Рішення № 85714600, 12.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2019Справа № 910/10203/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Дніпровського району м. Києва»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 21 676, 71 грн.,

Представники учасників справи:

від позивача: Гусєв П.В. за довіреністю № 6-03/137 від 08.04.2019;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (далі - відповідач) про стягнення 21 676, 71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплатив страхове відшкодування постраждалій стороні. Таким чином, у зв`язку з тим, що вина у вчиненні ДТП працівником відповідача встановлена у судовому порядку, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, останній, на думку позивача, зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану своїм працівником у розмірі 21 676, 71 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/10203/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2019 справу № 910/10203/19 призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 24.09.2019 року.

16.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

18.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про витребування додаткових доказів у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.10.2019 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувані додаткові докази у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.11.2019 року, в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України повторно витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

06.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані витребувані судом документи.

Представник позивача у судовому засіданні 12.11.2019 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 12.11.2019 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Так, частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

З метою належного повідомлення відповідача та третьої особи про час та місце розгляду справи судом на їх адреси направлялись відповідні ухвали.

Проте, відповідач та третя особа жодного разу в судові засідання не з`явились, наданим їм правом на подання відзиву на позов та письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог не скористались.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи е вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 12.11.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2018 року о 12 год. 40 хв. у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ЗИЛ 433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , через те, що останній при перестроюванні не надав переваги в русі транспортному засобу «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, що призвело до механічного пошкодження означених транспортних засобів.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.02.2018 у справі № 755/2267/18, водія автомобіля «ЗИЛ 433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що водій автомобіля «ЗИЛ 433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює у відповідача водієм автогосподарства з 07.08.2015 на підставі наказу № 61-к від 07.08.2015, що підтверджується Довідкою № 98 від 05.11.2019, виданою Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».

Транспортний засіб «ЗИЛ 433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить відповідачу та використовується ним на підставі Договору відшкодування витрат на утримання майна по автогосподарству № 87 від 30.04.2016 та Додаткових угод до означеного Договору № 1 від 01.10.2016 та б/н від 26.12.2017.

Так, згідно з пунктом 1.1. вищевказаного Договору, з метою належного забезпечення мешканців Дніпровського району м. Києва якісними послугами з утримання будинків та споруд і прибудинкових територій, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва передає у користування Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» майно для використання у статутній господарській діяльності, протягом строку встановленого даним Договором, а Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» зобов`язується відшкодувати витрати на утримання майна, передбаченого даним Договором.

Майно - транспортні засоби, причіпне та навісне обладнання до них, марки та моделі транспортних засобів, рік випуску, типи транспортних засобів за грузовантажністю, реєстраційні номери та номери шасі, об`єми двигунів, типи пального, колір та номери свідоцтва про реєстрацію зазначені у переліку - додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною частиною даного Договору (пункт 1.2. Договору).

Згідно з Додатком № 1 до Договору відповідачу передано транспортний засіб «ЗИЛ433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 3.1. Договору майно передається відповідачу у строк до 31.12.2016 року.

Додатковими угодами № 1 від 01.10.2016 та б/н від 26.12.2017 строк користування майном було продовжено до 31.12.2017 року та до 31.12.2018 року відповідно.

Пунктом 5.18. Договору передбачено, що відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду, яка може бути завдана третім особам, а також несе всі інші ризики, пов`язані з використанням транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки.

Відповідач відповідає за шкоду, заподіяну третій особі в результаті використання майна, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок умислу або грубої необережності третьої особи (пункт 5.24. Договору).

Водночас, судом встановлено, що на момент ДТП (26 січня 2018 року 12 год. 40 хв.) транспортний засіб «ЗИЛ433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і лише після скоєння ДТП відповідач уклав з ПАТ «Страхова компанія «Країна» договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2840974, який відповідно до приписів частини 4 статті 18 Закону України «Про страхування почав діяти з 15 год. 00 хв. 26.01.2018 року по 25.01.2019 року включно.

Згідно з Довідкою про дорожньо-транспорту пригоду № 3018031424848296, автомобіль «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження задньої лівої частини, бокової лівої частини.

28.03.2018 року власник пошкодженого транспортного засобу «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 звернулась до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до статей 33, 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

04.04.2018 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 на замовлення позивача було складено Звіт № 1155_49307 від 04.01.2018, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 22 327, 90 грн.

Відповідно до складеної позивачем Довідки № 1 від 25.05.2018 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу № 6074 від 20.06.2018, було вирішено виплатити власнику транспортного засобу «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 20 976, 71 грн.

21.06.2018 року позивач згідно з платіжним дорученням № 909402 перерахував ОСОБА_2 20 976, 71 грн. із призначенням платежу: «Виплата по справі №49307, згідно наказу №6074 від 20.06.2018р., ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , НОМЕР_4, т.з. НОМЕР_2 .

Крім того, позивачем на підставі Акту виконаних робіт № 521 від 04.05.2018 та виставленого рахунку № 521 від 04.04.2018 було оплачено ФОП ОСОБА_3 за складання Звіту № 1155_49307 від 04.01.2018 700, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 904713 від 14.05.2018 року.

01.03.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 49307 про відшкодування 21 676, 71 грн., яка відповідачем у добровільному порядку задоволена не була.

У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/16227/16 зазначив, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 21.3. статті 23 Закону передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).

Згідно з вимогами пункту 21.1. статті 23 Закону, з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Під час розгляду спору судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами застрахована не була.

Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 39.1. статті 39 Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Положеннями п.п. «а» п. 41.1. ст. 41 Закону визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

Згідно з приписами статті 29 Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його (п. 36.2. ст. 36 Закону).

Пунктом 38.2.1. статті 38 Закону визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Власники транспортних засобів в розумінні пункту 1.6. статті 1 Закону - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач є юридичною особою, що здійснює експлуатацію належного їй джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу «ЗИЛ433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Водночас, водій автомобіля «ЗИЛ 433362», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працює у відповідача водієм автогосподарства з 07.08.2015 на підставі наказу № 61-к від 07.08.2015, що підтверджується Довідкою № 98 від 05.11.2019, виданою Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».

Відтак, відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну власнику автомобіля «Nissan Note», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 26.01.2018 року, а до Моторного (транспортного) страхового бюро України як особи, що здійснила регламентну виплату, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь позивача, а також не спростував обґрунтованість заявленої до стягнення суми, позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення коштів в розмірі понесених витрат в сумі 20 976, 71 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України вимоги про стягнення вартості послуг експерта у розмірі 700, 00 грн також підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

В силу приписів п. 40.3. ст. 40 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг п. 1.10. ст. 1 Закону), для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що 04.05.2018 року між позивачем та ФОП Абрамкіним Б.П. було складено Акт № 521, відповідно до якого позивачу було передано Звіт № 1155_49307 про оцінку вартості завданої матеріальної щкоди. При цьому зазначено, що даний акт є підставою для проведення розрахунку між Замовником та Виконавцем в сумі 700, 00 грн.

Для оплати виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 виставив позивачу рахунок № 521 від 04.04.2018 на суму 700, 00 грн., який позивачем було оплачено згідно з платіжним дорученням № 904713 від 14.05.2018.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення вартості послуг експерта в сумі 700, 00 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати 21 676, 71 грн. позивачу, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про стягнення 21 676, 71 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г; код ЄДРПОУ 39606435) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; код ЄДРПОУ 21647131) 21 676 (двадцять одну тисячу шістсот сімдесят шість) грн. 71 коп. завданої шкоди та 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.11.2019 року.

Суддя В.С. Ломака