів, зазначив, що ОСОБА_2 розповсюджує щодо нього в засобах ЗМІ неправдиві відомості, чим спричиняє шкоду його діловій репутації, тому моральну шкоду він оцінює в розмірі 500000,00 грн.

Посилаючись на порушення своїх прав як власника та співвласника на користування власним майном та майном багатоквартирного будинку, позивач просив суд встановити факт проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 2007 року та стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Домусчі Л.В. від 13 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування моральної шкоди було направлено до апеляційного суду Одеської області для визначення підсудності (т. 1 а.с. 42).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року визначено підсудність справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування моральної шкоди - Малиновський районний суд м. Одеси (т. 1 а.с. 45).

Ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_6. від 11 грудня 2017 року було відкрито провадження у справі та призначений судовий розгляд (т. 1, а.с. 48).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2019 року, у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_6 , справу було передано на розгляд судді Сегеді О.М. (т. 2 а.с. 73).

Ухвалою суду від 16 травня 2019 року справу було прийнято до провадження, призначено підготовче провадження повторно (т. 2, а.с. 74-75).

Ухвалою суду від 19 вересня 2019 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду (т. 2 а.с. 126-127).

Позивач та його представник, діюча на підставі довіреності від 01 листопада 2017 року, в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Надав до суду клопотання, згідно якого просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та розглянути справу за відсутності позивача та його представника. (т. 2 а.с. 114, 132-136).

Раніше надавав до суду відповідь на відзив та письмові пояснення, в обґрунтування яких зазначив, що в результаті проведення будівельних робіт з реконструкції відповідачами мансардного поверху, нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , яке йому належить, на праві власності зазнало значних пошкоджень і він фактично позбавлений можливості користуватися підвальними та мансардними приміщеннями.

Стверджував, що встановлення юридичного факту сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволить встановити обставини незаконного отримання у власність ОСОБА_2 нерухомого майна та, як результат, дозволить позивачу реалізувати передбачене законодавством право на судовий захист. У письмових поясненнях позивач стверджував, що в результаті вчинення незаконних дій ОСОБА_2 йому було завдано матеріальну шкоду у розмірі 3035678, 00 грн. (т. 1 а.с. 123-124, 137-138, 163-165, 184-187).

Представник ОСОБА_2 , діюча на підставі ордеру від 07 серпня 2019 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Раніше відповідач ОСОБА_2 надавав до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 став власником нежилих приміщень першого поверху № НОМЕР_1 флігеля літери «Г» лише у 2012 році, а житлового будинку - у 2013 році, у той час коли він здійснив реконструкцію належного йому на праві власності об`єкту нерухомості ще у 2008 році.

Стверджував, що, наявність у нього з ОСОБА_3 спільних дітей не є підтвердженням факту спільного проживання та не тягне за собою будь-яких правових наслідків, крім того, позивач не є заінтересованою особою, а тому не може звертатися до суду з такою вимогою. Посилаючись на те, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди з вини ОСОБА_2 , останній просив суд відмовити у задоволенні позову (т. 1 а.с. 80-84, т. 2 а.с. 110-113).

Представник ОСОБА_3 , діюча на підставі ордеру від 29 жовтня 2019 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Раніше відповідачка надала до суду відзив на позов, в обґрунтування якого зазначила, що будь-які відомості щодо належності або будь-якого відношення її до зазначеного об`єкту нерухомості відсутні. Зазначила, що вона ані на час винесення рішення, ані у будь-який інший час не перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, наявність спільних дітей не є підтвердженням факту спільного проживання та не тягне за собою будь-яких правових наслідків, крім того, позивач не є заінтересованою особою, а тому не може звертатися до суду з такою вимогою. Посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральних страждань, відповідачка просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (т. 1 а.с. 71-75, т. 2 а.с. 139).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом третім главою 82 книги п`ятої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2012 року належить Ѕ частина нежилих приміщень першого поверху НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).

19 січня 2017 року право власності ОСОБА_1 на Ѕ частину нежилих приміщень першого поверху НОМЕР_1 АДРЕСА_1 19 січня 2017 року було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою (т. 1 а.с. 10).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року по справі №2-10059/07, яке 09 січня 2008 року набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно було задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення горища, площею 368,5 кв.м. по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).

09 квітня 2008 року право власності ОСОБА_2 на нежиле приміщення горища, площею 368,5 кв.м. по АДРЕСА_1 було зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 13).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року по справі №2-10058/07, яке 09 січня 2008 року набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно було задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на підвальне приміщення площею 29, 2 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 166).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належать нежитлові приміщення мансардного поверху по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 12).

Крім того, ОСОБА_2 належать на праві власності також квартири НОМЕР_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 34-38).

З матеріалів справи вбачається, що 09 квітня 2016 року співвласниками багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 створено ОСББ « АДРЕСА_1 », головою правління якого обрано ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 36-61).

Встановлено, що зазначений багатоквартирний будинок був переданий на баланс ОСББ «Успенська 17 », що підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс (т. 2 а.с. 22-24).

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог, а саме у письмових поясненнях від 25 лютого 2019 року, позивач зазначив, що розмір матеріальної шкоди, завданої йому в результаті вчинення незаконних дій ОСОБА_2 становить 3035678,00 грн. (т. 1 а.с. 184-187).

Сума матеріальної шкоди була визначена позивачем на підставі звітів ФОП ОСОБА_7 від 2018 року про визначення ринкової вартості підвального приміщення загальною площею 29,2 кв. м., яке розташоване по за адресою: АДРЕСА_1 ; про визначення ринкової вартості нежитлових приміщень горища загальною площею 368,5 кв. м., про ймовірну ринкову вартість частини земельної ділянки, що знаходиться під житловим будинком за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 92,5 кв. м. та 25 кв. м. прибудинкової території; про ймовірну ринкову вартість частини земельної ділянки, що знаходиться під приміщенням АДРЕСА_7 , загальною площею 196,5 кв. м. та 25 кв. м. прибудинкової території, наявними в матеріалах справи (т. 1 а.с. 189-206, 207-221, 222-243, т. 2 а.с. 2-20).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи те, що позивачем в процесі розгляду справи не були заявлені вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд не бере до уваги в якості доказів надані ним звіти.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На підтвердження факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 2007 року позивачем було надано в якості доказу CD диск допиту, отриманих ним з матеріалів кримінального провадження №43000171620100047, однак у зв`язку з відсутністю вироку у зазначеному кримінальному провадженні в матеріалах справи, вказані докази не приймаються до уваги судом (а.с. 125-127)

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При зверненні до суду з позовом про встановлення факту проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 2007 року, позивач посилався на те, що встановлення зазначеного факту дозволить йому встановити обставини незаконного отримання у власність ОСОБА_2 нерухомого майна та, як результат, дозволить йому реалізувати передбачене законодавством право на судовий захист.

Крім цього стверджував, що заочні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року, ухвалені під головуванням судді ОСОБА_10. на користь ОСОБА_2 є неправомірними.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи заочні рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2007 року не були оскаржені та набрали законної сили, доказів, що спростовують зазначене, позивачем суду не надано, тому, посилання позивача щодо обставин незаконного отримання у власність ОСОБА_2 нерухомого майна не підтвердженні належними та допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є двоє спільних дітей, що підтверджується актовими записами про народження (т. 1 а.с. 14-16).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно ч. 2 та ч. 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Враховуючи наведене, вирішуючи питання про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має з`ясувати такі факти: спільне проживання осіб, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків.

Можливість визнання проживання чоловіка та жінки однією сім`єю залежить від їх встановлення та доведеності.

Главою 1, 6 розділу 4 ЦПК України чітко визначено порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року, зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У п. 4 вказаної Постанови зазначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб (ст. 122 ЦПК), а також за заявою прокурора.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

Таким чином, у статті 25 СК України закріплено принцип одношлюбності, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 квітня 2019 року по справі № 759/4596/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що особи, які проживають у фактичних шлюбних відносинах не повинні перебувати у будь-якому іншому шлюбі та між ними повинні скластися усталені відносини, що притаманні подружжю, тобто зазначені особи мають спільно проживати, мають бути пов`язані побутом, вести спільне господарство, мати спільних дітей тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 з 11 березня 1989 року по 19 червня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (т. 2 а.с. 143).

Встановлено, що 19 червня 2009 року шлюб між ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, після розірвання шлюбу змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_9 » (т. 2 а.с. 144).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги про встановлення факту проживання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу з 2007 року не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, крім цього суд враховує, що позивачем не доведено в процесі розгляду справи обставини, які стали підставою для звернення із зазначеною вимогою, як заінтересованою особою, безпосередньо для якої встановлення даного факту породжує правові наслідки, що нерозривно з ним пов`язані.

Як на підставу звернення до суду з позовом про відшкодування з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн. позивач зазначив те, що в результаті незаконних дій відповідачів позивачу було завдано моральної шкоди, яка виявилась у тому, що позивач постійно перебуває у стані хвилювання та тривоги, та не виключає можливість здійснення неправомірних дій щодо нього з боку відповідачів.

Крім цього зазначив, що відповідач ОСОБА_2 розповсюджує в засобах ЗМІ неправдиві відомості щодо позивача, чим спричиняє шкоду діловій репутації останнього, моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 500000,00 грн.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини , крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, при вирішенні вказаного спору, у судовому засіданні підлягала обов`язковому встановленню наявність самої такої шкоди; протиправна, винна поведінка у формі дій або бездіяльності відповідача; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю відповідача та наслідками, у вигляді шкоди, що були заподіяні позивачеві.

Згідно п. 9 зазначеної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачами було заподіяно йому моральну шкоду, як і не надано доказів причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та вини останніх у її заподіянні. Крім того, вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди саме у розмірі 500000,00 грн. не містять жодного обґрунтування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається в своєму позові, таким чином суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню в повному обсязі у зв`язку з недоведеністю.

На підставі ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 223, 264, 315-319, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 листопада 2019 року.

Суддя: О.М. Сегеда