Рішення № 85704580, 18.11.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року ЛуцькСправа № 140/2908/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2019 № Ф-10833-55.

В обґрунтування позову позивач вказав, що вимога є протиправною та такою, що винесена не у спосіб та поза межами повноважень. Вказує на те, що згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, та за яку сплачується роботодавцем з 2004 року по даний час у встановленому порядку єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального.

Також зазначає, що з 1996 року по 2019 рік був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак з моменту реєстрації будь-якої підприємницької діяльності не здійснював та звітів не подавав. Крім того, інформація щодо перебування позивача на податковому обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування також відсутня. Зазначає, що в оскаржуваній вимозі не визначено ні підстави нарахування боргу (недоїмки), ні періоду, за який здійснено таке нарахування. Вважає, що такі дії свідчать не лише про порушення відповідачем правил, що регулюють порядок нарахування єдиного внеску, а й принципу юридичної визначеності, що додатково свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1).

Ухвалами суду від 18 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та про залишення позову без розгляду (а.с.45-47).

Відповідач у відзиві на позов від 15.10.2019 вих. №471/03-20-08-03-02-07 вимоги позивача заперечив (а.с.31-34). В обґрунтування своєї позиції вказав, що відповідно до Закону №2464-VI та даних Автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 надіслана податкова вимога про сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) за 2017 - 2018 роки. Позивач з 30.10.1996 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 18 276,72 грн.

Оскільки, позивачем підприємницьку діяльність припинено лише 06.04.2019, а тому вимога про сплату боргу винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірною, а відтак підстави для її скасування відсутні. Крім того, у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці та роботодавці (у т.ч. підприємства, які виплачують заробітну плату) є окремими платниками єдиного внеску, а тому фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками підприємства, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізичні особи-підприємця. Відтак, позивач не звільнений від сплати єдиного соціального внеску.

На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач з 20 жовтня 1999 року по 06 квітня 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.20-22, 42-43). Крім того, у період з 2004 року та по даний час позивач працює за трудовим договором сторожем складу паливно-мастильних матеріалів у ПрАТ "Гнідавський цукровий завод", що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.23-24).

02 червня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу №Ф-10833-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.27).

Позивач не погоджується із такою вимогою, що стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу положень статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);

4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).

Водночас згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті7 Закону №2464-VI).

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до вимог Закону України №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в частині 4 статті 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI.

Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI.

Відтак, суд вважає, той факт, що у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до винесення ГУ ДФС у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2019 №Ф-10833-55 позивач та представник відповідача суду не надав.

В той час, як з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 06.04.2019 (а.с.21).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-III "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3 200, 00 грн. х 22%).

Крім того, відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн. (3 723, 00 грн. х 22%).

З матеріалів справи слідує та підтверджується витягом з АІС "Податковий блок" інтегрованої картки платника податків, що станом на 31.01.2019 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 18276,72 грн. (15 819,54 грн. + 2 457,18 грн.) (а.с.36-37).

В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за №Ф-10833-55 від 02.06.2019 було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Водночас у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача станом на 31.01.2019 в розмірі 18 276,72 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

При цьому, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.

Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та водночас працював з 2004 року по теперішній час у ПрАТ "Гнідавський цукровий завод", не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.

При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період (2017-2018) позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду ГУ ДФС у Волинській області, як суб`єкт владних повноважень, довело правомірність оскаржуваних в даній справі податкових вимог, відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02 червня 2019 року № Ф-10833-55 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області (43000, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, буд. 4, код ЄДРПОУ 39400859).

Суддя В.Д. Ковальчук