Рішення № 85670384, 07.11.2019, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4458/18

2/703/736/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Кирилюк Н.А.,

з секретарем Римським Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сміла Енергоінвест», третя особа: управління Держпраці у Черкаській області, про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів,

за участю

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «СмілаЕнергоінвест» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона 20 квітня 2018 року була звільнена з посади головного економіста ТОВ «СмілаЕнергоінвест» за скороченням штатів.

Оскільки під час звільнення повного розрахунку з нею проведено не було, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача 30000 грн. заборгованості по заробітній платі, невиплачену премію у розмірі 50% посадового окладу, компенсацію за невикористану відпустку терміном 14 днів за період роботи з 22 січня 2017 року по 20 квітня 2018 року, вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов повністю та просили його задоволити з наведених в ньому підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. В направленому на адресу суду відзиві відповідач позов визнав частково і зазначив, що заборгованість товариства по виплаті заробітної плати з урахуванням компенсації по невикористаній відпустці становить 32736 грн. 28 коп. На думку відповідача, середній заробіток повинен бути обрахований із заробітної плати позивача за останні два місяці роботи, які передували звільненню, однак без урахування доплат за особливий характер робіт. Відповідач заперечував проти стягнення моральної шкоди за недоведеністю та необґрунтованістю. Не висловив свою позицію щодо вимог про стягнення вихідної допомоги та премії. Зазначив, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є нікчемним, оскільки станом на 20 квітня 2018 року директором товариства була інша особа, ніж та, що підписала наказ.

Суд зазначає, що ухвалами від 20 лютого, 19 березня, 05 квітня, 24 квітня та 14 травня 2019 року суд витребовував у відповідача докази на підтвердження чи спростування викладених в позовній заяві фактів, однак ухвали суду виконані не були.

Представник третьої особи на розгляд справи не з`явився, в направленій на адресу суду заяві третя особа просила розглядати справу у відсутності її представника.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно з наказом ТОВ «СмілаЕнергоінвест» № 139-к Козлова Н.О. з 22 грудня 2017 року була прийнята на роботу головним економістом за основним місцем роботи (а.с. 63).

16 лютого 2018 року у зв`язку із змінами в організації виробництва ОСОБА_1 була попереджена про скорочення посади головного економіста з 21 квітня 2018 року та ознайомлена з майбутнім вивільненням, що підтверджується наказом № 31 від 16 лютого 2018 року (а.с. 13).

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «СмілаЕнергоінвест» по 20 квітня 2018 року, однак стверджує, що звільнена вона була не на підставі наказу № 20-к від 20 квітня 2018 року, підписаного директором ОСОБА_3 , оскільки він був звільнений 18 квітня 2018 року.

Суд зазначає, що предметом судового розгляду не є дійсність чи не дійсність наказу про звільнення ОСОБА_1 , а тому суд не надає правову оцінку підставам правомірності звільнення позивача.

Оскільки відповідач визнав, що позивач звільнена 20 квітня 2018 року, а у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності визнання, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 була звільнена саме 20 квітня 2018 року.

Крім того, наведений факт підтверджується довідкою ТОВ «СмілаЕнергоінвест» від 29 січня 2019 року, приєднаною як додаток до відзиву на позов (а.с. 62).

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною першою статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як встановлено ст. 83 КЗпП України у випадку звільнення працівника йому сплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У відповідності з довідкою ТОВ «СмілаЕнергоінвест» від 29 січня 2019 року заборгованість відповідача по заробітній платі ОСОБА_1 становить 32736 грн. 28 коп. У відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що ця заборгованість включає в себе і розмір компенсації за невикористану відпустку.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи, що позивачем не спростовані ці дані шляхом подання належних та допустимих доказів, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборговану заробітну плату разом з компенсацією за невикористану відпустку в тому розмірі, що визнав відповідач.

Щодо стягнення середнього заробітку суд зазначає наступне.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК відповідачем не надано суду доказів того, що у порушенні прав позивачки на своєчасне отримання всіх належних їй до виплати сум при звільненні відсутня вина відповідача. До того ж, під час розгляду справи не встановлено вини позивача, як працівника, у виникненні становища, яке призвело до затримки у виплаті їй належних до сплати сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Позивача було звільнено в квітні 2018 року, а тому під час розрахунку середнього заробітку суд виходить з виплат за лютий та березень 2018 року.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У відповідності з розрахунковими листами ТОВ «СмілаЕнергоінвест» ОСОБА_1 у лютому 2018 року була нарахована заробітна плата у розмірі 19801 грн. 25 коп., у березні 2018 року – 24257 грн. 46 коп. (а.с. 69,70). Ці розрахункові листи завірені печаткою підприємства та засвідчені підписом директора.

