Рішення № 85675372, 14.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5145/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Державного демографічного реєстру) та зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Державного демографічного реєстру).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 втратила паспорт громадянина Україна, у зв`язку із чим 24.10.2018 року звернулась з заявою про втрату паспорта громадянина України до Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області. 25.10.2018 року Київський відділ поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомив, що з приводу відновлення втраченого документу, а саме паспорту громадянина України, позивачу необхідно звернутися до компетентних органів. Після чого, 19.07.2019 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Київського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, зазначивши, що від паспорту у формі картки відмовляється по релігійним переконанням. Однак, 01.08.2019 року Київський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області відмовив ОСОБА_1 у видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, обґрунтовуючи відмову відсутністю правових підстав для видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року.

Позивач відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки вважає неправомірною, з огляду на те, що вона є віруючою людиною, християнкою та прихожанкою Української Православної Церкви. 15.11.2018 року Свято-Іллінський чоловічий монастир Одеської Єпархії видав ОСОБА_1 довідку № 64 у тому, що вона є прихожанкою храму Свято-Іллінського чоловічого монастиря Української Православної Церкви. У структурі номерів штрих-коду системи ЕА1Ч-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка суперечить переконанням та світогляду православних віруючих, ображає їх почуття, у тому числі позивача, що не є її окремою думкою чи міркуванням, а є позицією Української Православної Церкви, членом якої є позивач. Також, через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй будь-якого цифрового ідентифікатора особистості. Паспорт у формі пластикової картки типу ГО-1 включає безконтактний електронний носій персональних даних, який містить кодування прізвища особи, ім`я та по-батькові. Видача паспорту у формі ГО-картки передбачає застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, відцифровання образу обличчя особи, відцифровання відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних.

Позивач вважає, що відмова у видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року в формі паспортної книжечки замість втраченого є порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ГО-паспорту, оскільки позивач згоди на таку обробку не надає, натомість відповідач безпідставно не видає позивачу паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), що стало підставою звернення до суду із зазначеним позовом.

На підтвердження цих обставин та в обґрунтування своїх вимог, позивач надав до суду копії заяви до Київського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки від 19 липня 2019 року, листа-відповіді Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області від 01 серпня 2019 року, свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , листа Київського відділу поліції в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 жовтня 2018 року, довідки з місця проживання та про склад сім`ї, втраченого паспорту НОМЕР_1 , картки фізичної особи-платника податків, довідки Свято-Іллінського чоловічого монастиря Одеської Єпархії (а.с. 14-24).

Ухвалою суду від 18 вересня 2019 року, після усунення позивачем недоліків адміністративного позову, відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

16 жовтня 2019 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, оскільки Київський районний відділ у м.Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області є територіальним підрозділом Головного управління, представництво його інтересів у суді належить до компетенції Головного управління ДМС України в Одеській області (а.с. 42-55).

24 жовтня 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 59-62).

Вказані заяви по суті справи залучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Інші заяви по суті справи сторонами не надавались, клопотання та додаткові докази не надходили.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що 19.07.2019 року до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулась ОСОБА_1 із заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номеру запису в ЄДДР. До заяви додано копію свідоцтва про народження, дві фотокартки та інші документи. На вказане звернення, Київський РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у межах строку, визначеного Законом України "Про звернення громадян", надав позивачу письмову відповідь щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді зазначив, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Також відповідач стверджує, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ, на день звернення позивача до суду не містили.

Крім того, відповідач зазначив, що враховуючи, вимоги закону про те, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку зобов`язаний отримати паспорт громадянина України, ОСОБА_1 не може відмовитись від виконання обов`язку щодо отримання паспорту, посилаючись на релігійні переконання.

Також відповідач у відзиві вказав на те, що дана справа не підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач, всупереч твердженням відповідача, зазначив, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, визначені постановою Великої Палати Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року. У відповідності до першої ознаки типової справи, 19.07.2019 року позивачем - фізичною особою ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області було подано заяву про отримання паспорту книжки зразка 1994 року у зв`язку з втратою (до заяви були надані фотокартки та інші документи). Відповідач надав відповідь про відсутність правових підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Також позивач зазначив, що у відповіді органу ДМС не містилось інформації щодо невідповідності заяви позивача про отримання паспорту книжечки зразка 1994 року та доданих до неї документів вимогам чинного законодавства, про це відповідач зазначає лише у відзиві на позовну заяву. Щодо другої ознаки типової справи, відповідачем по справі є Київський районний відділ у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області у зв`язку з тим, що саме вказаним районним відділом відмовлено у видачі паспорту книжки зразка 1994 року та тим самим порушено право позивача. У відповідності до третьої ознаки типової справи, а саме предмету спору, позивач зазначив, що ним викладені ідентичні до зразкової справи позовні вимоги.

На підставі викладеного, позивач вважає, що дана справа підпадає під усі ознаки типової справи № 806/3265/17.

Відповідно до ст. 259 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням вищенаведеного, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження 14 листопада 2019 року, в межах строку встановленого ст. 259 КАС України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24 жовтня 2018 року звернулась до Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо втрати паспорта громадянина України.

Згідно відповіді Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25 жовтня 2018 року, вказане звернення зареєстроване до ЄО № 30626 та розглянуте відповідно до закону України «Про звернення громадян». За результатами розгляду ОСОБА_1 повідомлено, що з приводу відновлення втраченого документу, а саме паспорту громадянина України, необхідно звернутися до компетентних органів (а.с. 19).

19 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Київського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області про видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях) старого зразку, виготовленого без засобів Реєстру, без електронного носія. У заяві також зазначено, що від паспорта у формі ІD-картки заявник відмовляється з релігійних переконань.

До заяви позивачем додано: 2 фотокартки 35х45; свідоцтво про народження (копія); відповідь поліції (копія); довідку з місця реєстрації про склад сім`ї та реєстрацію (копія); ксерокопію втраченого паспорту; ідентифікаційний номер (копія); довідку Свято-Іллінського чоловічого монастиря (копія).

Заява позивача зареєстрована в Київському районному відділі у м. Одесі Головного управління ДМС України в Одеській області за номером 5112 вх. № 995 19 липня 2019 року (а.с. 24).

Під час реєстрації заяви не зазначено про відсутність будь-якого з перелічених у заяві додатків.

Листом від 01 серпня 2019 року Київський районний відділу ГУ ДМС України в Одеській області надав позивачу відповідь за №5112-1614/5112.1-19, згідно якої зазначив, що у ДМС та її територіальних підрозділів відсутні правові підстави для оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.

Відповідь мотивована тим, що відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Проте, ч. 4 ст. 13 Закону особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Крім того, у відповіді зазначено, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державною або відмови від виконання законів. З 16.06.2017 року в територіальних підрозділах ДМС України припинено прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року (а.с. 14-17).

Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (на паперових носіях без використання засобів Державного демографічного реєстру), позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки вважає своє право порушеним.

З матеріалів справи судом встановлено, що 15 листопада 2018 року Свято-Іллінський чоловічий монастир Одеської Єпархії видав ОСОБА_1 довідку вих. № 64 про те, що вона є прихожанкою храму Свято-Іллінського Одеського чоловічого монастиря Української Православної Церкви (а.с. 23).

У зв`язку із чим за своїми релігійними переконаннями позивач відмовляється від отримання паспорта у формі ІD-картки, замість втраченого паспорту серії НОМЕР_1 , отриманого 05 жовтня 1999 року, зразка 1994 року.

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В свою чергу, за приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI.

Стаття 13 цього Закону визначає назви та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, включають паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 вищезазначеного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено:

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;

зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

Позивач зазначає, що відмова у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року в формі книжечки є порушенням принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Суд вважає ці доводи позивача обґрунтованими з огляду на таке.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, регулює Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI, який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що внесення інформації до Реєстру здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

За приписами ч. 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.

Таким чином, норми ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції.

Вищезазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в рішенні у зразковій справі № 806/3265/17.

У постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що дана адміністративна справа № 420/4277/19 є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 від 19 вересня 2018 року, а саме:

- позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- відповідач - один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальні підрозділи Державної міграційної служби України);

- предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з доводами відповідача, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи №806/3265/17, оскільки всі ознаки типових справ, що наведені в рішенні Великої Палати Верховного Суду у вказаній зразковій справі, наявні в даній справі.

Щодо посилань позивача на те, що заява щодо оформлення паспорта у вигляді книжечки подана в довільній формі та не відповідає вимогам постанови Кабінету міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, пунктом 7 якої передбачено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто, суд зазначає наступне.

Згідно преамбули, постанова Кабінету міністрів України від 25 березня 2015 р. №302 прийнята відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”. Як вже було зазначено, цією постановою затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Тобто, постанова Кабінету міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 регулює порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України у формі пластикової картки.

Натомість, як встановлено судом, позивач звертався до відповідача із заявою щодо отримання, замість втраченого паспорту, паспорту громадянина України у вигляді книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних.

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що у відповіді від 01 серпня 2019 року Київський районний відділу ГУ ДМС України в Одеській області відмовив у видачі ОСОБА_1 паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки не у зв`язку з невідповідністю поданої заяви, встановленим вимогам, а посилаючись на відсутність у ДМС та її територіальних підрозділів підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, оскільки паспорт громадянина України виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Тобто, відмова відповідача ґрунтується на запереченні самого права позивача на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних.

Однак, вказана позиція територіальних органів ДМС України визнається неправомірною, оскільки таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З огляду на зазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд дійшов висновку, що Київський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом від 01 серпня 2019 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідним зобов`язати Київський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат здійснюється на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 291, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5112-1614/5112.1-19 від 01.08.2019) у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Київського районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач – Київський районний відділ у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384; 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А).

Суддя О.В. Глуханчук

.