Рішення № 85665228, 12.11.2019, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/577/19

Провадження № 2-о/459/28/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Новосада М.Д.

з участю секретаря судового засідання Шульган Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Червонограді цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

31.03.2019 року заявник звернувся у суд із вище вказаною заявою, у якій просить встановити факт, що його вимушене переселення в листопаді 2015 року з окупованої території Автономної Республіки Крим відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя.

В обґрунтування заяви вказав, що був зареєстрований та проживав у АР Крим, проте внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, він був вимушений залишити окуповану частину території півострова та переселитись у м.Червоноград. Стверджує, що діями Російської Федерації щодо України, а саме збройною окупацією АР Крим, порушено його громадянські права і свободи. Вказує, що необхідність встановлення цього факту обумовлена метою визначити його статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, з відповідними правовими наслідками, оскільки іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Заявник подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якій вказав, що заяву підтримує.

Представники заінтересованих осіб про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань не подавали. Зазначені особи про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що в справі наявно достатньо матеріалів, які свідчать про права і взаємовідносини учасників, суд вважає, що заслуховувати їх особисті пояснення потреби немає, а тому розгляд справи слід провести у відсутності учасників та відповідно до ст.247 ЦПК України, без фіксування судового процесу.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Згідно із копією паспорта заявника, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селищі Гірник Львівської області та з 25.10.2007 року був зареєстрований в с.Краснокамянка Автономної Республіки Крим, а з 05.07.2013 року по по АДРЕСА_1 м.Феодосія Автономної Республіки АДРЕСА_2 .

Заявник постійно проживав за вище вказаною адресою і перемістився з тимчасово окупованої території у м. Червоноград Львівської області в листопаді 2015 р.

Згідно із довідкою від 18.07.2018 року ОСОБА_1 був взятий на облік внутрішньо-переміщеної особи та зареєстроване його місце АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання АДРЕСА_3 .

Згідно із статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

У статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) визначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).

У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).

Згідно із статтею 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За правилами ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Фактичні обставини справи та викладені норми права свідчать, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території АР Крим відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією півострова, можливе лише у судовому порядку. Від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника.

Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території АР Крим, то суд виходить з того, що останній є громадянином України, до початку окупації півострова проживав і був зареєстрований на його території, як повноправний громадянин своєї країни, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання в АР Крим, а тому у 2015 році внаслідок окупаційних дій Російської Федерації проти України був змушений переїхати до м. Червонограда Львівської області, залишивши житло в м.Феодосія Автономної Республіки АДРЕСА_2 , змінивши власний побут та спосіб життя.

Заявник переселився з території окупованого АР Крим задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановити такий юридичний факт заявнику потрібно для визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.

За таких обставин, доказів і міркувань суд вважає заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 319, 354 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ), з участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України (ЄДРПОУ37567866, вул.Еспланадна,8/10, м.Київ), Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні (Повітрофлотський проспект,27, м.Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в листопаді 2015 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупрації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, Україна.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду області через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення в порядку ч.6 ст.259 ЦПК України складено 12.11.2019 року.

Суддя: М. Д. Новосад