Рішення № 85681899, 18.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2019Справа № 910/11229/19

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Комунального підприємства "Аеропорт Вінниця"

(21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво"

(04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 7)

про стягнення 396 187 грн. 04 коп.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

19.08.2019 Комунальне підприємство "Аеропорт Вінниця" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою № 461/1 від 13.08.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" про стягнення 396 187 грн. 04 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" не виконало взяте на себе зобов`язання за Стандартною угодою ІАТА про наземне обслуговування додаток В № 42 від 01.11.2017, яка діяла в період з 01.11.2017 по 31.12.2018 та Стандартною угодою ІАТА про наземне обслуговування додаток В № 52818 від 01.01.2019, яка діяла в період з 01.01.2019 по 31.12.2019 зі сплати наданих послуг, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 396 187 грн. 04 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/11229/19 від 02.09.2019 позовну заяву Комунального підприємства "Аеропорт Вінниця" залишено без руху.

16.09.2019 від Комунального підприємства "Аеропорт Вінниця" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/11229/19 від 17.10.2019 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 17.09.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво", зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04116, м. Київ, вул. Шулявська, буд. 7.

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050575202, згідно якого ухвала суду від 17.09.2019 була вручена представнику відповідача за довіреністю 23.09.2019.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.09.2019в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Протягом 2017 - 2019 років між Позивачем та Відповідачем існують відносини щодо надання послуг з наземного обслуговування, що підтверджується наступними договорами:

Стандартна угода ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) - додаток В № 42 від 01.11.2017 року (надалі - додаток В №42 від 01.11.2017 року), яка діяла з 01.11.2017 року до 31.12.2018 року;

Стандартна угода ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) - додаток В № 52818 від 01.01.2019 року (надалі - додаток В №52818 від 01.01.2019 року), яка діє з 01.01.2019 року до 31.12.2019 року.

Так, відповідно до пункту 1.1 Параграфу 1 «Наземні послуги та збори» Додатку В № 42 від 01.11.2017 року Позивач зобов`язувався надавати Відповідачу послуги з наземного обслуговування, перелік яких був визначений в вказаному пункті.

Згідно з пунктом 1.2 Параграфу 1 «Наземні послуги та збори» Додатку В № 42 від 01.11.2017 року, Сторонами було визначено тарифи за послуги з наземного обслуговування.

Відповідно до п.3.1. Параграфу 3 «Порядок розрахунків» Додатку В №42 від 01.11.2017 року встановлено, що розрахунки за надані послуги Відповідач здійснює упродовж п`яти робочих днів з дати отримання рахунків Позивача та після підписання акту виконаних робіт за попередній період.

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання визначені Додатком В №42 від 01.11.2017 року надавши Відповідачу послуги з наземного обслуговування на загальну суму 1139479,95 грн.

З матеріалів справи вбачається, що дані обставини підтверджуються:

- актами наданих послуг №777 від 20.10.2018р., №790 від 27.10.2018р., №837 від 03.11.2018р., №846 від 10.11.2018р., №851 від 17.11.2018р., №860 від 24.11.2018р., №903 від 01.12.2018р., №906 від 08.12.2018р., №910 від 15.12.2018р., №922 від 22.12.2018р„ №928 від 29.12.2018р.

- рахунками №777 від 20.10.2018р., №790 від 27.10.2018р., №837 від 03.11.2018р., №846 від 10.11.2018р., №851 від 17.11.2018р., №860 від 24.11.2018р., №903 від 01.12.2018р., №906 від 08.12.2018р., №910 від 15.12.2018р., №922 від 22.12.2018р., №928 від 29.12.2018р.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, останній частково виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті наданих послуг по Додатку В №42 від 01.11.2017 року на суму 867 738,42 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку Позивача.

