Рішення № 85715096, 11.11.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2019 справа №914/1582/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Приватного підприємства «Біл-Пак»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина»

про: стягнення 21741,68грн.,

Представники

позивача: Поронюк І.Б. (довіреність №01-07 від 01.07.2019р.);

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Біл-Пак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина» про стягнення 21741,68грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.08.2019р. позовну заяву Приватного підприємства «Біл-Пак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина» про стягнення 21741,68грн. залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

30.08.2019р. позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№35892/19. Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 27.08.2019р. по 13.09.2019р., а також те, що 14.09.2019р. та 15.09.2019р. – вихідні дні, матеріали вищевказаної заяви (вх.№35892/19 від 30.08.2019р.) розглянуто судом 16.09.2019р.

16.09.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначити на 07.10.2019р., явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

У судові засідання 07.10.2019р. та 28.10.2019р., представник позивача з`явився, подав клопотання про долучення доказів (вх.№44185/19 від 28.10.2019р.), відповідач участь повноважного представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Протокольними ухвалами розгляд справи відкладався на 28.10.2019р., 11.11.2019р. відповідно.

Крім того, ухвалами від 08.10.2019р. та 29.10.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань у цій справі.

У судове засідання 11.11.2019р. представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав повністю. Відповідач участь повноваженого представника в судовому засіданні 11.11.2019р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості переданого ним відповідачу товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №31011 від 31.01.2011р., просить суд стягнути з відповідача на його користь 21741,68грн., з яких: 15892,30грн. – основна сума боргу, 2843,63грн. – пеня, 368,50грн. – інфляційні втрати, 246,87грн. – три проценти річних та 2390,38грн. – штраф.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне.

31.01.2011р. між позивачем (надалі по тексту – «Продавець») та відповідачем (надалі по тексту – «Покупець») укладено договір купівлі-продажу №31011 (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, Продавець по договірних цінах на підставі проведених розрахунків продає, а Покупець купує наступний товар, що надалі іменується «Товар»: згідно прайс-листа Продавця.

На виконання умов Договору, як зазначає позивач, ним здійснено продаж товару, проте, оплата такого відповідачем здійснена частково, внаслідок чого утворився борг у розмірі 15892,30грн.

З метою досудового врегулюванням спору між сторонами, 30.05.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслано претензію щодо оплати отриманого товару. Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 15892,30грн. основного боргу.

Крім того, позивачем нараховано 2843,63грн. пені, 368,50грн. інфляційних втрат, 246,87грн. трьох процентів річних та 2390,38грн. штрафу.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 31.01.2011р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, Продавець по договірних цінах на підставі проведених розрахунків продає, а Покупець купує наступний товар, що надалі іменується «Товар»: згідно прайс-листа Продавця.

Відповідно до п.5.1. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Строк дії Договору до 31.12.2011р., а в частині проведення розрахунків – до повного виконання.

У матеріалах справи відсутні докази та умовами Договору не передбачено продовження строку його дії після 31.12.2011р.

Отже, відносини між сторонами щодо продажу товару, проданого після 31.12.2011р. не регулюються умовами Договору, а тому, судом відхиляються доводи позивача, що продаж в період з 14.08.2018р. по 06.12.2018р. товару є таким, що здійснено на підставі Договору.

При цьому, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 23717,77грн., що підтверджується видатковими накладними №4409 від 14.08.2018р. на суму 4372,12грн., №4978 від 11.09.2018р. на суму 2228,40грн., №5287 від 26.09.2018р. на суму 5345,81грн., №5884 від 24.10.2018р. на суму 4677,47грн., №6472 від 21.11.2018р. на суму 4444,97грн., №6794 від 06.12.2018р. на суму 2649,00грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано факт отримання товару, загальною вартістю 23717,77грн.

Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Водночас, суд звертає увагу на те, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і, яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (абз.4 п.1 Інформаційного листа ВГС України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р.).

Так, згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Як зазначає позивач, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару, зокрема, 05.12.2018р. відповідачем здійснено оплату за отриманий Товар у розмірі 5000,00грн., з яких: 1546,65грн. зараховано в погашення заборгованості по оплаті товару, прийнятого відповідачем 14.08.2018р.; 2228,40грн. – прийнятого відповідачем 11.09.2018р., 1224,95грн. – прийнятого відповідачем 26.09.2018р.

