Вирок № 85670985, 13.11.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14754/16-к

провадження № 1-кп/753/136/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2019 р. м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Домарєва О.В.

за участю:

секретаря Ткача А.Г.,

прокурорів Нечепоренка Ю.Л., Хіменка В.І.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

захисників Житнікової Ю.В., Костюченко О.І., Поправки В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві обвинувальні акти у кримінальних провадженнях № 12016100040006556 від 11.05.2016 р. та № 12016100020004665 від 27.04.2016 р. за звинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Каховка Херсонської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-05.06.2007 р. Солом`янським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України на іспитовий строк 2 роки;

-20.10.2011 р. Генічеським районним судом Херсонської області за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі. Звільнений 06.09.2013 р. з Дар'ївської ВК 10 Херсонської області за відбуттям строку покарання ;

-12.12.2016 р. Деснянським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України до 1 року 6 міс. позбавлення волі;

-31.05.2019 р. Святошинським районним судом м. Києва за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України до 4 місяців арешту;

у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 185 КК України;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, українця, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

-17.06.2002 р. Дарницьким районним судом міста Києва за ч.1 ст. 186 КК України до 1 р. 6 міс. позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

-17.11.2003 р. Дарницьким районним судом міста Києва за ст.ст. 185 ч.3, 71 КК України на 3 р. 6 міс. позбавлення волі; постановою Богунського районного суду м. Житомира від 13.04.2005 р. невідбуте покарання у вигляді позбавлення волі замінено на виправні роботи строком на 1 рік 5 міс. з відрахуванням 15% на користь держави;

-06.12.2005 Дарницьким районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 187 КК України до 8 років позбавлення волі, звільнений 04.10.2013 році з Березанської ВК 95 Київської обл. за відбуттям строкупокарання;

-31.03.2015 р. Дарницьким районним судом міста Києва за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн (несплачений);

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Києва, громадянина України, українця, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:

-21.06.2005 р. Дарницьким районним судом м. Києва за ст.ст. 309 ч.2, 307 ч.2, 315 ч.2, 317 ч.1, 70 КК України до 4 років позбавлення волі;

-16.04.2013 р. Дарницьким районним судом міста Києва за ч.2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.06.2013 р. вирок змінено в частині призначення покарання із його пом`якшенням на підставі ст. 69 КК України до 1 року позбавлення волі, звільнений 07.03.2014 р.;

-10.09.2019 р. Дарницьким районним судом м. Києва за ч.2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК України на іспитовий строк 1 рік 6 місяців;

у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , будучи раніше судимим за вчинення корисливого злочину, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, повторно вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом за наступних обставин.

Так, 26.04.2016 близько 14 години 30 хвилин ОСОБА_3 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_12, умисно, повторно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом «Daewoo Lanos» синього кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , відчинивши двері кузову транспортного засобу ключами та брелком сигналізації, які заздалегідь на початку квітня 2016 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_11 , забрав у ОСОБА_5 , проник до салону транспортного засобу, і, реалізуючи злочинний умисел, сів за водійське кермо та за допомогою вищевказаних ключів завів двигун автомобіля, яким в подальшому поїхав на стоянку по вулиці Окружна, 6 в м. Києві, чим незаконно заволодів автомобілем.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом, повторно, тобто скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України.

Крім того, раніше судимі за скоєння корисливих злочинів обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_2 та особою, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, скоїли таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, за наступних обставин.

10.05.2016, близько 23 години 00 хвилини, ОСОБА_3 , разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та особою, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, підійшли до складського приміщення за адресою: АДРЕСА_7 та впевнились, що власники та охорона приміщення відсутні, а за їх діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає. Особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, переліз через огорожу та попрямував до складського приміщення, де через отвір, що вже був у металевій конструкції ангару, потрапив до вказаного приміщення, звідки почав діставати картонні коробки з обігрівачами.

ОСОБА_3 , в свою чергу, з метою скорочення дистанції між собою та особою, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, та реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на протиправне таємне викрадення чужого майна, діючи за заздалегідь обумовленим планом, переліз через огорожу складського приміщення та почав отримувати від особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, картонні коробки з обігрівачами. Після чого, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 переміщував отримані коробки з обігрівачами по території складського приміщення та передавав їх через огорожу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

В подальшому, таємно викравши 8 (вісім) коробок з обігрівачами «Hunter», а саме обігрівачами NSN 4520-01-478-9207 в кількості 4 штуки вартістю 29 447,50 грн. кожен та обігрівачами арктичними NSN 4520-01-444- 2375 в кількості 4 штуки вартістю 37 794,75 грн. кожний, особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 помістили їх до автомобіля «Рено Доган», д.н.з. НОМЕР_3 , білого кольору служби таксі «Феміда» під керуванням ОСОБА_6 , якого заздалегідь викликав ОСОБА_3 , оскільки раніше користувався послугами вказаного водія. Тим самим особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпорядились викраденим майном на власний розсуд, чим спричинили державі в особі Міністерства оборони України матеріального збитку у великих розмірах на суму 268 969,00 грн., але в подальшому разом з викраденим майном були затримані.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , діючи повторно, та ОСОБА_2 вчинили таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, тобто скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.185 та ч.2 ст. 289 КК України в цілому визнав частково: за ч.4 ст.185 КК України вину визнав частково, за ст.289 ч.2 КК України вину визнав повністю, та суду пояснив, що на початку квітня 2016 року по АДРЕСА_10, під час обопільного розпивання пива зі своїм знайомим ОСОБА_5 , останній загубив ключі від свого автомобіля «ДЕУ». ОСОБА_3 підібрав загублені ключі, проте не віддав їх знайомому. 26.04.2016 р. проходячи біля буд. № АДРЕСА_12, він побачив автомобіль «ДЕУ», який належав його знайомому. Маючи при собі ключі від цього автомобіля, він вирішив прокататись на ньому, після чого сів за кермо автомобіля, та проїхав до окружної дороги м. Києва, де на одній з автостоянок залишив автомобіль, після чого направився додому.

По епізоду викрадення обігрівачів обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що 10 травня 2016 р. йому подзвонив знайомий ОСОБА_1 та запропонував йому викрасти обігрівачі, які знаходились на території складського приміщення по АДРЕСА_8 , на що він погодився. Після чого, цього ж дня, близько 22 години 00 хвилин він разом з ОСОБА_1 на автомобілі таксі направились до мікрорайону Бортничі в м. Києві, де також запропонували своїм знайомим ОСОБА_7 та ОСОБА_2 викрасти ці обігрівачі, на що останні також погодились. В цей же день приблизно о 23.00 год. вони всі разом приїхали за адресою: АДРЕСА_8 до складського приміщення. Впевнившись, що охорона на складі відсутня та за ними ніхто не спостерігає, ОСОБА_7 переліз через огорожу та приблизно через 5 хвилин почав подавати їм коробки з обігрівачами, які вони в подальшому склали в автомобіль таксі. Найменування, кількості та вартості викраденого майна ОСОБА_3 не заперечував. Вину визнав частково, оскільки не скоював проникнення у сховище, а знаходився за межами складського приміщення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України визнав частково та суду пояснив, що 10 травня 2016 р. близько 20 години 00 хвилин він зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_3 , якому запропонував викрасти обігрівачі, які знаходились на території складського приміщення по АДРЕСА_8 , на що ОСОБА_3 погодився. Після чого, цього ж дня, близько 22 години 00 хвилин вони направились до мікрорайону Бортничі м. Києва, де проживали їх знайомі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , яким вони запропонували разом з ними викрасти ці обігрівачі, на що останні погодилися. Після цього, в цей же день, приблизно о 23.00 год. вони всі разом приїхали за вищевказаною адресою до складського приміщення, ОСОБА_7 переліз через бетонну огорожу, через яку почав передавати йому, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 коробки з обігрівачами, які вони всі разом завантажили до автомобіля таксі, який викликав ОСОБА_3 . Після чого, вони з викраденими обігрівачами покинули територію складського приміщення, проте згодом були затримані працівниками поліції. Заперечуючи проти факту проникнення до сховища, найменування, кількості та вартості викрадених обігрівачів не заперечував, а тому вину визнав частково.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винним себе у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України визнав частково та суду пояснив, що 10 травня 2016 р. близько 22.00 год. він знаходився неподалік свого будинку. В цей час йому подзвонив його знайомий ОСОБА_1 та попросив про допомогу. Біля свого дому, куди він згодом підійшов, він зустрів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які приїхали до нього на таксі. ОСОБА_1 повідомив йому про те, що він на невідомому пустирі знайшов коробки з обігрівачами, які необхідно було завантажити до автомобіля, у зв`язку з чим він попросив його в цьому допомогти. ОСОБА_2 погодився на цю пропозицію, проте на той час йому не було відомо про те, що ці коробки в дійсності необхідно було викрасти. Після цього, в цей же день, приблизно о 23.00 год. вони всі разом приїхали за адресою: АДРЕСА_8. ОСОБА_7 та ОСОБА_3 пішли вперед, а він з ОСОБА_1 йшли позаду. Після того, як ОСОБА_7 переліз через огорожу і став подавати їм коробки з обігрівачами, він зрозумів, що вони вчиняють крадіжку, проте не припинив свої дії та став зносити коробки до автомобіля таксі. Додав, що на територію складського приміщення він не потрапляв та не бачив, звідки ОСОБА_7 подавав коробки, проте зазначив, що ОСОБА_7 став подавати коробки одразу після того, як переліз через огорожу, вважаючи таким чином, що ці коробки знаходились біля паркану, а не в якому-небудь сховищі, а тому вину визнав частково. Найменування, кількості та вартості викраденого майна ОСОБА_2 не заперечував.

Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України підтверджується сукупністю наступних доказів, встановлених та досліджених у судовому засіданні.

Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що його знайомий ОСОБА_5 продав йому через оформлення довіреності автомобіль «Daewoo Lanos» синього кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким він користувався по роботі в таксі. 26.04.2016 р. він перебував в своїй квартирі, при цьому бачив що його автомобіль знаходився біля вікна буд № АДРЕСА_12. В післяобідній час він подивився у вікно та виявив відсутність автомобіля, після чого звернувся до Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявою щодо викрадення належного йому автомобіля. Також потерпілий не заперечував, що раніше був знайомий із ОСОБА_3 , якого один раз підвозив на автомобілі. Про обставини викрадення належного йому автомобіля обвинуваченим ОСОБА_3 він дізнався від працівників поліції.

Покази потерпілого ОСОБА_4 стосовно обставин зникнення автомобіля «Daewoo Lanos» підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8

26.04.2016 р. потерпілий ОСОБА_4 звернувся до Дарницького УП ГУНП у м. Києві із письмовою заявою, в якій вказав, що в цей день приблизно о 15-30 хв. за адресою: АДРЕСА_12 невідома особа чоловічої статі заволоділа автомобілем «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_4 , який зареєстрований на ОСОБА_5 \т.5 а.с. 2\.

Під час огляду місця події від 26.04.2016 р. потерпілий ОСОБА_4 на місцевості вказав де саме знаходився викрадений автомобіль «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_4 , та надав документи на вказаний автомобіль, комплект ключів, та довіреність на автомобіль на його ім`я \т.5 а.с. 3-7\.

З технічного паспорту на автомобіль «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 вбачається, що цей автомобіль належить ОСОБА_5 \т.5 а.с. 20,21\.

У зв`язку із наявністю в матеріалах справи документів, згідно з якими викрадений автомобіль «ДЕУ» має державний номерний знак НОМЕР_1 , суд вважає за необхідне уточнити обвинувачення в частині зазначення коректного державного номерного знаку « НОМЕР_1 » замість «НОМЕР_7».

З довіреності від 20.10.2015 р. вбачається, що ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси у відповідних державних органах з питань експлуатації автомобіля та розпорядження цим автомобілем \т.5 а.с. 18-19\

Під час огляду місця події від 29.04.2016 р., який проводився за участю потерпілого ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_9 на стоянці був виявлений та вилучений належний потерпілому автомобіль «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 т.5 а.с. 12-14\.

Під час проведення огляду 29.04.2016 р. в Дарницькому УП ГУНП у м. Києві, обвинувачений ОСОБА_3 добровільно видав працівникам поліції ключ від автомобіля «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 та брелок від сигналізації, та пояснив, що з допомогою вказаного ключа та брелка сигналізації він заволодів вказаним транспортним засобом \т.5 а.с. 15-17\.

Згідно з висноком спеціаліста про проведення товарознавчого дослідження транспортного засобу, ринкова вартість автомобіля «ДЕУ» д.н.з. НОМЕР_1 становить НОМЕР_5 грн. \т.5 а.с. 28-29\.

Обговорюючи позицію захисника Поправки В.М. про необхідність визнання недопустимим доказом протокол огляду від 29.04.2016 р., суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання захисника з огляду на наступне. В своєму клопотанні захисник зазначає про те, що слідчим фактично був здійснений обшук ОСОБА_3 , а не огляд, проте відомості, які містяться у згаданому протоколі свідчать про те, що був проведений саме огляд в приміщенні Дарницького УП ГУНП у м. Києві, та ОСОБА_3 добровільно видав працівникам поліції ключі від автомобіля та брилок від сигналізації, та зазначені речі не вилучались в ході особистого обшуку ОСОБА_3 . Також не заслуговує на увагу позиція захисника про те, що після затримання ОСОБА_3 не були роз`яснені права як підозрюваного та не забезпечено право підозрюваного на захист, оскільки в матеріалах справи наявний протокол затримання, в якому ОСОБА_3 роз`яснені його права як підозрюваного та забезпечено його право на захист. Таким чином, на думку суду відсутні підстави для визнання вказаного протоколу, а також похідних від нього доказів (ключів від автомобіля та брелка) недопустимими доказами.

Крім того, суд не знаходить підстав для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 29.04.2016 р., в ході якого був оглянутий належний потерпілому автомобіль. Так, захисник Поправка В.М. в обґрунтування клопотання посилається на те, що в даному випадку фактично був проведений обшук автомобіля без дозволу слідчого судді, проте суд вважає неналежною вказану позицію захисника, оскільки встановлено, що був проведений не обшук автомобіля, а його огляд з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_4 на підставі відповідної заяви останнього. Таким чином, суд вважає, що огляд автомобіля цілком відповідає положенням ст. 237 КПК України.

Разом з тим, суд вважає за недоцільне розглянути клопотання захисника Поправки В.М. щодо визнання недопустимим доказом протокол огляду місця події від 29.04.2016 р. - квартири АДРЕСА_10 , оскільки цей доказ не використовується судом як доказ на підтвердження винуватості ОСОБА_3 при ухваленні даного вироку.

Вина обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, підтверджується сукупністю наступних доказів, встановлених та досліджених у судовому засіданні.

Представник потерпілої юридичної особи «Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України» Мехреньгіна А.Б.в судовому засіданні зазначила, що в ніч на 11.05.2016 р зі складського приміщення по АДРЕСА_8 були викрадені обігрівачі на загальну суму 268 969,00 грн., які перебували на зберіганні саме в приміщенні складу, а не поза його межами.

Зазначена позиція представника потерпілої юридичної особи Мехреньгіної А.Б. ,узгоджується із протоколом огляду місця події з фото таблицею та схемою від 11.05.2016 р., з якого вбачається, що в приміщенні складу на відстані 30 м. від вхідних дверей мається отвір, біля якого в приміщенні знаходяться картонні коробки з обігрівачами \а.с. 112-117 т.1\.

Дослідженням змісту протоколу огляду від 11.05.2016 року встановлено, що під час затримання обвинувачених після скоєння злочину, в автомобілі «Рено Логан» днз НОМЕР_3 білого кольору служби таксі «Феміда», в якому знаходились обвинувачені,було вилучено вісім коробок з обігрівачами «Hunter», а саме NSN 4520-01-478-9207 - 4 штуки та обігрівачами арктичними NSN 4520-01-444-2375 у такій же кількості, які були викрадені обвинуваченими під час скоєння зазначеної крадіжки \ т.1 а.с.207-211\.

Зазначене майно було визнано речовими доказами та передано на зберігання повноважній особи під розписку \т.1 а.с.212\.

Відповідно до довідок \ т.1 а.с.231,214\ - загальна вартість викраденого обвинуваченими чужого майна складає 268 969,00 грн., що відповідно до примітки 3 до ст.185 КК України визнається великим розміром.

Обговорюючи клопотання захисника Костюченко О.І. про необхідність визнання недопустимими доказами довідки щодо вартості викрадених обігрівачів, суд керується наступним. Позиція захисника про те, що у даному випадку призначення експертизи було обов`язковим не відповідає положенням ст. 242 ч. 2 п. 6 КПК України, та є власним тлумаченням захисником вказаного пункту закону, оскільки ці положення закону встановлюють обов`язок слідчого або прокурора звернутися із клопотанням до слідчого судді про призначення експертизи у випадку необхідності визначення розміру матеріальних збитків, якщо вартість викраденого майна неможливо визначити за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину. У випадку ж встановлення вартості викраденого майна за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, та розміру відшкодування завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді, призначення експертизи не є обов`язковим. Вказаний правовий висновок закріплений Верховним Судом, зокрема у постанові від 07.06.2018 р. (справа № 477/2255/16-к) та постанові від 01.11.2018 р. (справа № 326/672/17). Оскільки вартість викрадених обігрівачів за цінами на момент скоєння злочину була визначена фінансово-економічним відділом Київського квартирно-експлуатаційного управління, суд вважає, що призначення товарознавчої експертизи у даному випадку не є обов`язковим, а тому відсутні підстави для визнання вказаних довідок щодо вартості майна недопустимими доказами. Крім того, суд враховує, що у судовому засіданні представник потерпілої юридичної особи підтвердила вартість викрадених обігрівачів, яка зазначена у вказаних довідках та зазначила, що вказані обігрівачі були нові та не були у використанні. Також, представник потерпілої юридичної особи підтвердила, що Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є власником викрадених обігрівачів, на балансі якого вони перебувають, що також спростовує твердження сторони захисту про те, що під час досудового розслідування не був встановлений власник вказаних обігрівачів.

Також, обговорюючи клопотання захисника Костюченко О.І. про необхідність визнання недопустимими доказами протоколу огляду приміщення ангару, де знаходились обігрівачі та протоколу огляду автомобіля, з якого були в подальшому вилучені викрадені обігрівачі, суд визнає неналежними посилання захисника на відсутність згоди власника приміщення та автомобіля на проведення зазначених оглядів, оскільки в матеріалах справи наявна заява посадової особи власника майна ОСОБА_10 щодо надання дозволу на огляд складського приміщення за адресою: АДРЕСА_7 \т.1 а.с. 205\, а також заява ОСОБА_6 , який був належним користувачем на огляд автомобіля, звідки були вилучені викрадені обігрівачі \ т.1 а.с. 206\. Також неналежними є посилання захисника Костюченко О.І. на відсутність в протоколі огляду місця події від 11.05.2016 р. підпису понятого, оскільки дослідженням цього протоколу встановлено, що в ньому наявні підписи усіх понятих \т.1 а.с. 113\. Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання зазначених доказів недопустимими.

Крім того, не заслуговує на увагу позиція захисника Костюченко О.І. про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 11.05.2016 р., в якому на переконання захисника, не зазначені моделі викрадених обігрівачів. Так, встановлено, що до протоколу огляду місця події від 11.05.2016 р., в ході якого був оглянутий автомобіль, в якому знаходились обігрівачі, долучено фототаблицю, в якій зазначені конкретні моделі та найменування викрадених обігрівачів \т.1 а.с. 209-211\. А в цілому, протокол огляду місця події та додана фототаблиця відповідають положенням ч.7 ст. 237 КПК України, оскільки огляд проводився спеціалістом, який був залучений слідчим під час огляду місця події.

Крім того, не заслуговує уваги позиція захисника Костюченка О.І. щодо не відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_2 в порядку ст. 290 КПК України, оскільки прокурором під час судового розгляду було надано протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування \т. 3 а.с. 172\, в якому зазначено, що з матеріалами кримінального провадження підозрюваний ОСОБА_2 був ознайомлений в повному обсязі, скарги та доповнення відсутні, що свідчить про дотримання слідчим вимог ст. 290 КПК України щодо відкриття ОСОБА_2 матеріалів досудового розслідування.

