Рішення № 85696547, 15.11.2019, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

15.11.2019 Провадження № 2/337/1321/2019

ЄУН 337/1223/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

за участю секретаря - Шаповалової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79018, м.Львів, вул Самаль-Стоцького, 1, 28 корпус, р/р НОМЕР_1 , АТ «Райффайзен Банк Аваль, ЄДРПОУ 35234236) до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місто реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в

03.04.2019 року представник позивача АТ «Кредобанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором від 13.05.2017 року у розмірі 31465,87 грн., посилаючись на неналежне виконання своїх зобов`язань з боку відповідача.

В обґрунтування позову посилається на те, що 13.05.2017 року між ПАТ «Кредобанк», правонаступником кого є АТ «Кредобанк» і відповідачем було укладено кредитний договір № RF2-57181, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 23650 грн. зі строком кредитування до 12.05.2022 року. Позивач виконав умови договору належним чином та надав відповідачу кредит в зазначені сумі, однак, відповідачем було допущено прострочення по погашенню основної суми кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором кредиту. З метою досудового врегулювання спору та керуючись умовами договору, позивач 18.12.2018 року звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою, яким вимагав погашення простроченої заборгованості за договором. Згідно з розрахунком суми позову на момент звернення до суду у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом на суму 31465,87 грн., з яких: 21566,58 грн. - заборгованість по поверненню суми кредиту; 3079,38 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 4581,07 грн. - сума заборгованості за комісіями; 2238,84 грн. - пеня, яку позивач просить стягнути на його користь із відповідача, а також судові витрати по справі.

30.07.2019 року ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з заявою про заміну позивача - АТ «Кредобанк» на його правонаступника ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за правом грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 09.08.2019 року первісного позивача АТ «Кредобанк» замінено на позивача ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, звернувся до суду з відзивом на позов, згідно якого за позовом заперечує, просить відмовити в задоволенні позовних вимог щодо комісії, відсотків за період, що нарахований після пред`явлення вимоги та застосування позовної давності до пені.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

13.05.2017 року між ПАТ «Кредобанк», правонаступником кого є АТ «Кредобанк» і відповідачем було укладено кредитний договір № RF2-57181, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 23650 грн. зі строком кредитування до 12.05.2022 року, що підтверджується меморіальними ордерами № 27221585, 27219604, 27220748 від 13.05.2017 року та випискою про рух коштів по рахунку відповідача .

Банк свої зобов`язання перед позичальником за кредитним договором виконав в повному обсязі.

Згідно розрахунку відповідач припинив виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту, у зв`язку із чим, 18.12.2018 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення-вимогу про дострокове погашення заборгованості.

На момент звернення до суду у відповідача виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача становить 31465,87 грн., з яких: 21566,58 грн. - заборгованість по поверненню суми кредиту; 3079,38 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 12.12.2017 р. по 12.12.2018 року; 4581,07 грн. - сума заборгованості за комісіями; 2238,84 грн. - пеня.

Згідност. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно дост. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно дост. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно дост. 610 ЦК України, що порушення зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За нормами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Щодо заявлених вимог стосовно стягнення комісії, слід зазначити наступне.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати, цивільного суду у своїй постанові від 20 лютого 2019 року по справі №666/4957/15-ц, (провадження N 61-43940св18) зауважив на особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, що встановлені Законом України "Про захист прав споживачів», а саме:

«За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, статті 18 Закону України ".Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі, або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом на банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зокрема, частина 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Пункт 17 частини 1 ст. 1 Закону зазначає, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Оскільки обслуговування кредиту не направлено на задоволення потреб відповідача і є дією кредитодавця, спрямованою виключно на задоволення його власних потреб, така діяльність не є послугою і вимога кредитного договору про здійснення будь-яких платежів за обслуговування кредиту є нікчемною.

Водночас, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України в постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв 'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо.

Обслуговування кредиту є супутньою послугою, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються заємнику, а тому вимоги, щодо стояння комісії задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, в загальному розмірі 26264,50 грн., з яких 21566,58 грн. заборгованість по поверненню суми кредиту, 3079,38 грн. заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, та 1618,54 грн. - пені за період з 03.04.2018р. по 18.12.2018 р., в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період до 03.04.2018р. та комісії в розмірі 4581,07 грн. - слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 26264,50 грн., за таких обставин на користь позивача належить стягнути понесені судові витрати в розмірі 1603 грн. 46 коп., що складає 83,47% від задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.141,263-265,274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місто реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79018, м.Львів, вул Самаль-Стоцького, 1, 28 корпус, р/р НОМЕР_1 , АТ «Райффайзен Банк Аваль), МФО 380805 ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором в розмірі 26264,50 грн., понесені витрати у вигляді судового збору в розмірі 1603,46 грн., а всього - 27867,96 гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Копію рішення надіслати сторонам.

Повний текст рішення виготовлено 18.11.2019року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Л.Г. Салтан