Так, станом на момент звернення із цим позовом до суду, відповідачем не сплачено позивачу 15892,30грн., з яких: 4120,86грн. за товар, отриманий 26.09.2018р.; 4677,47грн. – за товар, отриманий 24.10.2018р.; 4444,97грн. за товар, отриманий 21.11.2018р.; 2649,00грн. – за товар, отриманий 06.12.2018р.

Доказів оплати у повному обсязі відповідачем вартості отриманого товару сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 15892,30грн. основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.

Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Беручи до уваги вказане, у задоволенні позову в частині стягнення 2843,63грн. пені та 2390,38грн. штрафу, право на здійснення нарахувань яких передбачено умовами Договору, слід відмовити, оскільки продаж Товару здійснено після закінчення строку Договору, а отже, як зазначено вище, відносини між сторонами щодо продажу такого товару, не регулюються його умовами.

Водночас, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 368,70грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 21.12.2018р. по 27.06.2019р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такі здійснено невірно, зокрема, невірно визначено сукупний індекс інфляції за період здійснених нарахувань.

Крім того, суд зазначає, хоч, як зазначено вище, обов`язок по оплаті переданого позивачем товару виник на наступний день після підписання відповідних видаткових накладних, а саме, по оплаті отриманого 14.08.2018р. товару – 15.08.2018р.; 11.09.2018р. – 12.09.2018р.; 26.09.2018р. – 27.09.2018р., 24.10.2018р. – 25.10.2018р.; 21.11.2018р. – 22.11.2018р.; 06.12.2018р. – 07.12.2018р., проте позивач, скористався своїм правом здійснити відповідні нарахування за менший період, ніж період прострочення, а саме, з 21.12.2018р. по 27.06.2019р.

Враховуючи наведене, судом, в межах заявленого позивачем періоду, здійснено перерахунок інфляційних втрат.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу21.12.2018 - 27.06.20194120,861,036150,2521.12.2018 - 27.06.20194677,471,036170,5421.12.2018 - 27.06.20194444,971,036162,0621.12.2018 - 27.06.20192649,001,03696,58Таким чином, сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 579,43 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, шляхом стягнення з відповідача, заявлених позивачем 368,70грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 246,87грн. трьох процентів річних, нарахованих за період з 21.12.2018р. по 27.06.2019р.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такі здійснено вірно, а тому, позовні вимоги про стягнення 246,87грн. трьох процентів річних підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 16507,67грн., з яких: 15892,30грн. – основна сума боргу, 368,50грн. – інфляційні втрати, 246,87грн. –три проценти річних.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем за подання позову у цій справі, сплачено судовий збір у розмірі 1921,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №647 від 30.07.2019р.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, позивачем, на виконання умов договору про надання правової допомоги №47-г від 26.06.2019р., на підставі виставленого рахунку на оплату послуг №1 від 26.06.2019р. сплачено, визначену п.4.1. вищевказаного договору вартість послуг, що підтверджується платіжним дорученням №646 від 30.07.2019р. на суму 5000,00грн.

При цьому, факт надання позивачу послуг з правової допомоги підтверджується актом приймання послуг №1 від 01.08.2019р. за договором про надання правової допомоги №47-г від 26.06.2019р.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, відповідач проти заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заперечив, клопотання про зменшення розміру таких не подав.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, загальна сума документально підтверджених судових витрат позивача становить 6921,00грн., з яких 1921,00грн. – сума судового збору, 5000,00грн. – сума витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, судові витрати у розмірі 5254,87грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина» (місцезнаходження: 81053, Львівська обл., Яворівський район, місто Новояворівськ, вул. Степана Бандери, будинок 36; ідентифікаційний код: 31876446) на користь Приватного підприємства «Біл-Пак» (місцезнаходження: 81131, Львівська обл., Пустомитівський район, село Солонка, вулиця Людкевича, будинок 34; ідентифікаційний код: 33556777) 16507,67грн., з яких: 15892,30грн. – основна сума боргу, 368,50грн. – інфляційні втрати, 246,87грн. –три проценти річних; а також 5254,87грн. судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2019р.

Суддя Король М.Р.