Рішення № 85704907, 16.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року Справа № 160/6979/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С.

при секретарі судового засідання - Чорній М.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_4 представника відповідача - Венгер Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, про визнання частково протиправним та частково скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаним позовом в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 17.04.2019 р. №0015635250, яким було нараховано штраф в сумі 24 131,23 грн.;

- визнати частково протиправним та скасувати частково податкове повідомлення- рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №00001-1311 від 19.01.2018 р., яким було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 50 771 грн 36 коп.;

- стягнути з відповідача на його користь податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 50 771 грн 36 коп. і в цій частині видати наказ.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 18.02.2018 р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі пп.19-1.1. п.19-1., пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 ПК України було проведено камеральну перевірку з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого податковим повідомленням-рішенням №00001-1311 від 19.01.2018 р. за 2016-2018 роки. За результатами перевірки було сформовано податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 р. №0015635250, яким було нараховано 24 131,23 грн. штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з податку в сумі 120 656,15 грн. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення отримано ним 25.04.2019 року.

Позивач також зазначив, що 28.03.2019 р. він подав запит до Правобережного управління ГУ ДФС в Дніпропетровській області з проханням надати йому копії всіх податкових повідомлень, листів, актів, що надсилались йому протягом 2016-2018 років. 12.04.2019 р. він отримав письмову відповідь від відповідача, в якому повідомлялось, що йому було відправлене одне єдине податкове повідомлення-рішення в 2018 році (№00001-1311 від 19.01.2018 р.), а також надано копію цього податкового повідомлення-рішення, копію розрахунку податку, копію фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» на відправку податкового повідомлення-рішення від 30.01.2018 р. та копію повернутого листа. Позивач не погоджується з фактами, викладеними в акті перевірки, в податковому повідомленні-рішенні №00001-1311 від 19.01.2018 р. за 2016-2018 рр. та в податковому повідомленні-рішенні від 17.04.2019 р. №0015635250. Крім того, 19.10.2018 р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було ухвалено податкову вимогу №111800-17 та рішення №111800-17 про опис майна у податкову заставу через несплату податку у сумі 120 656,14 грн. З метою уникнення санкцій позивач сплатив цей податок, але вважає, що сума в розмірі 50 771,36 грн. повинна бути йому повернута через неправомірність вимоги.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав, з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву та додаткових письмових пояснень по справі.

У відзиві на позов відповідач, а його представник в судовому засіданні зазначив, що за результатами перевірки позивачу сформоване податкове повідомлення-рішення №0015635250 від 17.04.2019 р., яким визначено штрафні санкції за затримку на 80 календарних днів сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2016-2018 рік. Спірне податкове повідомлення-рішення надсилалося поштою за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з повідомленням про вручення означеного листа позивач отримав його 25.04.2019 р. Враховуючи вищевикладене контролюючим органом дотримано всіх вимог визначених ст.42 ПК України, а відтак належним чином виконано обов`язок підпункту 266.10.2. пункту 266.10. статті 266 ПК України щодо надсилання податкового повідомлення рішення №00001-1311 від 19.01.2018 р. Те що в повідомленні про вручення не зазначено причину невручення не може бути безумовною підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.

Щодо арифметичних помилок представник відповідача зазначив, за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1. пункту 266.4. цієї статті та відповідної ставки податку. Сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості. Окремі дефекти в рішеннях контролюючого органу не повинні сприйматись як безумовні підстави для висновку про його протиправність і, як наслідок, про скасування такого податкового повідомлення-рішення. Якщо відповідний акт індивідуальної дії прийнятий контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього податкового повідомлення-рішення (зокрема, порушення законодавства, за яке здійснюється донарахування, та розмір останнього), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів його форми. У такому разі податкове повідомлення-рішення варто розцінювати як акт індивідуальної дії з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення. За таких обставин, представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити, з урахуванням їх заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.02.2018 р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі пп.19-1.1. п.19-1., пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 ПК України було проведено камеральну перевірку ОСОБА_3 з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Судом також встановлено, що за результатами перевірки позивачу сформоване податкове повідомлення-рішення №0015635250 від 17.04.2019 р., яким визначено штрафні санкції за затримку на 80 календарних днів сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2016-2018 рік. Спірне податкове повідомлення-рішення надсилалося поштою за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з повідомленням про вручення означеного листа (№4910704239638) позивач отримав його особисто 25.04.2019 р.

Спірне податкове повідомлення рішення №00001-1311 від 19.01.2018 р., яким позивачу визначено податок на нерухомість за 2016-2017 роки на загальну суму 120 656,16 грн., надіслано на податкову адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 . Відповідно до повідомлення про вручення лист повернуто 03.03.2018 р. за зворотною адресою без зазначення причини повернення.

Акт №6800/04-36-52-50/1818300155 від 18.02.2019 р. про результати камеральної перевірки ОСОБА_2 з питання своєчасності сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2018 роки було направлено поштою за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з повідомленням про вручення даного листа (№4910704206128) позивач отримав його особисто 22.05.2019 р.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 17.04.2019 р. №0015635250, яким було нараховано штраф в сумі 24 131,23 грн.; правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення №00001-1311 від 19.01.2018 р., в частині яким позивачу було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 50 771 грн 36 коп.; а також стягнення з відповідача на користь позивача податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 50 771,36 грн. та в цій частині видати наказ, є предметом позову, який передано на розгляд суду.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Згідно з пп.266.1.1. п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп.266.2.1. п.266.1. статті 266 ПК України - об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування в силу пп.266.3.1. п.266.1. статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилами пп.266.3.2. п.266.1. статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

При цьому пп.266.5.1. п.266.5. статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.6. статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп.266.7.2. п.266.6. статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1. пункту 266.7. цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Як видно з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року №00001-1311 винесене за два податкові періоди: 2016 рік - сума податкового зобов`язання 50 771,36 грн.; 2017 рік - сума податкового зобов`язання 69 884,80 грн.

Проте, виходячи з аналізу пп.266.7.2. п.266.6. статті 266 ПК України, видно, що за 2016 рік податкове повідомлення-рішення мало бути надіслане (вручене) позивачу до 01 липня 2017 року.

Право контролюючого органу (пп.266.10.3. п.266.10. ст.266 ПК України) при визначенні платнику податкового зобов`язання враховувати строки, визначені п.102.1. ст.102 ПК України, не звільняє його від обов`язку дотримуватись строків, встановлених пп.266.7.2. п.266.6. статті 266 ПК України, щодо надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року №00001-1311, в частині податкових зобов`язань за 2016 рік, винесене після 01 липня 2017 року, тобто вже після встановленого Податковим кодексом України строку, протягом якого надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом податкові повідомлення-рішення, що є порушенням вимог податкового законодавства України.

При цьому, слід врахувати правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.01.19 у справі №2340/3248/18. Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.01.19 у справі № 2340/3248/18.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що в розрахунку до податкового повідомлення-рішення №00001-1311 від 19.01.2018 р. було допущено арифметичні помилки, а саме: за 2016 р. - 24 740,5 грн. замість 24 522,89 грн. (889,8м2 ставка податку 27,56 грн/м2). За 2017 р. - 43 089,4 грн. замість 42 710,4 грн. (889,8м2 ставка податку 48,00 грн/м2).

Таким чином, cуд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року №00001-1311 в частині податкових зобов`язань за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 50 771,36 грн. є протиправним.

Стосовно застосування до позивача штрафних санкцій (податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 року №0015635250), суд зазначає наступне.

Згідно з п.42.2. ст.42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до абз.6 п.42.4. ст.42 ПК України, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Як зазначено в позові та підтверджується матеріалами справи, позивач взагалі не отримав податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року №00001-1311 (лист ДП «Укрпошта» від 19.04.2019 року №39-С-02-777 міститься в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для застосування до спірних правовідносин п.42.2. ст.42 ПК України щодо визначення дня вручення листа платнику податків, оскільки поштою в повідомленні про вручення не зазначено день та причини невручення. Даний факт підтвердив і відповідач в своєму відзиві на позовну заяву.

Відповідно до пп.266.10.2. ст.266. п.266.10. ст.266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2. пункту 266.7. цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

В судовому засіданні представник позивача також зазначив, що ревізор в акті перевірки №6800/04-36-52-50/1818300155 від 18.02.2019 р. посилається в обґрунтування правомірності прийнятого рішення на неіснуючі норми ПК України, а саме: п53.33. статті 57 глави 2 розділу II ПКУ (якої не існує взагалі). В податковому повідомлені-рішенні від 17.04.2019 р. № 0015635250 надано розрахунок штрафної санкції, де вказано період 31.01.2019 р. - 02.10.2018 р.

З огляду на вказані положення ПК України, суд вважає, що відповідач протиправно виніс податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 року №0015635250 про нарахування штрафу в розмірі 24 131,23 грн, тому воно підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права щодо стягнення з відповідача на його користь податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в сумі 50 771 грн 36 коп. і в цій частині видати наказ.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року №00001-1311 в частині податкових зобов`язань за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 50 771,36 грн., як найбільш ефективний спосіб захисту, що повинен забезпечити поновлення порушеного права позивача, цей спосіб є адекватним наявним обставинам, а тому суд відмовляє в задоволенні решти зазначених вище позовних вимог про стягнення суми.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача видати наказ в частині повернення коштів в розмірі 50 771,36 грн., то взагалі такими повноваженнями не наділений адміністративний суд відповідно до ст.245 КАС України. Тому в цій частині позовні вимоги є також необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Що стосується відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн., суд вказує на таке.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 К«Д/800/11/14, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів. Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є докази, що не відповідають встановленим вимогам. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 24.12.2014 у справі №К/800/19221/13 та від 05.10.2015 у справі №К/800/56923/13.

Таким чином, судові витрати по справі підтверджені лише понесеними витратами на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. за платіжним від 02.09.2019 р. Враховуючи зазначене, а також рішення суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. підлягають поверненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, оскільки позов задоволено частково, слід повернути позивачу й частину судових витрат по справі, пов`язаних зі сплатою судового збору, в розмірі 768,40 грн. (1536,80 грн. : 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.01.2018 року № 00001-1311, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області в частині нараховання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 50 771,36 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 року № 0015635250, прийняте Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

У задоволенні решти позову відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України

Повний текст рішення складений 25.10.2019 року.

Суддя К.С. Кучма