Рішення № 85708537, 14.11.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/1059/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григораша В.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кучерявої А.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Покотило Л.Ю .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 43143196, вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2019 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому було призначено пенсію за вислугу років з 05.09.2002 року довічно.

Право на отримання пенсії за віком позивач набула по досягненню 55-річного віку, тобто 24.04.2007 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції чинній з 01.01.2007 року.

Пенсію за вислугу років позивач отримувала з часу її призначення з 05.09.2002 року, а з початку 2018 року позивач отримує пенсію за віком. З 13.09.2002 року позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем, з 01.01.2012 року є платником єдиного податку 2-ї групи.

Позивач зазначає, що частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи вона набула певного віку відповідно до ст. 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, що звільняється від сплати єдиного внеску.

З огляду на вказане, позивач вважає, що вимога ГУ ДФС у Чернівецькій області від 16.07.2019 року №Ф-100758-56 про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на суму 17526,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування оскаржуваної вимоги не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, загальна сума заборгованості становить 17526,72 грн.

Будучи фізичною особою-підприємцем, позивач наділений не тільки правами пов`язаними із здійснення підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів,

Згідно із даними АІС «Податковий блок», ОСОБА_3 зареєстрована за основним місцем обліку в ГУ ДФС у Чернівецькій області дата державної реєстрації - 13.09.2002 року, номер державної реєстрації 20380170000006844, дата взяття на облік - 19.09.2002 року, номер взяття на облік - 12457, стан платника податків - «0» платник податків за основним місцем обліку, перебуває на обліку.

Відтак, позивач є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює незалежну професійну діяльність у сфері права, адвокат за основним видом діяльності.

Проте, крім цього, відповідно до кваліфікації виду економічної діяльності, позивач здійснює і іншу діяльність, яка не пов`язана із діяльністю у сфері права, а саме: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що при винесенні податкової вимоги від 16.07.2019 року №Ф-100758-56 він діяв в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку із чим, підстави для визнання вимоги протиправною та її скасування відсутні.

Представник позивача, ознайомившись з відзивом проти позову, подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_3 не є фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, як про це зазначає відповідач у відзиві.

Як фізична особа-підприємець ОСОБА_3 перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 19.09.2002 року згідно довідки про взяття на облік від 19.09.2002 року.

ОСОБА_3 є адвокатом, її взято на обік Державною податковою інспекцією по м. Чернівці 20.09.1993 року, що підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Також представник позивача зазначав, що у відомостях, наданих відповідачем у додатках до відзиву, міститься інформація про встановлення ознаки незалежної професійної діяльності 20.09.1993 року, однак ця інформація, на думку представника позивача, є недостовірною.

Заяв за формою №5-ОПП з позначкою "Зміни" ОСОБА_3, з часу реєстрації її як фізичною особою-підприємцем та обрання спрощеної системи оподаткування до контролюючого органу за місцем проживання особи (основного місця обліку) не подавала. З огляду на це ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, а не фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Тому інформація про те, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, якому присвоєно ознаку провадження професійної незалежної діяльності 20.09.1993 року не відповідає дійсності.

З огляду на викладене представник позивача вважає, що нарахування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску та надсилання вимоги ОСОБА_3 вимоги про сплату недоїмки від 16.07.2019 року №Ф-100758-56 є протиправними.

Відповідач, не погоджуючись з відповіддю на відзив, подав до суду заперечення, в яких зазначив, що установити ознаку провадження незалежної професійної діяльності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у 20.09.1993 році контролюючий орган не міг, оскільки ОСОБА_3 набула статусу фізичної особи підприємця тільки 01.06.2000 року.

Відтак, позивач є ФОП, яка здійснює незалежну професійну діяльність у сфері права, адвокат за основним видом діяльності. Проте, крім цього, відповідно до кваліфікації виду економічної діяльності, позивач здійснює і іншу діяльність, яка не пов`язана із діяльністю у сфері права, а саме: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Тому, органами ДФС у Чернівецькій області було правомірно нараховано єдиний соціальний внесок у сумі 17526,72 грн.

