Рішення № 85714753, 19.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2019Справа № 910/10039/19Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"

про стягнення 21 283,87 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" про стягнення 21 283,87 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір № 1027/16-ТЕ-41 постачання природного газу від 21.12.2015.

Як зазначено позивачем, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем становить 0,02 грн.

У зв`язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення основного боргу в сумі 0,02 грн., пеню в сумі 19 779,34 грн., три проценти річних в розмірі 1 491,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 13,36 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2019 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

27.08.2019 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

05.09.2019 року позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

21.12.2015 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (споживач) укладено договір постачання природного газу №1027/16-ТЕ-41.

Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з п.1.2 договору газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 2 225 880,01 грн., що підтверджується актами-приймання передачі природного газу, а саме:

- від 31.01.2016 року на суму 604 831,06 грн.,

- від 29.02.2016 року на суму 444 951,19 грн.,

- від 31.03.2016 року на суму 406 585,75 грн.,

- від 30.04.2016 року на суму 102 270,86 грн.,

- від 31.05.2016 року на суму 236 059,57 грн.,

- від 31.07.2016 року на суму 167 302,51 грн.,

- від 31.08.2016 року на суму 122 261,12 грн.,

- від 30.09.2016 року на суму 141 617,95 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до додаткової угоди №3 від 31.03.2016 року до договору №1027/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 року абз. другий пункту 6.1 договору викладено в наступній редакції: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вищезазначена додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє з 01 квітня 2016 року.

Як зазначено позивачем та вбачається з матеріалів справи, за актами приймання-передачі природного газу відповідач розраховувався наступним чином:

- по акту від 31.01.2016 року на суму 604 831,06 грн. здійснено оплати: 26.02.2016 року на суму 250 000,00 грн., 29.02.2016 року на суму 100 000,00 грн., 104 831,06 грн. та 150 000,00 грн.;

- по акту від 29.02.2016 року на суму 444 951,19 грн. здійснено оплати: 31.03.2016 року на суму 131 331,19 грн., 37 400,00 грн., 50 600,00 грн., 225 000,00 грн.;

- по акту від 31.03.2016 року на суму 406 585,75 грн. здійснено оплату: 28.04.2016 року на суму 406 585,75 грн.;

- по акту від 30.04.2016 року на суму 102 270,86 грн. здійснено оплату: 31.05.2016 року на суму 102 270,86 грн.;

- по акту від 31.05.2016 року на суму 236 059,57 грн. здійснено оплату: 30.06.2016 року на суму 236 059,57 грн.;

- по акту від 31.07.2016 року на суму 167 302,51 грн. здійснено оплати: 31.08.2016 року на суму 2 300,00 грн., 3 800,00 грн., 5 302,51 грн., 6 200,00 грн., 20 000,00 грн., 07.09.2016 року на суму 47 302,00 грн., 08.09.2016 року на суму 50 000,51 грн., 12.09.2016 року на суму 48 000,00 грн.,

- по акту від 31.08.2016 року на суму 122 261,12 грн. здійснено оплату: 28.09.2016 року на суму 122 261,11 грн.;

- по акту від 30.09.2016 року на суму 141 617,95 грн. здійснено оплати 30.09.2016 року на суму 6 500,00 грн., 32 500,00 грн. та 31.10.2016 року на суму 9 015,43 грн., 78 000,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявний лист відповідача №2603 від 21.12.2016 адресований позивачу, в якому зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" просить переплату за договором №2155/15-ТЕ-41 в сумі 620,00 грн. зарахувати на заборгованість по договору №1027/16-ТЕ-41.

Тобто, відповідач сплачував за переданий газ з простроченням.

Також, суд зазначає, що з вищезазначених документів вбачається:

- по акту від 31.01.2016 року на суму 604 831,06 грн. відповідачем здійснено оплату в розмірі 604 831,06 грн.;

- по акту від 29.02.2016 року на суму 444 951,19 грн. здійснено оплату в розмірі 444 331,19 грн., тобто борг становить 620,00 грн.;

- по акту від 31.03.2016 року на суму 406 585,75 грн. здійснено оплату в розмірі 406 585,75 грн.;

- по акту від 30.04.2016 року на суму 102 270,86 грн. здійснено оплату в розмірі 102 270,86 грн.;

- по акту від 31.05.2016 року на суму 236 059,57 грн. здійснено оплату в розмірі 236 059,57 грн.;

- по акту від 31.07.2016 року на суму 167 302,51 грн. здійснено оплату на загальну суму 182 905,02 грн., тобто переплата по акту становить 15 602,51 грн.,

- по акту від 31.08.2016 року на суму 122 261,12 грн. здійснено оплату в розмірі 122 261,11 грн., тобто борг становить 0,01 грн.

- по акту від 30.09.2016 року на суму 141 617,95 грн. здійснено оплату на загальну суму 126 015,43 грн., тобто борг становить 15 602,52 грн.