Таким чином, Відповідач не виконав свої зобов`язання по оплаті наданих послуг по Додатку В №42 від 01.11.2017 року на суму 271741,53 грн. (1139479,95 грн. - 867738,42 грн.). Розрахунок суми боргу по Додатку В №42 від 01.11.2017 року додається до позовної заяви.

Відповідно до пункту 1.1 Параграфу 1 «Наземні послуги та збори» Додатку В №52818 від 01.01.2019 року Позивач зобов`язувався надавати Відповідачу послуги з наземного обслуговування, перелік яких був визначений в вказаному пункті.

Згідно з пунктом 1.2 параграфу 1 «Наземні послуги та збори» Додатку В №52818 від 01.01.2019 року Сторонами було визначено тарифи за послуги з наземного обслуговування.

Відповідно до п.3.1. Параграфу 3 «Порядок розрахунків» Додатку В №52818 від 01.01.2019 року розрахунки за надані послуги Відповідач здійснює упродовж п`яти робочих днів з дати отримання рахунків Позивача та після підписання акту виконаних робіт.

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання визначені Додатком В №52818 від 01.01.2019 року надавши Відповідачу послуги з наземного обслуговування на загальну суму 104318,10 грн.

Дані обставини підтверджуються: актом наданих послуг №72 від 16.02.2019р. та рахунком №72 від 16.02.2019р.

Однак, Відповідач не виконав свої зобов`язання по оплаті наданих послуг по Додатку В № 52818 від 01.01.2019 року на суму 104318,10 грн.

Загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за надані послуги з наземного обслуговування за вищевказаними договорами на момент подання позову складає 376 059,63 грн. (271 741,53 грн. + 104 318,10 грн.).

За твердженням Позивача, котре не спростоване Відповідачем, Позивач неодноразово звертався до Відповідача з вимогою про сплату заборгованості за надані послуги, однак такі вимоги залишаються без належного задоволення.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг по Додатку В №42 від 01.11.2017 року та Додатку В №52818 від 01.01.2019 року

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який є підставою для виникнення у його сторін прав та обов`язків, визначених цим договором.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що обумовлені вищевказаними договорами послуги надані Позивачем належним чином та прийняті Відповідачем, що підтверджується актами прийому-здачі наданих послуг підписаними та завіреними печатками сторін. Заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача не заявлялись. Відповідач у встановлений вищевказаними договорами строк не розрахувався чим порушив умови договорів.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначених договорів.

Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.

Доказів оплати відповідачем заявленої до стягнення суми 376 059,63 грн боргу, у т.ч. у визначений договором строк, суду не надано.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань по сплаті наданих послуг позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 13 222,41 грн. та 3% річних у розмірі 6905,00 грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, дійшов висновку про його позивачем при розрахунку застосовані не вірні індекси інфляції, а тому вірними будуть наступні розрахунки: для періодів 24.12.2018 - 13.08.2019; 02.01.2019 - 13.08.2019 08.01.2019 - 13.08.2019 необхідно застосовувати сукупний індекс інфляції у розмірі 1.030 та для періоду 25.02.2019 - 13.08.2019 - 1.015. Отже, за перерахунком суду належною сумою для стягнення з відповідача інфляційних втрат є 9 779,01 грн.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, встановив, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6905,00 грн.

Відповідач контррозрахунку суми позову, доказів на підтвердження наявності підстав звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань по договору, не надав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вказані вище приписи законодавства та встановлені судом обставини неналежного виконання відповідачем умов договору щодо повного розрахунку за надані послуги, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 129, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Аеропорт Вінниця" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (вул. Шулявська, буд.7, м.Київ, 04116, код ЄДРПОУ 32259588) на користь Комунального підприємства "Аеропорт Вінниця" (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59; код ЄДРПОУ 01130532) 376 059 грн. 63 коп. заборгованості, 9 779 грн. 01. коп. інфляційних втрат, 3 % річних у сумі 6 905 грн. 00 коп. та 5891 грн. 16 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.О. Лиськов