Також суд не приймає до уваги посилання захисників щодо порушення права на захист обвинувачених, яким під час досудового розслідування не було надано захисників, з огляду на наявність у всіх обвинувачених наркологічного діагнозу у виді розладу психіки і поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин. При цьому, суд керується відповідною правовою позицією з цього приводу, висловлену Верховним Судом, зокрема у постанові від 05.04.2018 р. у справі № 753/17924/16-к, де зазначено, що перебування на обліку із діагнозом: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин не є достатнім для висновку про нездатність особою повною мірою реалізувати свої права, та за відсутності підтвердження експертним шляхом нездатності особи повною мірою реалізувати свої права внаслідок психічних чи фізичних вад, що є результатом вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, твердження про необхідність обов`язкової участі захисника на підставі п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК є передчасними. Таким чином, суд не вбачає порушень під час проведення досудового розслідування вищевказаних проваджень в частині не залучення обвинуваченим захисників.

А в цілому, на думку суду, позиція сторони захисту щодо необхідності визнання доказів у даному кримінальному провадженні недопустимими, ґрунтується на суб`єктивній оцінці доказів по справі, яка в певній частині суперечить об`єктивному аналізу, викладеному вище щодо сукупності досліджених доказів, а також прийнятих висновків на підставі зазначеного аналізу.

Разом з тим, заслуговує на увагу позиція захисника Костюченко О.І. щодо необхідності визнання недопустимим доказом протоколу від 04.07.2016 р., який складений за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з наступних підстав.

Виходячи з аналізу положень ч.1 ст. 86 КПК України недопустимим доказом визнається доказ, який отриманий в порядку, не передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до положень. ч.1 ст. 246 КПК України - негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 260 КПК України - аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Дослідженням вищевказаного протоколу \т.1 а.с. 216\ встановлено, що підставою для проведення вказаної негласної слідчої дії є ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.04.2016 р. Разом з тим, матеріали справи не містять вказаної ухвали, дослідження змісту якої б дозволяло суду пересвідчитись у наявності законних підстав для проведення зазначеної негласної слідчої дій та прокурором в судовому засіданні цього рішення суду не було надано, не дивлячись на оголошення перерви за клопотанням захисника Костюченко О.І. для надання суду зазначеного судового рішення прокурором, який повідомив про відсутність вказаного рішення в матеріалах даного кримінального провадження, яке наявне в іншому кримінальному провадженні, яке суду не було надано та вочевидь не відкривалось сторонам кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України. У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне на підставі вимог ч.2 ст. 87 КПК України визнати недопустимим вищевказаний протоколи про проведення негласних слідчих дій, оскільки матеріали справи не містять дозволу суду на проведення зазначеної слідчої дії.

Обговорюючи позицію часткового визнання обвинуваченими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєї вини за ч.4 ст.185 КК України а також правильність інкримінованої органом досудового розслідування обвинуваченим кваліфікуючої ознаки як проникнення у сховище, суд приймає до уваги заперечення обвинувачених в тій частині, що під час скоєння злочину вони не вчиняли дій, пов`язаних з проникненням у сховище, оскільки докази на підтвердження наявності в діях обвинувачених такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у сховище в матеріалах справи відсутні. Так, з формулювання обвинувачення вбачається, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час вчинення інкримінованого злочину знаходились біля огорожі, яка відокремлювала територію складського приміщення, а ОСОБА_3 тим часом заліз на огорожу та отримував від особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, коробки з обігрівачами, які передавав відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, в обвинуваченні зазначено, що лише особа, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю, перелізла через огорожу та попрямувала до складського приміщення, де через отвір, що вже був у металевій конструкції ангару, потрапив до вказаного приміщення, звідки почав діставати картонні коробки з обігрівачами. Таким чином, з обвинувачення випливає, що у сховище проникла лише одна особа, провадження відносно якої закрито у зв`язку зі смертю. Тим часом, доказів, які б свідчили на наявність умислу обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на проникнення у сховище, суду не було надано.

Таким чином, суд вважає за необхідне виключити з правової кваліфікації інкримінованих обвинуваченим діянь таку кваліфікуючу ознаку, як проникнення у сховище через відсутність належних доказів наявності цієї кваліфікуючої ознаки в діях обвинувачених.

А в цілому обвинувачені у судовому засіданні не заперечували обставин попередньої змови між собою, скоєння зазначеної крадіжки обігрівачів в найменуванні та кількості, що зазначено в обвинувальному акті, а також їх затримання після скоєння злочину разом з викраденим майном, загальної вартості якого обвинувачені в судовому засіданні також не заперечували.

Аналіз наведених обставин та доказів у їх сукупності дозволяє суду прийти до переконливого висновку про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 повторно разом з ОСОБА_2 вчинили таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, що завдало шкоди у великих розмірах та їх дії правильно кваліфіковані органом досудового слідства за ч.4 ст.185 КК України.

Також аналіз сукупності досліджених доказів дозволяє суду прийти до висновку, що ОСОБА_3 вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом, повторно та його дії правильно кваліфіковані органом досудового слідства за ч.2 ст. 289 КК України.

При призначенні покарання суд враховує, що скоєне обвинуваченими кримінальне правопорушення за ч.4 ст. 185 КК України, а також вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальне правопорушення за ч.2 ст. 289 КК України відповідно до ч. 4 ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.

Також суд враховує особи обвинувачених:

ОСОБА_1 - раніше неодноразово судимий переважно за скоєння тяжких корисливих злочинів, одружений, не працює, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, проте перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з 11.05.2014 р. з діагнозом: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, за місцем проживання характеризується задовільно;

ОСОБА_2 - неодружений, не працює, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, проте з 11.06.2004 р. перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, раніше неодноразово судимий за скоєння умисних злочинів, характеризується посередньо. Крім того, суд враховує інвалідність обвинуваченого ОСОБА_2 , яка хоч і не підтверджена відповідними документами, але суд враховує наявність візуальних ознак пошкодження руки у виді ампутації кінцівки.

ОСОБА_3 - раніше судимий за вчинення тяжкого корисливого злочину, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується посередньо, одружений, має малолітню дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4., має ряд хронічних захворювань, серед яких гепатит, холецистит.

Обставинами, які пом'якшують покарання обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до ст.66 КК України, суд визнає їх щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , передбаченною ст.67 КК України, суд визнає рецидив злочину.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі ст.67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_1 , характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, спричинених злочином, які усунені внаслідок повернення викраденого майна, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію представника потерпілої юридичної особи, який не наполягав на призначенні обвинуваченому суворого покарання, позицію прокурора, який в судових дебатах просив призначити ОСОБА_1 покарання без його реального відбування із застосуванням положень ст.ст. 75,76 КК України, суд приходить до висновку про те, що необхідною та достатньою мірою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів має бути покарання у вигляді позбавлення волі зі звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України з покладенням на обвинуваченого обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.3 ст. 72 КК України, не відбуте ОСОБА_1 покарання за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 31.03.2015 р. ,за яким він засуджений за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 1700 гривень, не підлягає складанню, та зазначений вирок повинен виконуватись самостійно.

Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_2 , характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, роль у скоєнні злочину обвинуваченого, який погодився на пропозицію ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснити викрадення майна та активної участі у виявленні місця скоєння злочину та безпосередньому викраденні майна, яке знаходилось в цьому приміщенні він не приймав, розмір матеріальних збитків, спричинених злочином, які усунені внаслідок повернення викраденого майна, наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, а саме рецидив злочину, позицію представника потерпілої юридичної особи, який не наполягав на призначенні обвинуваченому суворого покарання, суд приходить до висновку про те, що необхідною та достатньою мірою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів має бути покарання у вигляді позбавлення волі зі звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України з покладенням на обвинуваченого обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив злочин до постановлення вироку Дарницького районного суду м. Києва від 10.09.2019 р. Проте при призначенні покарання суд не може застосувати положення ч.4 ст. 70 КК України щодо зазначеного вироку, оскільки за обома вироками ОСОБА_2 був звільнений від відбування покарання, що виключає можливість зарахування зазначених покарань, а тому вказаний вирок підлягає самостійному виконанню.

При цьому, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 22.08.2019 р. у справі № 755/8479/18, де сформульовано висновок про те, що наявність непогашених судимостей за аналогічні злочини не є безумовною підставою, яка виключає можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_3 , характер та ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, роль обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, розмір матеріальної шкоди, спричиненої злочином, яка повністю відшкодована, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілих осіб, які не наполягали на призначенні обвинуваченому суворого покарання, суд приходить до висновку про те, що необхідною та достатньою мірою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів має бути покарання у вигляді позбавлення волі із призначенням остаточного покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 289, ч.4 ст. 185 КК України згідно з положеннями ст. 70 КК України. Підстави для застосування положень ч.4 ст. 70 КК України та зарахування ОСОБА_3 покарання за вироками Деснянського районного суду м. Києва від 12.12.2016 р. та Святошинського районного суду м. Києва від 31.05.2019 р. відсутні, оскільки покарання за цими вироками ОСОБА_3 відбув повністю.

Обговорюючи доцільність застосування додаткового покарання ОСОБА_3 , передбаченого санкцією ч.2 ст.289 КК України у вигляді конфіскації майна, враховуючи факт повернення потерпілому за цим епізодом транспортного засобу, відсутність матеріальних збитків та цивільного позову з боку потерпілого, повне визнання вини та щире каяття обвинуваченого, суд приходить до висновку про недоцільність застосування вищезазначеного додаткового покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України №2046-VIII «Про внесення зміни до КК України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» від 18.05.2017 р.) у строк покарання обвинуваченому ОСОБА_3 підлягає зарахуванню час його перебування в установах попереднього ув`язнення, в період з 11.05.2016 року по 19.05.2016 р. включно та з 11.10.2016 р. до 12.02.2018 р. включно, а також з 23.12.2018 р. по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, оскільки обвинувачений вчинив злочини до набрання чинності Законом України № 2046-VIII «Про внесення зміни до КК України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення» від 18.05.2017 р., який не має зворотної дії, оскільки в розумінні ст. 5 КК України цей закон іншим чином погіршує становище обвинуваченого.

Позиція про необхідність зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі висловлена в п. 65 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 р. у справі № 663/537/17.

Судові витрати по оплаті дактилоскопічної експертизи в сумі 439,8 грн. підлягають стягненню з обвинувачених солідарно на користь держави.

Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

Враховуючи належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді застави до набрання вироком законної сили суд вважає за доцільне залишити без змін.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 в цьому кримінальному провадженні не обирався.

Враховуючи належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2 під час судового провадження, суд вважає за доцільне до набрання вироком законної сили залишити без змін обраний відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 373, 374,375,376 КПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст. 185 КК, ч.2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання:

-за ч.2 ст. 289 КК України - 5 \п`ять\ років позбавлення волі без конфіскації майна;

-за ч.4 ст. 185 КК України - 5 \ п`ять\ років та 1\один\ місяць позбавлення волі;

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_3 призначити 5 \п'ять\ років та 1 \один\ місяць позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з 13.11.2019 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_3 час його перебування в установах попереднього ув`язнення у період з 11.05.2016 року по 19.05.2016 р. включно та з 11.10.2016 р. до 12.02.2018 р. включно, а також з 23.12.2018 р. по день набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Визнати винним ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання - 5 \ п`ять \ років позбавлення волі.

На підставі положень ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 \ три\ роки.

На підставі вимог ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Початок іспитового строку обвинуваченому ОСОБА_1 рахувати з дня проголошення вироку.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31.03.2015 р. за яким ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 1700 гривень - виконувати самостійно.

До набрання вироком законної сили обраний запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у виді застави - залишити без змін.

Визнати винним ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 \ п`ять \ років позбавлення волі.

На підставі положень ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 \ три\ роки.

На підставі вимог ст.76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Початок іспитового строку обвинуваченому ОСОБА_2 рахувати з дня проголошення вироку.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10.09.2019 р. щодо ОСОБА_2 - виконувати самостійно.

До набрання вироком законної сили обраний запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у виді застави - залишити без змін.

Стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 процесуальні витрати в сумі 439 \чотириста тридцять дев`ять\ гривень 80 копійок на користь держави.

Речові докази:

-8 коробок з обігрівачами, які знаходяться на відповідальному зберіганні у представника потерпілого Ковальчука К.П. - повернути за належністю «Київському квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України».

-мобільний телефон «Нокіа» IMEI НОМЕР_6 , ланцюжок з жовтого металу з іконкою та дерев`яним хрестиком, 59 копійок, 2 монети по 25 коп., три монети по 5 коп., 2 монети по 10 копійок, обручку та шнурки, які знаходяться в камері схову Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві - повернути за належністю обвинуваченому ОСОБА_3 .

-автомобіль «Део Ланос» д.н.з. НОМЕР_1 - залишити у власності потерпілого ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченим та прокурорам.

Головуючий суддя О.В. Домарєв