Рішення № 85662711, 06.11.2019, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 201/6426/19

Провадження №2/525/303/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.11.2019 Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Хоролець В.В., при секретарі Гавриш О.В., розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з нерухомого майна, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпро з позовною заявою про зняття арешту з майна, вказуючи, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб зареєстровано26.06.2009 року та розірвано рішенням Великобагачанського районного суду від 13.12.2017 року. Від шлюбу у позивачки по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Колишній чоловік позивачки ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 30.07.2018 року серії НОМЕР_1 . В результаті його смерті відкрилася спадкова справа, при цьому, згідно довідки приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу, спадкоємцем є син позивачки – ОСОБА_3 в інтересах якого і подана дана позовна заява.

Вказує, що при відкритті спадкової справи виявилося, що на нерухоме майно колишнього чоловіка ОСОБА_2 було накладено арешт, що унеможливлює вступ у спадщину. Арешт було накладено згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-3866 від 14.05.2009 року, це були заходи забезпечення позову через заборгованість її чоловіка перед АТ КБ «Приватбанк». Однак, цей борг був повністю погашений, про що свідчить довідка з АТ КБ «Приватбанк» від 25.03.2019 року.

На підставі цього, позивачка звернулася до Великобагачанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з проханням закрити виконавче провадження та зняти арешт з нерухомого майна, з метою вступу спадщини її сином, однак отримала відповідь від 15.05.2019 року № 2398, якою було відмовлено у здійсненні цих дій. У відповіді виконавча служба зазначила, що арешт може бути знятий при отриманні рішення суду про скасування заходів забезпечення позову та направлення відповідної заяви до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Посилаючись на вищевикладені обставини, положення Закону України «Про виконавче провадження», позивач у справі ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Великобагачанський РВ ДВС ГТУЮ в Полтавській області зняти арешт з нерухомого майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , який накладений відділом ДВС Великобагачанського РУЮ постановою про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно ВП №14879730 від 19.08.2009 року (а.с.а.с.2-3).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.06.2019 року вищевказану цивільну справу передано на розгляд Великобагачанського районного суду Полтавської області (а.с.27).

Загальне позовне провадження у справі було відкрито ухвалою Великобагачанського районного суду від 16.08.2019 року і по справі призначено підготовче засідання (а.с.31). Копія позовної заяви з додатками була направлена відповідачу та третій особі у справі.

30.09.2019 року по даній справі проведено підготовче засідання та справу призначено до розгляду справи по суті (а.с.42); про день і час судового розгляду сповіщені всі учасники справи в порядку, передбаченому ЦПК України.

05.11.2019 року від відповідача у справі до суду надійшла відповідна письмова інформація, яка приєднана до справи (а.с.а.с.53,54).

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, вони належним чином сповіщені про день і час розгляду справи, позивач у справі подала до суду заяву про підтримання позову та розгляд справи за її відсутності, тому суд проводить засідання з урахуванням положень ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, надані особами, що беруть участь у справі на засадах змагальності та диспозитивності, вивчивши заяви по суті справи, які подані учасниками справи, та всі докази в їх сукупності, і давши цим доказам в їх сукупності та взаємозв`язку відповідну оцінку приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Великобагачанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з нерухомого майна підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України (норма матеріального права) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Про це вказується у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 року.

Відповідно до змісту статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

У пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні – це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 року, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Тобто, право визначення кола відповідачів у конкретній справі належить виключно позивачу, який звертається з відповідними позовними вимогами до суду.

Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 зареєстрована у встановленому порядку на проживання в АДРЕСА_1 (а.с.4), фактично проживає в АДРЕСА_2 (а.с.а.с.2-3).

Як вбачається з рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13.12.2017 року у справі №525/1225/17, ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 26.06.2009 року; вказаний шлюб між даним подружжям розірваний даним судовим рішенням від 13.12.2017 року (а.с.7).

Від даного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітню дитину-сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 30.07.2018 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Радивонівка Великобагачанського району Полтавської області (а.с.8).

З довідки приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу Сахарової Л.І. №409/02-14 від 03.04.2019 року на ім`я ОСОБА_1 , яка є законним представником малолітнього сина ОСОБА_3 , вбачається, що спадкоємцем на Ѕ (одну другу) частку спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; спадкова справа заведена приватним нотаріусом Сахаровою Л.І. за №214/2018 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №63096072 (а.с.11).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5,6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З доводів позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що при відкритті спадкової справи виявилося, що на нерухоме майно колишнього чоловіка ОСОБА_2 було накладено арешт, що унеможливлює вступ у спадщину; даний арешт було накладено згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-3866 від 14.05.2009 року, це були заходи забезпечення позову через заборгованість її чоловіка перед АТ КБ «Приватбанк». Як вказує позивач, борг був повністю погашений, про що свідчить довідка з АТ КБ «Приватбанк» від 25.03.2019 року.

З фотокопії довідки за підписом керівника проектів по роботів з документами клієнтів АТ КБ «ПриватБанк» Ніколаєнко Ю.С. від 25.03.2019 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (вказані всі паспортні дані), жит. АДРЕСА_3 станом на 25.03.2019 року не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.10).

Як слідує з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності та їх обтяжень від 27.03.2019 року, на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (земельну ділянку) зареєстровано обтяження №9092953 від 25.09.2009 року реєстратором Полтавська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі обтяження – постанови про відкриття виконавчого провадження з накладення арешту на майно боржника ВП №14879730 від 19.09.2009 року, винесеної старшим державним виконавцем Великобагачанського відділу ДВС Великобагачанського РУЮ (а.с.а.с.12-13).

27.05.2019 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зверталася до Великобагачанського РВ ДВС з листом та відповідними додатками про зняття обтяження з належного померлому ОСОБА_2 нерухомого майна з метою прийняття частини спадщини малолітнім ОСОБА_3 (а.с.14).

Як вбачається з листа в.о. начальника Великобагачанського РВ ДВС від 15.05.2019 року, арешт на майно боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 накладався на підставі ухвали №2-3866 від 14.05.2009 року, винесеної Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська в забезпечення позовних вимог на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.15).

На запит суду з Великобагачанського РВ ДВС 05.11.2019 року отримано лист про те, що на виконанні у даному відділі перебувало виконавче провадження ВП №14879730 з примусового виконання ухвали №2-3866 від 14.05.2009 року Жовтневого районного суду м. Дніпро в забезпечення позовних вимог на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»; 19.09.2009 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (з накладенням арешту на майно боржника). 11.11.2009 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження в порядку п.9 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції). Станом на 30.09.2019 року виконавче провадження про накладення арешту в забезпечення позову знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с.а.с.53-54).

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України).

В силу положень ст.1261 ЦК України малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_2 .

У відповідності до вимог ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 цієї статті).

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (ч.1 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження»). Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ (ч.2 цієї статті).

Відповідно до положень ч.1 ст.18 даного Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому законом (ст.19 вищевказаного Закону).

Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. У відповідності до ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена законом або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Пунктом 1 ч.1 ст. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1141, Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно частин 1,2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд при оцінці наявних у справі доказів повинен виконувати положення ст.89 ЦПК України та враховувати висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи в своїй сукупності доводи та докази сторони позивача у справі в контексті заявлених позовних вимог, а також доводи та докази сторони відповідача у справі з урахуванням положень статей 12,13,76,77,80,81,89 ЦПК України суд приходить до висновку, що з досліджених в ході розгляду даної справи доказів об`єктивно вбачається, що станом на 25.03.2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жит. АДРЕСА_3 станом на 25.03.2019 року не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», при цьому, згідно відомостей, отриманих з Великобагачанського ВДВС, виконавче провадження ВП №14879730 з примусового виконання ухвали №2-3866 від 14.05.2009 року Жовтневого районного суду м. Дніпро 11 листопада 2009 року було закінчене в порядку п.9 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у попередній редакції) і станом на 30.09.2019 року виконавче провадження про накладення арешту в забезпечення позову знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання, отже, вбачається, що на даний час є передбачені підстави для зняття арешту нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Радивонівка Великобагачанського району Полтавської області, який було накладено відділом Державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції (код 34931918, 38300, Полтавська область, Великобагачанський район, сел. Велика Багачка, вул. Каштанова, 19-а) на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №14879730 від 19.09.2009 року, винесеної старшим державним виконавцем вищевказаного відділу ДВС Шепель Н.І., реєстраційний номер обтяження №9092953 в межах доводів позовної заяви.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст.15,16,1216-1218,1220,1261,1296,1297 Цивільного кодексу України, ст.ст.1,15,18,59,60 Закону України «Про виконавче провадження», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.4,5,11,12,13,76-80,81,82,83,89,133,141,259,263-265,272-273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Великобагачанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту з нерухомого майна- задовольнити.

Зняти арешт нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Радивонівка Великобагачанського району Полтавської області, який було накладено відділом Державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції (код 34931918, 38300, Полтавська область, Великобагачанський район, сел. Велика Багачка, вул. Каштанова, 19-а) на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №14879730 від 19.09.2009 року, винесеної старшим державним виконавцем вищевказаного відділу ДВС Шепель Н.І., реєстраційний номер обтяження №9092953.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Великобагачанський районний суд Полтавської області.

На виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін: позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; відповідач Великобагачанський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, місце знаходження сел. Велика Багачка, вул. Каштанова, 19 А Великобагачанського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 34931918, третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місце знаходження м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя В.В. Хоролець