Рішення № 85672177, 04.06.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14880/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Павленко В.О.,

справа № 757/14880/17-Ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна Олександра Степанівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна Олександра Степанівна про визнання одностороннього правочину та договорів дарування недійсними,

представник позивача ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4 .

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 136-137) до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна О.С. про визнання заяви відповідача ОСОБА_2 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 503 - недійсною; визнання заяви відповідача ОСОБА_2 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 504 - недійсною; визнання договору дарування квартири за АДРЕСА_1 , укладеного між позивачем та відповідачем 04.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 505 - недійсним; визнання договору дарування машиномісця, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного між позивачем та відповідачем 04.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 508 - недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.11.2001 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї був зареєстрований шлюб. На початку січня 2015 року сторони почали проживати окремо, шлюбні відносини між ними фактично припинилися. У травні 2015 року відповідач ОСОБА_2 запропонував поділити спільне майно шляхом укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна подружжя за умови укладення між сторонами договору дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 та машиномісця, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за якими вказане нерухоме майно перейде в особисту приватну власність відповідача. У зв`язку з чим, відповідач ОСОБА_2 04.06.2015 року написав нотаріальну заяву, якою підтвердив, що вказана квартира та машиномісце є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 . Позивач, будучи необізнаною в юридичних питаннях, погодилась на запропоновані умови свого чоловіка ОСОБА_2 та уклала з ним спірні договори дарування. Укладаючи оспорювані договори, сторони виходили з того, що обидва об`єкти нерухомого майна належать позивачу на праві приватної власності, що не відповідає дійсності, оскільки насправді нерухоме майно було придбане за спільні кошти та є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, позивач вважає, що спірні договори дарування могли укладатись між сторонами виключно за умови укладення між сторонами договору про визначення часток спільно сумісної власності (договір про поділ майна), або договору про виділ таких часток (в натурі). Проте, між сторонами не було укладено таких договорів. Тому, позивач вважає, що вона одноособово не мала достатніх повноважень для розпорядження цілими об`єктами нерухомого майна, що перебували у спільній сумісній власності подружжя та відповідно оспорювані договори не відповідають положенням ст. 317, 368 ЦК України та ст. 60, 63, 64 Сімейного кодексу України, у зв`язку з чим останні підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою суду (суддя Гладун Х.А.) від 15.03.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 02.06.2017 року ( т. 1 а.с. 40).

25.05.2017 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_6 надійшли письмові заперечення з додатками (т. 1 а.с. 52-119), згідно з якими заперечила щодо задоволення позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, з огляду на те, що чинним законодавством визначено, що для укладення правочину між подружжям, в тому числі й при відчуженні своєї частки, відсутня необхідність попереднього виділу цієї частки. Крім того, спірні договори сторонами підписані та нотаріально посвідчені. Отже учасники правочину були обізнані про здійснення дій щодо розпорядження цим майном одним з подружжя, а тому чинність оспорюваних правочинів не може ставиться в залежність від того, чи було майно особистою власністю ОСОБА_1 , чи спільною сумісною власністю або ж спільною частковою власністю подружжя. Також зауважила, що добровільний характер укладення оспорюваних угод за відсутності тяжких обставин і невигідних умовах вже був предметом дослідження у спорі між тими ж сторонами та позивач заявляла позовні вимоги про недійсність правочину з підстав укладення правочинів під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

26.05.2017 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіної О.С. надійшли письмові пояснення, відповідно до яких заперечила щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та пояснила, що 04.06.2015 року нею посвідчено два оспорювані договори дарування. Відповідно до п. 4 Глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, перед вчиненням нотаріальних дій, які мали намір вчинити подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вона перевірила правовий статус майна та нею встановлено, що квартира та машиномісце зареєстровані на ім`я ОСОБА_1 , у зв`язку з чим було запропоновано обом з подружжя вказати, чи є це майно спільною сумісною власністю чи ні. На підтвердження факту, що вказане майно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності ОСОБА_2 подав нотаріусу відповідну заяву. Також в той же день укладено договір поділу спільного майна подружжя. До укладення всіх трьох договорів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали їй, як нотаріусу, заяви про те, що вони саме на таких умовах просять посвідчити всі вказані договори. Крім того зазначила, що заява ОСОБА_2 від 04.06.2015 року не є правочином в розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України, оскільки на підставі такої заяви сторони не набули, не змінили та не припинили жодних цивільних прав та обов`язків. Лише після прийняття вказаних заяв та на прохання сторін були вчинено правочини дарування від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартири та машиномісця без виділу частки в майні. Тому що частка ОСОБА_1 складала 1 / 1, тобто вся квартира та машиномісце, а ОСОБА_2 - 0, що відповідало ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу України (т. 1 а.с. 120-122).

Ухвалою суду від 20.07.2017 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_7 про забезпечення позову (т. 1 а.с. 140-141).

Ухвалою суду від 20.07.2017 року витребувано у приватного нотаріуса Саприкіної О.С. належним чином завірену копію заяви ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. та зареєстровану в реєстрі за № 503, якою останній підтвердив, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 та машиномісце, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , є приватною власністю ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 142-143).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 30.08.2017 року вказана справа розподілена для розгляду судді Москаленко К.О. у зв`язку з закінченням строку повноважень судді Гладун Х.А. (т. 1 а.с. 151).

23.02.2018 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саприкіної О.С. надійшли письмові пояснення, які є аналогічними поданим 26.05.2017 року поясненням (т. 1 а.с. 192-194).

19.03.2018 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_6 . надійшов відзив на позовну заяву з письмовим доказами, який є аналогічним письмовим поясненням від 25.05.2017 року (т. 1 а.с. 196-241, т. 2 а.с. 1-29).

21.05.2018 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, відповідно до жодна з обставин, викладена позивачем у позові відповідачем не спростована. Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивач виходила з того, що заяви відповідача від 04.06.2015 року підлягають визнанню недійсними, оскільки не відповідають вимогам ч. 3 ст. 368 ЦК України та вказані заяви є односторонніми правочинами, оскільки спрямовані на зміну права спільної сумісної власності сторін, а договори дарування не відповідають вимогам ст. 317, ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60, 63, 64 Сімейного кодексу України (т. 2 а.с. 38-41).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ від 30.08.2017 року вказана справа розподілена для розгляду судді Батрин О.В. у зв`язку з закінченням строку повноважень судді Москаленко К.О. (т. 2 а.с. 47).

Ухвалою суду від 31.05.2018 року справу прийнято суддею до свого провадження та призначено підготовче провадженні на 04.07.2018 року (т. 2 а.с. 51).

Ухвалою суду від 27.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.11.2018 року (т. 2 а.с. 69).

Ухвалою суду від 30.11.2018 року витребувано докази у приватного нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіної О.С. (т. 2 а.с. 78).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав, наведених у позові.

Представник відповідача позов не визнала за обставин, наведених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна О.С. до судового засідання не з`явилась, до суду направила заяву про розгляд справи за її відсутності (т. 2 а.с. 74). Тому суд розглянув справу у її відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як встановлено судом, 23.11.2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 2433 (т. 2 а.с. 96).

04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. посвідчено заяву відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якої останній підтвердив, що квартира за АДРЕСА_1 придбана його дружиною ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але за кошти, які належали їй на праві особистої приватної власності та зміст ст. 57, 64 Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка та права подружжя на укладення договорів між собою йому нотаріусом роз`яснені (т. 2 а.с. 84).

Крім того, 04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. посвідчено заяву відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якої останній підтвердив, що машиномісце, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , придбане його дружиною ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але за кошти, які належали їй на праві особистої приватної власності та зміст ст. 57, 64 Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка та права подружжя на укладення договорів між собою йому нотаріусом роз`яснені (т. 2 а.с. 108).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Таким чином, правочином є вольова дія особи, що спрямована на досягнення певного правового результату: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Такі права й обов`язки реалізуються в межах цивільного правовідношення та є відповідно його складовими елементами. При цьому правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (наприклад, юридичних та фактичних вчинків, заподіяння шкоди) притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб`єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що заяви ОСОБА_2 від 04.06.2015 року не є односторонніми правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Крім того, враховуючи, що положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту судом порушених прав та інтересів особи, як визнання правочину недійсним, суд звертає увагу, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту в частині вимог про визнання односторонніх правочинів недійсними, а саме: заяв ОСОБА_2 від 04.06.2015 року.

Твердження позивача, що вказані заяви є односторонніми правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки вони спрямовані на зміну права спільної сумісної власності сторін, суд не бере до уваги як безпідставні, оскільки позивачем не зазначено які саме права та обов`язки позивача та відповідача були набуті в результаті підписання заяв ОСОБА_2 від 04.06.2015 року, що суперечить положенням закону.

Враховуючи, що заяви ОСОБА_2 від 04.06.2015 року не є правочинами у розумінні положень ст. 202 ЦК України та відсутність такого способу захисту цивільних прав, суд дійшов виснвоку, що позовні вимоги про визнання заяви відповідача ОСОБА_2 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 503 недійсною та визнання заяви відповідача ОСОБА_2 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 504 недійсною не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як встановлено судом, 04.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. (т. 2 а.с. 81).

Того ж дня 04.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування машиномісця, за адресою: АДРЕСА_4 24 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. (т. 2 а.с. 105).

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів дарування, зокрема, п. 6 договорів, дарувальник ОСОБА_1 засвідчила, що відчужувана квартира та машиномісце є її особистою приватною власністю, як така, що придбана нею у зареєстрованому шлюбі, але за кошти, які належали їй особисто, що також підтверджується заявою чоловіка ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві засвідчена 04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 503 та відповідно № 504.

Сторони підтвердили, що договори відповідають їх дійсним намірам та не є фіктивними чи удаваними правочинами, вони однаково розуміють значення та умови договорів, їх правові наслідки, вільно володіють українською мовою, підтверджують дійсність намірів при їх укладенні.

Відповідно до ст. 60, 63 Сімейного кодексу України та ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 64 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що вона одноособово не мала достатніх повноважень для розпорядження цілими об`єктами нерухомого майна, що перебували у спільній сумісній власності подружжя та відповідно оспорювані договори не відповідають вимогам ст. 317, 368 ЦК України та ст. 60, 63, 64 Сімейного кодексу України, як безпідставні та необґрунтовані.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та роз`яснень, наведених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених Законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Ст. 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, у кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 81 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження порушення вимог законодавства при укладенні оспорюваних договорів дарування від 04.06.2015 року, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову і цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. 60, 63, 64 Сімейного кодексу України, ст. 16, 202,203, 215, 317, 319, 321, 717 ЦК України та ст. 4, 12, 13, 15,19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна Олександра Степанівна про визнання одностороннього правочину та договорів дарування недійсними - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна Олександра Степанівна: АДРЕСА_9

Суддя О.В.Батрин