Рішення № 85682256, 18.11.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2019 р. м. Київ Справа № 911/2340/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до

державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 35)» (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Василя Симоненка, буд. 16, код ЄДРПОУ 08680170)

про стягнення 895,79 гривень

20.09.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі по тексту - НАК «Нафтогаз України»/позивач) № 14/4-1393 від 06.09.2019 про стягнення з державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 35)» (далі по тексту - ДП «Підприємство ДКВС України (№ 35)»/відповідач) заборгованості у розмірі 895,79 гривень, з яких: 835,32 гривень - пеня та 60,47 гривень - 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 30.12.2014 № 2410/15-БО-17, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 322193,64 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач оплату за переданий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням, встановлених договором, строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення пені у розмірі 835,32 гривень та 3% річних у розмірі 60,47 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2019 позовну заяву НАК «Нафтогаз України» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2340/19. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.

До Господарського суду Київської області 10.10.2019 від відповідача надійшов відзив на позов від 07.10.2019 № 40/314, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Заперечення обґрунтовані тим, що за змістом укладеного між позивачем та відповідачем договору, отриманий відповідачем газ використовувався для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями. Згідно підписаних між сторонами актів звірки розрахунків за період з 2015 року по 2018 року, заборгованість за відповідачем не обліковувалась.

Також, відповідач стверджує, що предметом його діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, зокрема, виробництво та постачання теплової енергії державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», з якою відповідачем укладено договори про постачання пари та гарячої води.

З огляду на що, нараховані пеня та 3% річних підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 18.11.2019 клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не заявлено.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2014 між НАК «Нафтогаз України» (продавець) та ДП «Підприємство ДКВС України (№ 35)» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2410/15-БО-17 (далі по тексту - договір), згідно умов якого:

- продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах цього договору (пункт 1.1);

- газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (пункт 1.2);

- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1);

- у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (пункт 7.2);

- договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11).

Додатковими угодами від 10.02.2015 № 1, від 10.03.2015 № 2, від 15.04.2015 № 3, від 20.07.2015 № 4, від 15.10.2015 № 6, від 22.10.2015 № 7, від 25.11.2015 № 9 до договору, сторони внесли зміни до п. 5.2 договору щодо ціни газу.

Додатковими угодами від 30.07.2015 № 5 та від 02.11.2015 № 8 до договору, сторонами внесено зміни до п. 6.3 розділу «Порядок та умови проведення розрахунків» та до розділу «Адреси та реквізити сторін».

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 322193,64 гривень, що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а саме: від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 59094,23 гривень; від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 50820,20 гривень; від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 75550,04 гривень; від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 23635,79 гривень; від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 15824,75 гривень; від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 42565,54 гривень; від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 54703,09 гривень.

В матеріалах справи міститься довідка по операціях за договором від 30.12.2014 № 2410/15-БО-17 за період з січня 2015 по грудень 2015, з якої вбачається, що оплата за отриманий природний газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1 договору та фактично остаточний розрахунок здійснено 22.12.2015.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача, за прострочення зобов`язань за лютий та березень 2015 року: 835,32 гривень пені (нараховану за період з 17.02.2015 по 27.02.2015 в розмірі 694,56 гривень та за період з 17.03.2015 по 18.03.2015 в розмірі 140,76 гривень); 60,47 гривень 3% річних (нараховані за період з 17.02.2015 по 27.02.2015 в розмірі 53,43 гривень та за період з 17.03.2015 по 18.03.2015 в розмірі 7,04 гривень).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, 03.11.2016 прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частина 1 статті 1 вказаного Закону, відносить до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, кредиторську заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Частиною 1 статті 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 статті 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що застосування частини 3 статті 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, що спростовує доводи позивача про протилежне.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14, від 23.01.2018 № 914/3131/15, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується те, що станом на 30.11.2016 заборгованість у відповідача перед позивачем за отриманий природний газ була відсутня.

За умовами п. 1.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Судом встановлено, що відповідач у 2015-2016 роках, на підставі договорів від 25.12.2015 № Г-124 та від 03.02.2016 № К 1, здійснював постачання пари та гарячої води Білоцерківській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 35) (копії договорів наявні в матеріалах справи).

Отже, отриманий від позивача природний газ використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії для бюджетних установ та організацій, що дає підстави суду зробити висновок, що відповідач є організацією, на яку поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії».

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що 3% річних та пеня нараховані позивачем на суму основного боргу, який відповідачем було погашено до набрання чинності Законом № 1730-VIII.

Отже, всі нараховані позивачем санкції підлягають списанню згідно наведених приписів Закону № 1730-VIII.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 835,32 гривень пені та 60,47 гривень 3% річних, нарахованих за прострочення зобов`язань за лютий 2015 року та березень 2015 року, є неправомірними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2019.

Суддя Р.М. Колесник