Рішення № 85700268, 04.11.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2019 Справа №607/20743/19

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Вийванко О.М.

за участю секретаря судового засідання Стрілкової М.С.

учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідачів Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права користування житловим приміщенням. Посилаючись на те, що з 30 листопада 2017 року вона проживає в кімнаті АДРЕСА_1 . У вказану кімнату позивач вселилася за згодою її дядька ОСОБА_3 (рідного дядька її матері ОСОБА_4 ) у зв`язку з тим, що він був пенсіонером, потребував догляду та запропонував жити в нього і доглядати за ним. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 її дядько помер. У кімнаті № НОМЕР_4 в будинку АДРЕСА_3 позивач проживає і на даний час, оплачує комунальні послуги, проводить необхідні ремонти, іншого житла не має. Будинок АДРЕСА_3 є гуртожитком та перебуває у власності Тернопільської міської ради. З метою реалізації своїх житлових прав, позивачу необхідно встановити факт проживання з 30 листопада 2017 року в кімнаті АДРЕСА_1 та визнати за собою право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .

Представник відповідача подала відзив на позов, в якому зазначила, що кімната № НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою : АДРЕСА_3 була надана рідному дядькові позивача, тобто ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в свою чергу слідує про припинення його права на користування на цю кімнату. Позивач не зверталася з клопотанням в Тернопільську міську раду щодо видачі її ордера на зазначену вище кімнату для отримання права користування кімнатою АДРЕСА_1 , а тому, вселилась у спірну кімнату з порушенням установленого порядку. Крім цього, позивач не зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , що також унеможливлює стверджувати, що вона з 2017 року доглядала за своїм дядьком ОСОБА_3 та проживала за зазначеною адресою. Виходячи з вище наведеного, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, однак у попередньому судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, з підстав, викладених у відзиві на позов та просила відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане 17.08.2019 р. Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис № 1375.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , що стверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку /, осіб за № 225 від 22.12.2017 р. обслуговуючого кооперативу «Богдана Лепкого».

Будинок АДРЕСА_3 є гуртожитком та перебуває у власності Тернопільської міської ради, що стверджується рішеннями Тернопільської міської ради від 17 серпня 2012 року № 6/23/26 та від 21 листопада 2012 року № 1880.

Судом з`ясовано, що в кімнаті АДРЕСА_1 , з 30 листопада 2017 року по даний час проживає позивач ОСОБА_2 , яка оплачує комунальні послуги, іншого житла не має, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 серпня 2019 року № 177913346.

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали суду показання про те, що з 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 проживала та проживає по даний час в кімнаті АДРЕСА_1 зі своїм дядьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Відповідно до положень частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

В статті 129 ЖК Української РСР (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоуправно зайняла житлове приміщення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням Вказана правова позиція викладена в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами житлового кодексу України із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 року.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункту 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, беручи до уваги той факт, що метою встановлення даного факту є необхідність реалізації житлових прав позивача, а отже такий факт породжує юридичні наслідки, суд приходить до висновку, що слід встановити факт проживання ОСОБА_2 з 30 листопада 2017 року в кімнаті НОМЕР_4 АДРЕСА_3 та визнати за нею право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Задовольнити позов ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права користування житловим приміщенням.

Встановити факт проживання ОСОБА_2 з 30 листопада 2017 року в кімнаті НОМЕР_4 АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідач: Тернопільська міська рада, місцезнаходження: місто Тернопіль вул.. Листопадова, 5, код Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій 34334305.

Повний текст рішення суду складено 14 листопада 2019 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко