Рішення № 85714743, 18.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2019Справа № 910/12256/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування», м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», м. Київ

про стягнення 7 874,56 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення 7 874,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним як страховиком транспортного засобу «Kia Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 18 945,01 грн, внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «Kia Sorento», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Відповідачем частково було оплачено суму страхового відшкодування в розмірі 9 070,45 грн, однак неоплаченою залишилась частина страхового відшкодування у розмірі 7 784,56 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051261783 ухвалу суду від 13.09.2019 отримано відповідачем 16.09.2019.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

12.09.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів Програма комфорт № НОМЕР_3 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Kia Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Строк дії Договору встановлено з 14.09.2018 до 13.10.2019.

25.06.2019 у місті Львові (вулиця Стрийська, будинок 350) під час зупинки відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки/моделі «Kia Sorento», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортним засобом марки/моделі «Kia Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 (страхувальник), внаслідок чого транспортний засіб останньої отримав механічні пошкодження дверей передніх лівих та порогу лівого, пошкодження ЛФТР.

Вищезазначена ДТП за взаємним погодженням водіїв, оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).

Як вбачається із матеріалів справи, 26.06.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, в якій зазначив прохання здійснити виплату відшкодування на рахунок ТзОВ «Радар - Сервіс».

Вартість відновлювального ремонту відповідно до рахунку-фактури на оплату № 1900000484 від 26.06.2019, виставленого ТзОВ «Радар - Сервіс», становить 18 945,01 грн.

Страховим актом № 3.19.1647-1 від 03.07.2019 позивач визнав дану пригоду страховим випадком та визначив розмір страхового відшкодування відповідно до вказаного вище рахунку у розмірі 18 945,01 грн.

Позивач відповідно до заяви страхувальника перерахував на рахунок ТзОВ «Радар - Сервіс» суму страхового відшкодування у розмірі 18 945,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням № ЦО03059 від 03.07.2019.

Одночасно з цим, судом встановлено, що на час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 як особи, яка на законних підставах керувала автомобілем «Kia Sorento», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на законних підставах була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних АМ/7264167.

15.08.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення виплати страхового відшкодування за № 4860/07-3.19.1647 у розмірі 16 945,01 грн (18 945,01 грн - 2000,00 грн (франшиза за Договором позивача).

За наслідками розгляду заяви позивача Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 9 070,45 грн (платіжне доручення № 34589 від 30.08.2019) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування».

Проте, як вказує позивач, на день подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви відповідачем не сплачено страхове відшкодування у розмірі 7 874,56 грн.

Відтак, спір у справі виник у зв`язку з неправомірною, як вказує позивач, відмовою відповідача у сплаті страхового відшкодування в сумі 7 874,56 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Як встановлено судом вище, дорожньо-транспортна пригода, що відбулась 15.06.2019 у місті Львові, оформлена європротоколом - повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.

Суд зазначає, що з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», дозволено учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених п. 33.2 ст. 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («євро протокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.

Так, відповідно до абз. 3 п. 2.11 Правил дорожнього руху України, що кореспондуються із п.33.2 ст.33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов`язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.

На виконання Закону України від 17.02.2011 Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а також за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 №274/2011 інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної вище Інструкції у європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються, та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.

Як вбачається зі складеного європротоколу, дорожньо-транспортна пригода сталась 15.06.2019 об 15:00 год. у місті Львові, по вулиці Стрийській, будинок 350, за участю транспортних засобів «Kia Sorento», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Kia Rio», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 .

Враховуючи дійсні обставини визначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду, а саме: п. 12 «Обставини» та п. 13 «Схема пригоди, коли сталося зіткнення», суд встановив, що ДТП сталась з вини водія автомобілем «Kia Sorento», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яким у п. 14 європротоколу визнано свою вину у вчиненні ДТП.

Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, винного у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.

Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат (тобто, не більше суми фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (16 945,01 грн), та за мінусом франшизи (0 грн).

У той же час судом встановлено, що відповідно до рахунку-фактури № 1900000484 від 26.06.2019 з оплати виконаних робіт, до вартості відновлювального ремонту автомобіля включено мийку транспортного засобу у сумі 112,80 грн (у т.ч. ПДВ), які не входять до суми страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки це суперечить положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, відповідно до пункту 1.6. якої, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин, тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин таких як мийка, полірування тощо, не повинне відшкодовуватись за обов`язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу.

Наразі суд зауважує, що позивачем не доведено належних та допустимих підстав включення вартості мийки до суми страхового відшкодування, до того ж в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження неможливості здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу до здійснення його технологічної мийки.

За висновками суду, правомірними є вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченого страхового відшкодування в розмірі 7 874,56 грн, виходячи з вартості відновлювального ремонту без урахування вартості мийки застрахованого автомобіля та з вирахуванням франшизи:

16 945,01 грн - 9 070,45 грн (сплачено відповідачем) = 7 874,46 грн;

7 874,46 грн - 112,80 грн у т.ч. ПДВ (мийка) - 0 грн (франшиза) = 7 761,66 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суми відшкодування в розмірі 7 761,66 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення 112,80 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 893, 46 грн. Інша частина судового збору в сумі 27,54 грн за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення суми відшкодування в розмірі 7 874,56 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 15/2; ідентифікаційний код 36086124) суму відшкодування в розмірі 7 761 (сім тисяч сімсот шістдесят одна) грн 66 коп. та судовий збір у розмірі 1 893 (одна тисяча вісімсот дев`яносто три) грн 46 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, в сумі 27,54 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.11.2019.

Суддя В. В. Князьков