Проте, відповідач стверджує, що при обчисленні середнього заробітку з цієї суми необхідно виключити 6223 грн. 25 коп. доплат за особливий характер роботи, сплачених позивачу у лютому 2018 року, та 6728 грн. 02 коп. цих доплат, сплачених у березні 2018 року. Відповідач посилається на те, що така доплата відноситься до виплат одноразового характеру

Таке твердження відповідача суд вважає помилковим, оскільки така доплата здійснювалась як мінімум двічі поспіль, відповідачем не доведено її одноразового характеру і вона не входить до переліку виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, передбаченим п. 4 Порядку.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8. Порядку).

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що середньоденна заробітна плата позивача становить: 44058,71/41=1074 грн. 60 коп., де

44058,71 – це сукупний розмір отриманої позивачем заробітної плати за 2 місяці, що передують звільненню (19801,25+24257,46);

41 – сумарна кількість робочих днів за два місяці, що передують звільненню (20+21).

В 2018 році з 21 квітня по 31 грудня число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, становить 174 днів, з 1 січня по 6 листопада 2019 року включно – 212 дні, що разом становить 386 день.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача становить 414795 грн. 60 коп. (386х1074,60).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Що стягнення вихідної допомоги суд зазначає наступне.

У відповідності з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договiр, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договiр до закiнчення строку його чинностi можуть бути розiрванi власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змiн в органiзацiї виробництва i працi, в тому числi лiквiдацiї, реорганiзацiї, банкрутства або перепрофiлювання пiдприємства, установи, органiзацiї, скорочення чисельностi або штату працiвникiв

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Факт припинення трудових відносин саме на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем не оспорювався. Крім того, про це свідчить також наказ № 31 від 16 лютого 2018 року (а.с. 13).

Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Нарахування вихідної допомоги провадиться з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1074, 60 грн. Середньомісячне число робочих днів становить 20,5 ((20+21)/2).

Таким чином, розмір вихідної допомоги, яку належить виплатити позивачу становить: 1074,60х20,5=22029,30 грн., де

1074, 60 - середньоденний заробіток,

20,5 - середньомісячне число робочих днів.

При цьому, суд враховує, що цей розмір є мінімальний, що гарантований законом, позивачем не надано доказів на підтвердження необхідності виплати йому допомоги в більшому розмірі.

Щодо виплати премії суд зазначає наступне.

Наказом № 50 від 19 квітня 2018 року головного економіста ОСОБА_1 було премійовано у квітні місяці у розмірі 50 % посадового окладу (а.с. 15).

Враховуючи, що відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України позивачем не надано доказів, з яких можливо б було встановити розмір посадового окладу позивача, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок наведеної премії. При цьому, суд враховує, що в розрахункових листах позивача (а.с. 69, 70) оклад по годинах ОСОБА_1 не є сталим, а зазначено як величину, що змінюється.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до роз`яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідач впродовж тривалого часу безоплатно використовував працю позивача, чим було порушено гарантоване статтею 43 Конституції України право особи на оплату праці. Незаконною безоплатною експлуатацією праці позивачу заподіяно душевних переживань. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує те, що затримка виплати заробітної плати триває більш року.

З наведеного суд робить висновок, що невиплата заробітної плати, а потім і розрахунку при звільненні, позбавила позивача можливості продовжувати звичайний спосіб життя.

При цьому, суд відхиляє твердження представника відповідача щодо недоведеності завдання моральної шкоди.

В даному випадку суд керується судовою практикою Європейського Суду з захисту прав людини, яка згідно ст. 17 Закону України «Про судову практику та виконання рішень Європейського Суду» є нормою права для національних судів.

Так, зокрема, встановивши особу потерпілою у правах, Суд присуджує компенсацію моральної шкоди, суму якої встановлює керуючись принципом виваженості, розумності та справедливості.

Таким чином, суд вважає, що діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, оскільки було порушено право на вчасне отримання заробітної плати.

Враховуючи характер і тривалість порушень права працівника на оплату праці та одержання розрахунку при звільненні, приймаючи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача та матеріальний стан сторін по справі, з урахуванням вимог розумності та справедливості на підставі ст. 237-1 КЗпП України суд вважає, що вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення в сумі 5000 грн.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір на користь позивача та держави.

На підставі наведеного, керуючись ст. 5, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ТОВ «Сміла Енергоінвест» (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Свердлова, 94, код з ЄДРПОУ 36779078), третя особа: управління Держпраці у Черкаській області (бульвар Шевченка, 205, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 39881228), про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сміла Енергоінвест» на користь ОСОБА_1 32736 грн. 28 коп. заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, 414795 грн. 60 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 21 квітня 2018 року по 06 листопада 2019 року включно, 22029 грн. 30 коп. вихідної допомоги, а всього 469561 грн. 18 коп. з послідуючим утриманням податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сміла Енергоінвест» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди та 704 грн. 80 коп. судового збору, а всього 5704 грн. 80 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ТОВ «Сміла Енергоінвест» на користь держави 4040 грн. 81 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2019 року.

Головуючий: Н. А. Кирилюк