Рішення № 85675121, 05.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004443

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Староста М.М.,

за участю представників сторін:

позивача Каверіна С.М.,

відповідача ОСОБА_1 .М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до санаторію “Прикордонник-Немирів” (військова частина 1487) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до санаторію “Прикордонник-Немирів” (військова частина 1487) (місцезнаходження: вул.Курортна, 21, смт.Немирів, Яворівський район, Львівська область, код ЄДРПОУ: 14321630), в якій просить:

-визнати протиправним рішення санаторію “Прикордонник - Немирів”, викладеного у формі наказу № 17-ОС від 25.05.2018 в частині виплати ОСОБА_2 грошової допомоги за 17 повних років без урахування загальної 24 річної календарної вислуги років;

-зобов`язати санаторій “Прикордонник - Немирів” врахувати весь період календарної служби для виплати ОСОБА_2 грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” про що прийняти відповідне рішення;

-стягнути із санаторію “Прикордонник - Немирів” (військова частина 1487) грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років у сумі 33925,5 грн.;

-стягнути із санаторію “Прикордонник - Немирів” (військова частіша 1487) на користь ОСОБА_2 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільненні у законодавчо визначеному розмірі) за період із 26.05.2018 по день ухвалення рішення із розрахунку 317,63 грн. в день.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до наказу начальника санаторія «Прикордонник-Немирів» від 25.05.2018 №17-ос календарна вислуга років військової служби позивача станом на день його виключення із списків частини становила більше 24 календарних років, проте відповідачем грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення виплачено позивачу лише за 17 років. Вважає, що санаторій «Прикордонник-Немирів» безпідставно не прийняв рішення про виплату йому грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення із включенням попереднього періоду проходження військової служби з 27.05.1990 по 12.06.1996. Окрім того, зазначає, що редакція статті 15 Закону №2011 станом на час звільнення з Збройних сил колишнього СРСР та Російської Федерації не передбачала виплату грошової допомоги при звільненні у розмірі 50%, а тому він не міг набути право на отримання такої допомоги при попередньому звільненні.

Ухвалою судді від 04.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що попередній період служби позивача з 27.05.1990 по 16.12.1996 не був врахований при виплаті грошової допомоги у розмірі 50%, оскільки не було підтверджуючих документів про невиплату вказаної допомоги при попередньому звільненні. Також вказує на те, що позивач під час проходження служби в санаторії «Прикордонник-Немирів» та під час звільнення зі служби не звертався до керівництва санаторію з рапортами щодо підготовки запитів у відповідні військкомати та в Російську Федерацію про його проходження служби.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в обґрунтуваннях позовної заяви та додаткових поясненнях, наданих в судовому засіданні, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_2 проходив службу у санаторії «Прикордонник-Немирів» (військова частина 1487) ДПС України на посаді начальника групи зв`язку санаторію.

Наказом т.в.о начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.04.2018 № 12-ОС «По особовому складу» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби з старшого прапорщика, начальника групи зв`язку санаторія Андріїшина Ореста Юрійовича за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період, крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону із застосуванням пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону.

Наказом начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.05.2018 № 17-ОС «По особовому складу» виключено із списку особового складу санаторію «Прикордонник-Немирів» та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_2 , начальника групи зв`язку санаторію, звільненого з військової служби наказом начальника санаторію «Прикордонник-Немирів» від 25.04.2018 № 12-ОС за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» (які в особливий період, крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 частини 3 статті 23 Закону із застосуванням пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону.

У вказаному наказі зазначено, що вислуга років на пенсію станом на 25.05.2018 становить: календарна - 24 роки 06 місяців 06 днів, пільгова -00 років, 03 місяці 14 днів.

Загальна вислуга для призначення пенсії станом на 25.05.2018 складає 24 роки 09 місяців 20 днів.

Також, цим же наказом згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України № 425 від 20.05.2008 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 37/15228) виплачено ОСОБА_2 грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних років служби.

Разом з тим, згідно витягу з послужного списку особової справи старшого прапорщика ОСОБА_2 , він проходив службу:

03.06.1990 – 29.10.1990, як курсант у військовій частині 87233 на підставі наказу НЗ №317 ком в/ч 0723;

03.11.1990 – 01.12.1992, як механік у військовій частині 22962 на підставі наказу НЗ №308 в/ч 2296;

01.12.1992 – 15.12.1993 зарахований на поза строкову службу за контрактом, як командир відділення військової частини 22962 на підставі наказу №181;

15.12.1993 – 16.12.1996 заключний контракт на три роки у військовій частині 22962 на підставі наказу №35;

04.12.1996 звільнений в запас по закінченню контракту наказом військової частини 22962 №417;

08.06.2000 – 28.04.2001, як начальник апаратної у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №107;

28.04.2001 – 06.05.2003, як начальник апаратної військової частини 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №84;

06.05.2003, як начальник телефонної станції у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №84;

14.08.2003 – 25.12.2003, як начальник телефонної станції у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №9-ос;

25.12.2003 – 11.10.2006, як начальник радіостанції у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №103-ос;

11.10.2006 – 26.08.2008, як начальник апаратної у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №193-ос;

26.08.2008 – 02.04.2012, як технік у військовій частині 2144 на підставі наказу ком в/ч 2144 №193-ос;

02.04.2012 – 12.03.2014, як технік першого прикордонного загону Західного регіонального управління ДПСУ на підставі наказу Н-з нач. 7 прик.заг. №110-ос;

12.03.2014, як старший технік 7 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПСУ на підставі наказу Н-з нач. 7 прик.заг. №40-ос;

31.05.2017 – 25.05.2018, як начальник групи зв`язку санаторія Немирів на підставі наказу Гол.ДПСУ №487-ос;

Як видно з вищезазначеного витягу з послужного списку ОСОБА_2 він, в період з 27.05.1990 по 16.12.1996, проходив службу в Російській Федерації.

16.12.1996 позивач наказом військової частини 22962 був звільнений в запас по закінченню контракту.

25.05.2018 позивач повторно звільнений в запас по закінченню контракту на підставі наказу командира військової частини 1487 №17-ос.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним наказом №17-ос від 25.05.2018 в частині виплати йому грошової допомоги у розмірі 50% за 17 повних років без урахування загальної 24 річної календарної вислуги років, звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 3 вказаного Закону, його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Так, статтею 15 Закону № 2011-XII встановлені умови виплати одноразової грошової допомоги.

Зокрема, ч.2 цієї статті (в редакції, чинній на день видання наказу про звільнення з військової служби №17-ос від 25.05.2018 року) передбачено, що військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Таким чином при повторному звільненні попередній період служби до вислуги років для отримання одноразової грошової допомоги не зараховується. Такий період зараховується лише тим особам, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Аналогічні приписи містяться у пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».

З аналізу статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Постанови №393 від 17 липня 1992 року №393 слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.

При цьому, обов`язковою умовою для такої виплати є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років з дня його останнього зарахування на службу, оскільки саме від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при повторному звільненні зі служби.

Отже, положеннями статті 15 Закону №2011 та пункту 10 Постанови №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, а саме не набуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

Частиною 2 ст.15 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року N2011-XII (в редакції, чинній на день видання первинного наказу про звільнення з військової служби №417 від 16.12.1996 року) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Також, згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (в редакції, чинній на день видання наказу про перше звільнення з військової служби №417 від 16.12.1996 року) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, при звільненні з військової служби виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Тобто виплата вказаної допомоги станом на 1996 рік не залежала від стажу служби.

Враховуючи, що 16.12.1996 року позивача було звільнено з військової служби по закінченню контракту, він вважається таким, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення в силу вищенаведених норм законодавства України, які діяли станом на дату звільнення у 1996 році.

Як вже зазначалось вище, при повторному звільненні, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Відтак, суд в межах спірних правовідносинах наголошує, що факт набуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні позбавляє останнього права на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років.

Право на отримання грошової допомоги позивач набув, доказів протилежного не надав.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду також не надав доказів того, що ним не отримано у період проходження служби в Російській Федерації з 27.05.1990 по 16.12.1996 грошової допомоги при звільненні.

У свою чергу, з метою з`ясування вказаних обставин, відповідачем неодноразово вчинялись дії щодо отримання інформації про проходження служби позивачем за період з 27.05.1990 по 16.12.1996 у військовій частині 22962, зокрема, було скеровано лист до Личаківсько-Шевченківського залізничного об`єднаного районного військового комісаріату про надання інформації по особовій справі ОСОБА_2 та проходження ним служби у військовій частині 22962 та направлено запит до Центрального архіву МО Російської Федерації «Про надання інформації» про виплату вихідної допомоги ОСОБА_2 при звільненні з військової частини 22962.

Проте, згідно відповіді Шевченківського районного військового комісаріату судом встановлено, що відомості про проходження ОСОБА_2 військової служби у військовому комісаріаті відсутні, як і особова справа. Відповідь з Центрального архіву МО Російської Федерації не надійшла.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими висновки санаторію “Прикордонник-Немирів” (військова частина 1487) щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при його звільненні у 2018 році з урахуванням усього календарного періоду його служби, а саме 24 років.

Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищенаведені норми та відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують факт неотримання позивачем при попередньому звільненні грошової допомоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

У зв`язку із тим, що позовні вимоги про визнання протиправним рішення санаторію «Прикордонник – Немирів», викладеного у формі наказу № 17-ОС від 25.05.2018 в частині виплати ОСОБА_2 грошової допомоги за 17 повних років без урахування загальної 24 річної календарної вислуги років та зобов`язання санаторій «Прикордонник – Немирів» врахувати весь період календарної служби для виплати ОСОБА_2 грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” про що прийняти відповідне рішення є такими, що не підлягають задоволенню, за таких обставин вимоги позивача щодо стягнення із санаторію «Прикордонник – Немирів» (військова частина 1487) грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років у сумі 33925,5 грн. та стягнення із санаторію «Прикордонник – Немирів» (військова частіша 1487) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за невиплату грошової допомоги при звільненні у законодавчо визначеному розмірі за період із 26.05.2018 по день ухвалення рішення із розрахунку 317,63 грн. в день є похідними, а тому також задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Судові витрати стягненню з сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 15.11.2019 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна