Рішення № 85713497, 14.11.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 листопада 2019 р. № 400/2545/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємцяь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 доГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 треті особиГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,Миколаїв,54020 проскасування вимоги від 15.07.2019 р. № Ф-19645-17 та визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області з вимогою визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 27322,91 гривень.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 , і є пенсіонером за втратою годувальника та фізичною особою-підприємцем. В липні 2019 року отримала спірну вимогу, звернулась з цього приводу за роз`ясненням до відповідача, на що отримала відповідь про нарахування їй заборгованості за період 2013-2016 роки. Але позивачка вважає, що вона не повинна сплачувати єдиний внесок, оскільки в цей період вже була на пенсії.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію виклав у відзиві. До 01.01.2018 відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці звільнялись від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони були пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримували відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. З цього приводу була правова позиція Верховного Суду України, викладена у постановах по справам №21-57а14 та 21-70а14. Відповідно до зазначених постанов до 01.01.2018 термін «пенсіонер за віком» в аспекті ст.4 Закону поширювався на фізичних осіб-підприємців, віднесених до платників єдиного внеску, які отримували пенсію за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, яким пенсія за віком була призначена за пільговими умовами відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до досягнення 60-річного віку; яким пенсія за віком була призначена за пільговими умовами відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто до досягнення 60-річного віку.

Всі інші фізичні особи-підприємці, які були отримувачами інших видів пенсійного забезпечення, були платниками єдиного внеску на загальних підставах. Позивачка з 27.06.2007 перебуває на обліку як отримувач пенсії за втратою годувальника. А отже до 01.01.2018 позивачка була платником єдиного внеску на загальних підставах.

В ході інвентаризації інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 виявлено відсутність нарахованої та сплаченої суми єдиного внеску за період з 01.01.2013 по 30.09.2017.

Базою нарахування єдиного внеску є розмір мінімального страхового внеску.

В судове засідання 23.09.2019 позивачка не з`явилась, представник відповідача підтримав свою позицію, викладену у відзиві.

Суд розгляну справу в порядку спрощеного провадження 14.11.2019 без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами, відповідно до визначених строків в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі та ухвалі від 24.09.2019, оскільки клопотань від сторін про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, від сторін не надходило.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в с. Зоря Вознесенського району Миколаївського області.

З 04.10.2005 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, з основним видом діяльності прісноводне рибництво (аквакультура).

З 25.07.2012 ОСОБА_1 отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилося 56 років та вона як особа, яка народилася з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року, набула права на пенсію за віком, відповідно до вимог ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В липні 2019 р. ГУ ДФС провело інвентаризацію інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 та встановило, що нею не сплачувався єдиний внесок протягом 2013-2017 років.

ГУ ДФС обраховано недоїмку за 2013 рік на суму 4800 гривень, за 2014 рік на суму 5071,80 гривень, за 2015 рік на суму 5293,88 гривень за 2016 рік 3797,64 гривень та 2017 рік 8448 гривень, а всього на суму 27322,91 гривень.

15.07.2019 ГУ ДФС у Миколаївській області направлено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19645-17 на загальну суму 27322,91 гривень.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В період 2013-2017 років зазначена норма мала іншу редакцію, а саме: Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Великою палатою Верховного Суду було розглянуто аналогічну адміністративну справу №814/779/17, та в постанові від 10.04.2019 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81573958) зазначено про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах цього суду від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 (№ 21-90а15) та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14 (№ 21-228а15).

У цій постанові Верховним Судом висловлений правовий висновок, що розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.

Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновки, що позивачка з 26.06.2013 з моменту набуття нею права на призначення пенсії за віком, має право не сплачувати єдиний соціальний внесок, відповідно до вимог ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Разом з тим, в період з 01.01.2013 по 26.06.2013 позивачка ще не набула права на пенсію за віком, а тому, навіть отримання нею пенсії у разі втрати годувальника, не позбавляє обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець. Пільга, передбачена ч.4 ст.4 Закону на цей період щодо позивачки не розповсюджується.

Нарахована відповідачем сума єдиного соціального внеску за перше півріччя 2013 року складає 2388,06 гривень (398,01*6). В цій частині позову належить відмовити.

В решті позов належить задовольнити, а Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19645-17 в частині нарахування єдиного внеску на суму 24934,85 гривень визнати протиправною та скасувати.

Сума сплаченого позивачем судового збору підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 683,90 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ПФУ у Миколаївській області №Ф-19645-17 від 15.07.2019 в частині нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на суму 24934,85 гривень.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) на користь Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 683,90 гривень (шістсот вісімдесят три грн. дев`яносто коп.).

5. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 15.11.19