Ухвалою суду від 13.09.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 15.10.2019 року.

В судовому засіданні 15.10.2019 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, здійснено заміну первісного відповідача, Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області, його правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби України у Чернівецькій області.

Судове засідання призначене на 15.10.2019 року відкладено на 17.10.2019 року за клопотанням представника позивача для ознайомлення з відзивом на позовну заяву та надання на неї відповіді.

Судове засідання призначене на 17.10.2019 року відкладено на 14.11.2019 року за клопотанням представника відповідача для ознайомлення з відповіддю на відзив та надання на неї заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, якими вони обґрунтовуються, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянин України серії НОМЕР_2 виданий 28.05.1997 року Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 10).

14.07.1993 року позивачу видано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №92 (а.с. 66).

Позивач з 01.06.2000 року зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с. 60).

З 19.09.2002 року позивач взятий на облік у ДПІ у м. Чернівці за №12457, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 19.09.2002 року форми №4-ОПП (а.с. 65).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_7 від 04.11.2002 року, позивачу з 05.09.2002 року призначено пенсію за вислугу років довічно (а.с. 11).

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ№415766, позивач 13.09.2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: площа АДРЕСА_2 (а.с. 14).

Відповідно до Свідоцтва №1471 серії НОМЕР_4 від 13.12.2002 року, позивач є платником єдиного внеску. Термін дії Свідоцтва - з 01.01.2003 року. Вид діяльності - юридична практика (а.с. 63).

Відповідно до Свідоцтва №3462 серії НОМЕР_5 від 14.12.2004 року, позивач є платником єдиного внеску. Термін дії Свідоцтва - з 01.01.2005 року. Вид діяльності - юридична практика (а.с. 62).

Відповідно до Свідоцтва №7631 серії НОМЕР_6 від 11.12.2009 року, позивач є платником єдиного внеску. Термін дії Свідоцтва - з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. Види діяльності - юридична практика (а.с. 61).

Відповідно до Свідоцтва платника єдиного внеску серії НОМЕР_8 від 08.05.2012 року, позивач з 01.01.2012 року перейшов на спрощену систему оподаткування. Ставка єдиного податку 20%, група - 2. Види господарської діяльності: діяльність у сфері права, консультування питань комерційної діяльності та управління (а.с. 64).

Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.09.2019 року №26466/02-10 «Щодо надання інформації на ОСОБА_3 », позивач перебувала на обліку, як одержувач пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 05.09.2002 року та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як одержувач пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.11.2017 року (а.с. 21).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем виставлено ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56 на суму 18276,72 грн (а.с. 8).

Заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 17526,72 грн підтверджується обліковою карткою платника податку згідно даних АІС «Податковий блок» (а.с. 28-29).

Вважаючи протиправною вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56, позивач звернувся до суду з даним позовом про її скасування.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи необхідно керуватись нормами Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом(абзац 22 статті 1).

Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону №1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до закону.

Розглядаючи у системному взаємозв`язку вказані норми Закону №1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

У зв`язку з цим, застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.

Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.

Частина перша статті 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу».

Отже, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Таким чином, нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску проведено за період після досягнення нею віку, що дає право на пенсію за віком.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 10.04.2019 року у справі №814/779/17.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Під час розгляду справи відповідачем не було доведено суду обґрунтованості винесеної ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56 на суму 17526,72 грн та не спростовано доводів позивача.

Враховуючи все зазначене вище, позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56, підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №82/КЗ від 05.09.2019 року (а.с. 7).

Оскільки позов підлягає до задоволення, суд, у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 16.07.2019 року №Ф-100758-56.

3. Стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області, сплаченого відповідно до квитанції №82/КЗ від 05.09.2019 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач - Головне управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ, 43143196вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).

Суддя В.О. Григораш

Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року.