Відповідно до листа відповідача №2603 від 21.12.2016 року, позивач переніс аванс за договором №2155/15-ТЕ-41 в сумі 620,00 грн. в оплату заборгованості по договору №1027/16-ТЕ-41.

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем становить 15 602,51 грн. (переплата по акту від 31.07.2016 року) - 15 602,52 грн. (борг по акту від 30.09.2016 року) = 0,01 грн. + 0,01 грн. (борг по акту від 31.08.2016 року).

Пунктом 10.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалість у 5 (п`ять) років.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором постачання природного газу №1027/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 року у відповідача перед позивачем в сумі 0,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 19 779,34 грн., три проценти річних в розмірі 1 491,15грн. та інфляційні втрати в розмірі 13,36 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1 договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (з 01.05.2016 - 21% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення згідно додаткової угоди №4 від 30.04.2016 року до договору, та з 01.08.2016 року - 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення згідно додаткової угоди №5 від 15.08.2016 року до договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що питання пов`язані з урегулюванням відносин щодо сталого функціонування теплопостачальних та тепло генеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, у тому числі і питання пов`язані з організацією взаєморозрахунків, погашення заборгованості, у тому числі, за природний газ, урегульовані у Законі України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 року. на день набрання чинності Законом відповідач мав перед позивачем заборгованість за спожитий газ за договором на суму 620,02 грн. У зв`язку з чим, сума пені, 3% річних та інфляційні нарахування нараховані до 30.11.2016 року підлягають списанню.

Відповідно до приписів цього Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно з ст. 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 ст. 3 наведеного Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

За приписами частини першої статті 5 цього Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до вказаного Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 N 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із наведеним Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Водночас ч. 3 ст. 7 наведеного вище Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 ст. 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст. 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16.

Газ, який позивачем поставлений відповідачу протягом спірного періоду, використовується виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води (п.1.2 договору).

Також, в постанові Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 30.07.2019 року у справі №905/306/18 суд прийшов до висновку, що включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, для звільнення від нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат, процентів річних, не є обов`язковим.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору оплата за поставлений природний газ здійснювалась частинами з порушенням встановлених договором строків.

Проте, станом на 30.11.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем по договору №1027/16-ТЕ-41 від 21.12.2015 року становила 620,02 грн.

Таким чином, до спірних правовідносин, підлягають застосуванню імперативні приписи ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з огляду на що, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за зобов`язаннями сплаченими до 30.11.2016 року та відповідно, про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

З огляду на вищезазначене, за зобов`язаннями лютого 2016 року пеня, 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню по відношенню до залишку заборгованості в сумі 620,00 грн., яка існувала в період з 15.03.2016 року по 30.08.2016 року, в розмірі 620,02 грн. за період з 26.10.2016 року по 20.12.2016 року та в розмірі 0,02 грн. за період з 21.10.2016 року по 16.07.2018 року.

Також, суд звертає увагу на те, що у зв`язку з неможливістю виходу за межі позовних вимог, перерахунок судом здійснено в межах розрахунку наданого позивачем (періодів прострочення).

Розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення620.0015.03.2016 - 21.04.20163822.0000 %0.120 %28.32620.0022.04.2016 - 26.05.20163519.0000 %0.104 %22.53620.0027.05.2016 - 23.06.20162818.0000 %0.098 %17.08620.0024.06.2016 - 28.07.20163516.5000 %0.090 %19.57620.0029.07.2016 - 30.08.20163315.5000 %0.085 %17.33620.0226.10.2016 - 27.10.2016215.0000 %0.082 %1.02620.0228.10.2016 - 08.12.20164214.0000 %0.077 %19.92620.0209.12.2016 - 20.12.20161214.0000 %0.077 %5.69Таким чином, за перерахунком суду розмір пені становить 131,46 грн. та підлягає задоволенню.

Розрахунок трьох відсотків річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів620.0015.03.2016 - 30.08.20161693 %8.59620.0226.10.2016 - 20.12.2016563 %2.85За перерахунком суду 3% річних становлять 11,44 грн. та підлягають задоволенню в цій частині.

Розрахунок інфляційних:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.11.2016 - 30.11.2016620.021.01811.16631.1801.12.2016 - 30.06.20180.021.1970.000.02За перерахунком суду інфляційні втрати становлять 631,20 грн. та підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (04060, м. Київ, вулиця Берлінського, будинок 15, код ЄДРПОУ 36844047) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601,м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг в розмірі 0 (нуль) грн. 02 коп., пеню в розмірі 131 (сто тридцять одна) грн. 46 коп., 3% річних в сумі 11 (одинадцять) грн. 44 коп. , індекс інфляції в розмірі 631 (шістсот тридцять одна) грн. 20 коп. та судовий збір в розмірі 69 (шістдесят дев`ять) грн. 92 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий