Рішення № 85676569, 15.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2019 року № 826/13401/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики

та комунальних послуг

про визнання протиправним та нечинним нормативно - правового акту в частині,

за участю представників:

позивача: не прибув,

відповідача: не прибув,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в якому просить визнати протиправним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та нечинним в окремій частині абзац сьомий пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільчих систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2494 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27.12.2017 № 1437, а саме в частині слів "... або загально будинковим".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внесення відповідачем змін до абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, зокрема доповнення абзацу 7 після слів "лічильником газу" словами "(.... або загальнобудинковим)" суперечить Закону України «Про ринок природного газу», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та зумовлює в подальшому некоректність тлумачення та використання зазначеної статті, що спричиняє/може спричинити порушення прав позивача зокрема та прав побутових споживачів в цілому. Також позивач посилався на те, що чинним законодавством не передбачено одноособової відмови побутового споживача від встановлення загальнобудинкового лічильника газу та не передбачено його обов`язку надавати згоду на встановлення загальнобудинкового лічильника газу. Водночас позивач зазначає про преюдиційне значення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 в адміністративній справі № 826/1413/17, яке набрало законної сили 11.04.2018.

Відповідач проти позовних вимог заперечив надав суду письмовий відзив на позовну заяву в якому зазначив про те, що Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, в редакції постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 27.12.2017 № 1437, а саме в частині слів «... або загальнобудинковим», які містяться в абзаці 7 пункту З глави 4 розділу IX вказаного Кодексу, прийнятий Комісією в межах повноважень та у спосіб визначений законодавством України. Також відповідач зазначив про те, що внесення відповідних змін ініційовано для конкретизації правил обліку природного газу (у томі числі приладового), зокрема визначення об`єму споживання природного газу населенням, у разі якщо побутовий споживач відмовився від встановлення лічильника газу, що не суперечить діючому законодавству, зокрема, Закону України "Про ринок природного газу" та є логічним доповненням діючого Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 № 620.

Позивачем надано суду відповідь на відзив в якій зазначено про те, що відповідач не спростував того, що побутовий споживач не може одноособово відмовлятись від встановлення йому особисто загальнобудинкового лічильника газу, оскільки вирішення питань управління багатоквартирним будинком, в тому числі управління експлуатацією та переобладнанням внутрішньобудинкових мереж постачання природного газу та обладнання на них є виключною компетенцією співвласників багатоквартирного будинку, а загальнобудинковий лічильник газу не встановлюється і не може встановлюватись окремому побутовому споживачу - він встановлюється, виключно групі споживачів, які одночасно мають статус і компетенцію співвласників багатоквартирного будинку, а отже відповідачем не спростовано того, що оскаржуваний нормативно - правовий акт у відповідній частині суперечить вимогам Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Відповідачем надано суду заперечення в яких зазначено про те, що абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем не стосуються питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку або права власності, а врегульовує відносини щодо визначення об`ємів споживання природного газу населенням, у разі якщо побутовий споживач відмовився від встановлення лічильника газу. Також відповідач зазначив про те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 в адміністративній справі № 826/1413/17 було оскаржено в касаційному порядку та під час прийняття рішення, яке було предметом розгляду вказаної справи не були прийняті Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу».

У судовому засіданні суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження. Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

27.12.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову № 1437 "Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП щодо впровадження добового балансування на ринку природного газу та процедури розробки, подання і затвердження Плану розвитку газотранспортної системи на наступні 10 років", якою затвердженого Зміни до Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до вказаних змін абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем викладено в наступній редакції: "Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.".

Позивач не погоджуючись з абзацом 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437 в частині слів "...або загальнобудинковим" звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду не були порушені з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В постанові Верховного Суду України від 10.04.2012 у справі № 21-1115во10 зазначено наступне: "суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням".

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено та у випадку оскарження нормативно - правового акту особа, щодо якої його застосовано, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, вони вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437 абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 викладено в наступній редакції: "Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.".

З аналізу вказаної норми вбачається, що нею врегульовано порядок визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого) природного газу за відповідний календарний місяць у випадку відмови побутового споживача, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим) від встановлення лічильника газу за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу). Водночас положення щодо загальнобудинкового лічильника газу стосуються виключно вимог щодо незабезпечення побутового споживача газу відповідним лічильником газу на момент його відмови від встановлення лічильника газу за рахунок Оператора ГРМ, при цьому положення абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем не конкретизують від якого саме виду лічильника газу має відмовитись споживач газу.

Позивач просить суд скасувати абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437 в частині слів "...або загальнобудинковим".

Обґрунтовуючи наявність порушеного права позивач посилається на те, що чинне законодавство не передбачає одноособової відмови побутового споживача від встановлення загальнобудинкового лічильника газу та не передбачає його обов`язку надавати згоду на встановлення загальнобудинкового лічильника

Також позивач зазначає про те, що якщо у побутового споживача не встановлено індивідуального лічильника, то в даному випадку відбувається математичний розрахунок спожитого газу оператором газорозподільної системи між споживачами у яких є квартирні лічильники газу та у яких немає таких лічильників, а отже неможливо встановити та перевірити правильність такого розрахунку.

Необґрунтованість вказаних посилань позивача зумовлюється тим, що положення абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем в редакції постанови НКРЕКП від 27.12.2017 № 1437 починають діяти щодо позивача, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим) виключно у випадку, якщо він відмовиться від встановлення лічильника газу за рахунок Оператора ГРМ, що має бути зафіксовано в акті про порушення, водночас у випадку, якщо ним особисто не буде надано відмови від встановлення лічильника газу за рахунок Оператора ГРМ положення вказаної норми щодо нього діяти не будуть.

Водночас, у випадку забезпечення будинку, в якому позивач проживає, загальнобудинковим лічильником газу, положення норми абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу також щодо нього діяти не будуть, оскільки вони розповсюджуються виключно на побутових споживачів не забезпечених лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим).

Таким чином, обставини у зв`язку з наявністю яких позивач пов`язує наявність в нього порушеного права виключають можливість юридичного значення для нього положень абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437.

В частині посилань відповідача на преюдиційне значення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 в адміністративній справі № 826/1413/17, яке набрало законної сили 11.04.2018 суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Позивач частково оскаржує абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем в редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437.

Таким чином станом на момент внесення відповідачем постановою від 27.12.2017 № 1437 змін до Кодексу газорозподільних систем, рішення в адміністративній справі №826/1413/17 не тільки не набрало законної сили, а і взагалі не було прийнято, а отже не має преюдиційного значення.

З позовної заяви та відповіді на відзив вбачається, що позивач фактично не погоджується з тим, яким саме чином здійснюється застосування відповідачем положень Кодексу газорозподільних систем у оскарженій позивачем частині.

При цьому вимог щодо визнання протиправними певних дій відповідача пов`язаних з реалізацією положень абзац 7 пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 № 1437, позивачем заявлено не було, як і не було надано суду доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем відповідних дій.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не спрямовані на захист прав та інтересів позивача та не підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19, код ЄДРПОУ 39369133) про визнання протиправним та нечинним нормативно - правового акту в частині - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов