Ухвала суду № 85681789, 12.11.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/148/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

12.11.2019 справа № 908/1826/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Корсун В.Л., при секретарі судових засідань Юсубовій Д.В., розглянувши матеріали справи № 908/1826/19

за позовною заявою: концерну "Міські теплові мережі",

юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137,

поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, буд. 2а,

до відповідача: фізичної особи - підприємця Ольхової Тамари Савеліївни, АДРЕСА_1

про стягнення 60 146,91 грн.

У підготовчому засіданні приймали участь:

від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 540/20-19 від 27.05.19;

від відповідача: Прядко Д.В., ордер серії ЗП № 129120 від 27.09.19.

СУТЬ СПОРУ:

23.07.19 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 19.07.19 № 1089 з вимогами концерну "Міські теплові мережі" (надалі концерн "МТМ") до фізичної особи-підприємця Ольхової Тамари Савеліївни (надалі ФОП Ольхова Т.С.) про стягнення 60 146,91 грн., з яких: 29 634,07 грн. - основної заборгованості за відпущену теплову енергію, 561,32 грн. - інфляційних витрат, 317,45 грн. - 3 % річних, 29 634,07 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовано ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, ст. ст. 4, 12, 27, 162-164, 171 ГПК України, а також тим, що відповідач є власником нежитлових приміщень, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_2 загальною площею 624,33 м2, до яких позивачем постачається теплова енергія через єдину систему централізованого опалення. Згідно з доводами концерну "МТМ", відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору з позивачем, своєчасно та належним чином не сплачує за фактично спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим, у ФОП Ольхової Т.С. утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 29 634,07 грн. за період з листопада 2018 р. по квітень 2019 р., яку позивач просить стягнути у судовому порядку. Крім того, за порушення грошового зобов`язання позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрат у сумі 561,32 грн., 3 % річних у сумі 317,45 грн., пеню у сумі 29 634,07 грн.

23.07.19 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 25.07.19 по справі № 908/1826/19 позовну заяву концерну "МТМ" за вих. від 19.07.19 № 1089 залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви та встановлено спосіб їх усунення.

У зв`язку з усуненням позивачем заявою за вих. від 01.08.19 № 1099 (надійшла до суду 01.08.19) недоліків позовної заяви у строк і спосіб визначений судом, ухвалою від 06.08.19 позовну заяву концерну "МТМ" за вих. від 19.07.19 № 1089 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1826/19 за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 28.08.19 о 12 год. 00 хв.

28.08.19 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого ФОП Ольхова Т.С. заперечує проти позову.

У судовому засіданні 28.08.19 судом оголошено перерву на 30.09.19 о 11 год. 30 хв.

30.09.19 відповідачем подано до суду клопотання від 30.09.19 про закриття провадження у справі № 908/1826/19 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Зокрема, ФОП Ольхова Т.С. заперечила здійснення господарської діяльності у нежитловому приміщенні V першого поверху літ. А-5 та приміщення ІІ підвалу літ. А-5, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 . Також, відповідачем зазначено, що заява про укладення договору на постачання теплової енергії подавалась від імені фізичної особи громадянина, а не від імені ФОП Ольхової Т.С. , господарський договір між сторонами не укладався.

Ухвалою від 30.09.19 судом залишено позовну заяву концерну "МТМ" без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення копії цієї ухвали позивачу (представнику позивача) шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків разом з:

- обґрунтуванням правових підстав нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за спірний період починаючи з 20 числа кожного місяця наступного за місяцем постачання теплової енергії, які стосуються предмету спору у справі;

- обґрунтуванням того, яким чином та на підставі яких положень закону, правил тощо позивачем здійснено розрахунок обсягу фактично спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період, у т.ч. щодо правомірності застосування тарифу, який зазначено в актах та рахунках позивача. Зазначити формулу за якою визначено обсяг фактично спожитої відповідачем теплової енергії та надати відповідний розрахунок по кожному місяцю за який заявлено стягнення боргу за позовною заявою (окремо).

15.10.19 на адресу суду від позивача надійшли заяви від 15.10.19 № 1099 та від 15.10.19 № 1099-2, до яких заявником на виконання ухвали від 30.09.19 у справі № 908/1826/19 надані наступні документи: обґрунтування пені, 3 % річних та інфляційних витрат; обґрунтування розрахунку обсягу фактично спожитої відповідачем теплової енергії; копії постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України від 21.08.18 № 878 та від 10.12.18 № 1725; докази направлення на адресу відповідача супровідного листа від 15.10.19 № 1099 з додатками до нього.

Враховуючи, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви з дотримання строку визначеного ч. 11 ст. 176 ГПК України, судом ухвалою від 30.10.19 продовжено розгляд справи № 908/1826/19 з 12.11.19. Судове засідання призначено на 12.11.19 о 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні 12.11.19 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та у поясненнях по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.11.19 заперечив проти позову повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд закрити провадження у справі № 908/1826/19 в порядку п.1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки вважає, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Розглянувши клопотання відповідача від 30.09.19 про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України та наявні у матеріалах справи № 908/1826/19, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі з огляду на наступне.

Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у т.ч. міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.97, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя, згідно із стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), вважається здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду вважається право подання позову до суду, наділеного повноваженнями розглядати питання фактів і прав, щодо конкретного спору з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № 6878/75, 7238/75).

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи ін. виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в т.ч. у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у т.ч. учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в т.ч. пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в т.ч. землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у т.ч. справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

За змістом частин 1-3 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та ін. передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 128 цього ж Кодексу, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 58 ГК України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 320 ЦК України). Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 09.11.17 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

За приписами ст. 13 цього ж Закону (залежно від функціонального призначення) житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 цієї ж статті обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. А відсутність письмово оформленого договору не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Отже, надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги. Натомість, споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні таких послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів і не залежать від правового статусу споживача. Тобто такі договори не є господарськими у розумінні ГК України.

Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин.

Тобто, якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи ФОП, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.18 у справі № 757/45133/15-ц (провадження № 14-114цс18) та від 20.09.18 у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Концерн "МТМ" у цій справі звернувся з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії, вважаючи, що між сторонами існують правовідносини з надання та споживання комунальних послуг і в цих правовідносинах Ольхова Т.С. є фізичною особою - власником приміщення (квартири), до якого подається теплова енергія.

Судом встановлено, що нежитлове приміщення V першого поверху літ. А-5 та приміщення ІІ підвалу літ. А-5, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 до якого позивачем подається теплова енергія придбано у приватну власність Ольховою Т.С. як фізичною особою, що підтверджується наявними у матеріалах справи (належним чином засвідченими копіями) доказами, а саме договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.06.18 (посвідчений 22.06.18 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваловою Л.С., реєстровий № 910) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 128651185 від 22.06.18.

Докази використання Ольховою Т.С. цього приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні і це не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.

Судом прийнято до уваги, що чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як ФОП та не містить норм щодо права власності ФОП, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

У цьому випадку власником нежитлового приміщення, яке стосується спірних правовідносин у цій справі, і споживачем комунальних послуг, є Ольхова Т.С. як фізична особа.

Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації (як фізичної особи - підприємця) він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо отримання житлово-комунальних послуг.

Оскільки позовні вимоги у цій справі стосуються невиконання відповідачем (у даному випадку саме ФОП Ольховою Т.С. ) обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у нежитловому приміщенні, власником якого є фізична особа Ольхова Т.С. , і докази використання цього приміщення у господарській діяльності вказаною особою (як ФОП Ольхова Т.С. ) у матеріалах справи № 908/1826/19 відсутні, суд дійшов висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду у порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Посилання позивача на заяву про укладення договору купівлі-продажу теплової енергії, як на доказ використання відповідачем нежитлового приміщення V першого поверху літ. А-5 та приміщення ІІ підвалу літ. А-5, що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 у підприємницькій діяльності судом до уваги не приймається, оскільки у представника Ольхової Т.С. - Ольхової А.В. , якою підписано вказану заяву, відсутні повноваження на подання такої заяви від імені Ольхової Т.С. , як фізичної особи-підприємця.

Також вказана заява не є доказом фактичного використання зазначеного нежитлового приміщення відповідачем у своїй підприємницькій діяльності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України закріплено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на викладене, провадження у цій справі підлягає закриттю судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

За таких обставин клопотання ФОП Ольхової Т.С. від 30.09.19 про закриття провадження у справі № 908/1826/19 задовольняється судом.

Згідно з приписами ч. 4 та ч. 5 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору за звернення до господарського суду з позовною заявою за вих. від 19.07.19 № 1089.

Керуючись ст. ст. 12, п.1 ч.1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232-235, 247, 252 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання фізичної особи-підприємця Ольхової Тамари Савеліївни від 30.09.19 про закриття провадження у справі № 908/1826/19 задовольнити.

Закрити провадження у справі № 908/1826/19 за позовом концерну "Міські теплові мережі" до фізичної особи-підприємця Ольхової Тамари Савеліївни про стягнення 60 146,91 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію в гарячій воді на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Екземпляр ухвали надіслати сторонам у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Роз`яснити, що відповідно до ч. 5 ст. 231 ГПК України, ухвала про закриття провадження у справі може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку визначеному ст.ст. 255-258 ГПК України.

Суддя В.Л. Корсун