
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3162/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Чеснокової А.О., розглянувши розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
22 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, в якій просить суд:
скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення № 2.4/28-2019 від 23 липня 2019 року як протиправне;
зобов`язати Центральну комісію Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення перевести засудженого гр. ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" м. Харкова, де останній відбуває призначене покарання на виконання рішення суду у справі № 524/5800/14-к від 26 вересня 2014 року до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)", розташованої за адресою: Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Яновського, 50.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано додаткові докази по справі, зокрема спірне рішення № 2.4/28-2019 від 23 липня 2019 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті, призначено судове засідання.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у відповідача повторно витребувано спірне рішення.
30 вересня 2019 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач наполягав на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Пояснив, що за результатами розгляду звернення позивача про переведення засудженого ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)'' останнє залишене відповідачем без задоволення через відсутність передбачених статтею 93 Кримінально-виконавчого кодексу Україна підстав /а.с. 42-46/.
Представники сторін, будучи завчасно та належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.
Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд 11 листопада 2019 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3 до Адміністрації ДКВС України подано клопотання від 13 червня 2019 року щодо переведення її чоловіка ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кіровоградська (Кропивницька) виправна колонія (№ 6)'' з метою забезпечення можливості побачень з членами сім`ї /а.с. 70-75/.
Листом від 12 липня 2019 року № 22/2.5-5652-Ін-19 Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації направлено на адресу Адміністрації ДКВС України копії матеріалів, які відображають процес відбування покарання засудженим ОСОБА_2 /а.с. 55-86/.
Відповідно до пункту 2.4 протоколу від 23 липня 2019 року № 28 Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Комісія, Центральна комісія) за результатами розгляду звернення позивача про переведення ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)'' останнє залишене без задоволення з мотивів відсутності підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України /а.с. 48-52/.
Не погоджуючись з рішенням Центральної комісії від 23 липня 2019 року щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)'' позивач звернувся до суду звернувся з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частинами першою та другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Згідно з частиною шостою статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
Відповідно до статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно пункту 17.1. Рекомендацій № R (2006) 2 Комітету Міністрів держав-учасниць "ЄВРОПЕЙСЬКІ ПЕНІТЕНЦІАРНІ ПРАВИЛА", прийнятих Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів 11 січня 2006 року, по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.
Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відбуває покарання у вигляді позбавлення волі на 13 років у державній установі "Олексіївська виправна колонія (№ 25)".
Відповідно до пункту 2.4 протоколу від 23 липня 2019 року № 28 Центральної комісії за результатами розгляду заяви позивача від 13 червня 2019 року про переведення ОСОБА_2 із державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)" останню залишено без задоволення через відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання позивача, яка надавалась разом із заявою від 13 червня 2019 року, дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 а.с. 79/.
Зі змісту наявної в матеріалах справи характеристики, складеної державною установою "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" від 12 липня 2019 року /а.с. 58/, довідки-витягу з особової справи засудженого /а.с. 57/ та копії паспорту ОСОБА_2 /а.с. 66-67/, встановлено, що останній до засудження проживав у м. Кременчуці Полтавської області.
Позивач, у поданій ним заяві від 13 червня 2019 року, зазначає, що їй важко відвідувати свого чоловіка через значну відстань до місця відбуття покарання, що перешкоджає їх сімейному зв`язку.
Отже, значна відстань від місця проживання позивача до місця відбування покарання її чоловіком є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, № 28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають "надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу". Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці Суд також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя.
У відмові, викладеній в протоколі від 23 липня 2019 року № 28, а також в наданому суду відзиві відповідачем не наведено жодних законних підстав та не обґрунтовано відмову позивачу в переведені її чоловіка ОСОБА_2 до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)", яка є максимально наближеною до місця її проживання.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини в пункті 83 рішення у справі "Родзевілло проти України" від 14 січня 2016 року зазначив, що Конвенція не надає засудженим права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені можуть бути відокремлені від своїх сімей та відбувати покарання на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Оспіна Варгас проти Італії" (Ospina Vargas v. Italy), заява № 40750/98, від 06 квітня 2000 року). Проте абсолютно неприйнятним є позбавлення засудженого усіх прав за статтею 8 Конвенції лише на підставі його статусу як особи, що відбуває покарання за вироком суду (див., наприклад, рішення у справі "Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії" ( Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви № 11082/06 та № 13772/05, п. 836, від 25 липня 2013 року). Важливим елементом права ув`язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому пенітенціарними органами допомоги у підтриманні зв`язків з його близькими (див., наприклад, рішення у справі "Мессіна проти Італії" (№ 2) (Messina v. Italy (no. 2, заява № 25498/94, п. 61, ECHR 2000-Х). Тримання особи в установі виконання покарань, яка розташована настільки далеко від сім`ї засудженої особи, що робить побачення з членами сім`ї дуже важкою або навіть неможливою справою, за певних обставин може становити непропорційне втручання у сімейне життя (див., наприклад, згадане рішення у справі "Вінтман проти України" (Vintman v. Ukraine), пп. 78 та 103-104). Хоча Суд погодився з тим, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв`язків повинні братись до уваги (див., наприклад, згадане рішення у справі "Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії" (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), пп. 836-838 та 850).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем належним чином не розглянуто заяву позивача від 13 червня 2019 року та за результатами її розгляду не прийнято обґрунтованого рішення, а отже наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Центральної комісії щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)".
Водночас суд звертає увагу на наступне.
Рішення Центральної комісії щодо відмови позивачу в переведенні засудженого ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)'' прийняте на засіданні Комісії 23 липня 2019 року, за результатами якого складено протокол № 28, та яке викладене у пункті 2.4 вказаного протоколу.
Позивач у позовній заяві просить суд скасувати рішення від 23 липня 2019 року № 2.4/28-2019, однак вказані реквізити не належать спірному рішенню.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо скасування рішення Центральної комісії № 2.4/28-2019 від 23 липня 2019 року підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування пункту 2.4 оформленого протоколом рішення Центральної комісії щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)" № 28 від 23 липня 2019 року.
Разом із тим, на переконання суду не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача перевести засудженого гр. ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)" з огляду на те, що вирішення судом спору в обраний позивачем спосіб буде становити втручання суду в дискреційні повноваження відповідача, що у свою чергу виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, судом визнано за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 13 червня 2019 року щодо переведення засудженого гр. ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)" з урахуванням висновків суду.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 822/3011/17 (адміністративне провадження № К/9901/47570/18).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ 50, 04050, ЄДРПОУ 41693471) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2.4 оформленого проколом рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення № 28 від 23 липня 2019 року.
Зобов`язати Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі та їх переведення повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 червня 2019 року про переведення засудженого ОСОБА_2 з державної установи "Олексіївська виправна колонія (№ 25)" до державної установи "Кропивницька (Кіровоградська) виправна колонія (№ 6)" з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ 50, 04050, ЄДРПОУ 41693471) на користь Фізичної особи-підприємця Марченко Юлії ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова
Судове рішення № 85675564, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 14.11.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 440/3162/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: