Рішення № 85660488, 08.11.2019, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№340/718/18

Провадження № 2/340/50/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представників відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Верховинська районна державна нотаріальна контора, реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області Кривнюк Ярослав Дмитрович про визнання права власності в порядку спадкування, встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 12 лютого 2019 року №206-25 в частині затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1187 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,1187 га із земель комунальної власності в межах населеного пункту селища Верховина для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2620855100:02:002:1051; встановлення факту, що має юридичне значення про те, що заповіт від імені ОСОБА_8 , посвідчений 04 червня 2008 року державним нотаріусом Верховинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, зареєстрований в реєстрі за №862 на ім`я ОСОБА_9 , 1968 року народження, належить спадкоємцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання права власності на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки, площею 0,1176 га, по АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_8 , внаслідок чого відкрилася спадщина на усе його майно. За свого життя, батько 04.06.2008 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Верховинської державної нотаріальної контори, згідно якого заповів все своє майно йому. Спадщину після його смерті він прийняв, відповідач ОСОБА_3 від обов`язкової частки у спадковому майні відмовилася, про що надали нотаріусу відповідну заяву. Однак, отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно він не може, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на таке майно. Крім того, в заповіті, допущена помилка в написанні прізвища спадкоємця, а саме замість « ОСОБА_10 » зазначено « ОСОБА_11 », а тому виникла необхідність на даний час встановити факт належності заповіту від 04.06.2008, йому.

Крім цього, йому стало відомо, що частина земельної ділянки, а саме площею 0,1187 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка входить до об`єму спадкового майна, рішенням Верховинської селищної ради від 12 лютого 2019 року №206-25 передана у власність відповідачу ОСОБА_3 , яка зареєструвала право власності на таку. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 11.12.2018 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Верховинська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування та встановлення факту належності правовстановлюючого документу. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Відповідачем ОСОБА_3 04.01.2019 подано на адресу суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечила. Вказала, що оскільки вона пенсіонерка, дружина покійного ОСОБА_8 та постійно з ним проживала, а тому має право на обов`язкову частку у спадковому майні та вважається такою, що прийняла Ѕ частку спадщини після померлого за законом. Зазначила, що жодної заяви про відмову від обов`язкової частки у спадщині вона не писала. Крім того, земельна ділянка та будинок, право власності на які в порядку спадкування за заповітом, просить визнати позивач, належали її родині ще задовго до укладення шлюбу з покійним та є її особистою власністю. Також, земельна ділянка, яка належала покійному згідно державного акту від 15.12.2009 є набутою внаслідок безоплатної її передачі одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, а тому згідно ч.5 ст.61 СК України до 13.06.2012, така земельна ділянка відносилася до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Просить в задоволенні позову відмовити.

На підставі ухвали суду від 18.04.2019 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, про визнання рішення незаконним та об`єднано з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Верховинська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування та встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Відповідачем Верховинською селищною радою 07.05.2019 подано на адресу суду відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечив. Вказав, що ОСОБА_3 звернулася до Верховинської селищної ради із заявою про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок, в якому вона прописана. Рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 12 лютого 2019 року №206-25 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1187 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1187 га із земель комунальної власності в межах населеного пункту смт Верховина для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2620855100:02:002:1051. Відомостей про відкриття спадкової справи після померлого, у селищної ради не було, а тому і не було перешкод для надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки. Просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 08.05.2019 подала відзив на позов про визнання рішення незаконним, яким позовні вимоги не визнала з підстав зазначених у відзиві від 04.01.2019. Просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 11.06.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області ОСОБА_7 .

Ухвалою суду від 18.07.2019 призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на час проведення якої зупинено провадження в справі.

На підставі ухвали суду від 10.10.2019 поновлено провадження в справі.

Ухвалою суду від 23.10.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав наведених в позовній заяві, просять його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , її представник ОСОБА_4 позовні вимоги в частині визнання права власності на Ѕ частку спадкового майна заперечили. Суду пояснили, що після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне йому на праві власності майно, а саме Ѕ частину житлового будинку та земельної ділянки. Оскільки, ОСОБА_3 пенсіонер, а тому вона незважаючи на заповіт, має право на обов`язкову частку у спадковому майні, що належало б їй за законом і твердження позивача про те, що вона відмовилася від такої не відповідають дійсності. Заяви про відмову від обов`язкової частки вона не писала. А тому просить відмовити в задоволенні позову в цій частині. Щодо встановлення факту належності заповіту спадкоємцю, відповідач та її представник не заперечили.

Представник відповідача Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги визнала, суду пояснила, що дійсно Верховинською селищною радою було винесено оспорюване рішення про передачу відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки, яка як їм стало відомо пізніше, входить до об`єму спадкового майна, яке на підставі заповіту успадкував позивач. На час прийняття рішення їм не було відомо про існування державного акту про право власності на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_3 про ці обставини їх не повідомила, і такий правовстановлюючий документ виготовлявся ще до початку дії реєстру прав власності у зв`язку із чим відомості про його видачу туди внесені не були, а тому не заперечує щодо задоволення позовних вимог в повному об`ємі.

Представник третьої особи Верховинської районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Павлюк І.І. в судовому засіданні пояснив, що після смерті ОСОБА_8 у визначений законодавством шестимісячний строк, у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, складеним ОСОБА_8 та дружина спадкодавця ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, яка будучи непрацездатною особою мала право на обов`язкову частку у спадщині після смерті чоловіка. Після заведення спадкової справи, ним було роз`яснено спадкоємцю ОСОБА_3 її право на обов`язкову частку у спадковому майні, однак остання відмовилася від такої, про що написала 11.04.2012 відповідну заяву, яка підписана нею власноручно. Заяву вона писала добровільно, жодного тиску на неї не було, на той час перебувала у дружніх відносинах із позивачем. А тому на даний час єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_1 . При вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Третя особа реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області Кривнюк Я.Д. в судовому засіданні пояснив, що перешкод для внесення відомостей за заявою ОСОБА_3 про земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:02:002:1051 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не було, у зв`язку із непредставленням даних про наявність правовстановлюючих документів на це майно та відсутності відповідних відомостей у реєстрі. А тому в межах наданих йому повноважень він вчинив дії з реєстрації права власності. У вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, а також представників третіх осіб, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалює судове рішення про наступне.

Як вбачається із свідоцтва про смерть від 24.10.2011 (а.с.9 том 1) ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт Верховина Верховинського району Івано-Франківської області, про що вчинено актовий запис від 24.10.2011 №96 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області.

Згідно з заповітом від 04.06.2008, посвідченого державним нотаріусом Верховинської районної державної нотаріальної контори Івано- Франківської області Павлюком І.І. (а.с.7 том 1) вбачається, що ОСОБА_8 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він за законом матиме право, своєму сину ОСОБА_9 .

В той же час, судом встановлено, що згідно з перевіреними судом паспортними даними позивачем являється ОСОБА_1 , згідно з представленим ним свідоцтвом про народження (а.с.16 том 1), його батьками зазначені ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Разом з тим, в судовому засіданні усіма учасниками судового розгляду безспірно визнано, що позивач ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_8 , на користь якого складено спадкодавцем заповіт. Зокрема відповідачем ОСОБА_3 зазначено, що вона була присутня при складенні заповіту ОСОБА_8 , який виразив волевиявлення розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті на користь саме позивача, який являється його сином.

Таким чином, у відповідності до положень ч.1 ст.82 ЦПК України, враховуючи, що у суду відсутні обставини для обґрунтованих сумнівів щодо достовірності обставин волевиявлення спадкодавця ОСОБА_8 при складенні заповіту на користь саме позивача ОСОБА_1 , і ці обставини визнаються усіма учасниками справи, тому обставини складення заповіту ОСОБА_8 на користь позивача ОСОБА_1 слід визнати доведеними. А враховуючи, що розбіжність у прізвищах позивача та спадкоємця у заповіті виникли внаслідок неправильного записування прізвища спадкоємця на момент складення заповіту зі слів спадкодавця, що на даний час створює позивачу перешкоди для реалізації своїх спадкових прав, тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, їх слід задовольнити шляхом встановлення факту про те, що заповіт від імені ОСОБА_8 , посвідчений 04.06.2008 державним нотаріусом Верховинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, зареєстрований в реєстрі за №862 на ім`я ОСОБА_9 , належить спадкоємцю ОСОБА_1 .

За таких обставин позивач ОСОБА_1 визнається судом таким, що являється спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8 .

В той же час встановлено, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 являється відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 01.03.1982 (а.с.34 том 1).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частинами 1 та 2 ст.1220 ЦК України визначено, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положеннями ч.1,2 ст.1236 ЦК України визначено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з положеннями ст.1245 ЦК України, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно з ст.1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

З наведених правових норм убачається, що за наявності заповіту, спадкування здійснюється спадкоємцями за заповітом в межах майна, що охоплюється ним. При цьому, спадкоємці за законом усуваються від спадкування за винятком наявності іншого майна, яке не охоплюється заповітом або наявності права на спадкування обов`язкової частки, тобто половини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Як встановлено судом, і дані обставини підтверджуються представленим пенсійним посвідченням (а.с.36), на момент відкриття спадщини відповідач ОСОБА_3 була непрацездатною особою, а тому будучи спадкоємцем першої черги за законом, володіла правом на прийняття у спадщину половини частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом, тобто ј частини від усього об`єму спадкової маси після смерті ОСОБА_8 .

Однак, як вбачається із оглянутої в судовому засіданні спадкової справи, позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняв, що підтверджується поданою у шестимісячний строк заявою про прийняття спадщини від 11.04.2012.

В той же час, матеріали спадкової справи містять оригінал заяви відповідача ОСОБА_3 від 11.04.2012 про відмову від належного їй права на обов`язкову частку у спадщині, передбаченого ст.1241 ЦК України, після смерті її чоловіка ОСОБА_8 Заява містить підпис та прописом заповнені прізвище, ініціали заявника, зареєстрована в реєстрі за №225 та оплачена державним митом 11.04.2012.

У відповідності до положень ч.1 ст.1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ч.1,5,6 ст.1273 ЦК України).

В судовому засіданні відповідач заперечувала факт відмови від прийняття обов`язкової частки у спадщині з підстав того що вона не подавала та не підписувала заяву зазначеного змісту.

Однак, як вбачається з висновку почеркознавчої експертизи від 30.09.2019 №СЕ-19/109/09-189ПЧ/19 (а.с.223-228 том 1), проведеної на підставі ухвали суду, якою задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 , підпис та рукописний запис « ОСОБА_3 » у графі «Підпис:» у заяві від 11.04.2012 року про відмову від належного права на обов`язкову частку у спадщині на ім`я Верховинської районної державної нотаріальної контори (аркуш 2 спадкової справи №39-2012 р.) виконані ОСОБА_3

Крім цього, державний нотаріус Павлюк І.І. суду зазначав, що в межах шестимісячного строку після смерті ОСОБА_8 , до нього приходили спільно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які перебували на той час у приязних відносинах. Вивчивши обставини, він роз`яснював відповідачу, що вона як пенсіонер і дружина покійного, незважаючи на наявний заповіт, має право на прийняття обов`язкової частки в об`ємі спадкового майна, однак вона категорично відмовилася про що добровільно, в його присутності склала заяву. Протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини, заяву про відкликання своєї відмови відповідач не подавала. Лише, після спливу декількох років, у зв`язку із погіршенням відносин між сторонами, стала заявляти претензії.

За таких обставин, суд вважає доведеним перед судом факт, що саме відповідач подала заяву від 11.04.2012 про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8

Одночасно суд переконаний, що у відповідності до положень ст.81 ЦПК України, відповідачем вказаний факт жодними належними доказами не спростовано, оскільки її пояснення про те, що вона не писала ніяких заяв є голослівними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. При цьому, покази свідка ОСОБА_14 , яка є рідною сестрою відповідача, суд до уваги не приймає, оскільки враження та переконання свідка про неможливість подачі відповідачем заяви про відмову від спадщини в силу наявності між нею та відповідачем хороших відносин та обов`язкової обізнаності про обставини її життя, не можуть спростувати обставини встановлені висновком почеркознавчої експертизи.

А тому, враховуючи, що у встановлений законодавством спосіб відповідач відмовилася від прийняття спадщини після смерті свого чоловіка, і протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини таку відмову не відкликала, а її відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, слід прийти до переконливого висновку про відсутність на даний час у неї права на спадкування обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8 . У зв`язку із цим суд визнає, що таке спадкування здійснюється одноосібно позивачем ОСОБА_1 щодо усього об`єму спадкового майна спадкодавця ОСОБА_8 .

Вирішуючи питання щодо об`єму спадкового майна, яке підлягає спадкуванню ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

На підставі оглянутого оригіналу свідоцтва №4527 від 13.11.1990 на право особистої власності на жилий будинок (а.с.70 том 1) виданого Виконкомом Верховинської селищної ради на підставі рішення виконкому Верховинської селищної Ради народних депутатів №57 від 31.10.1990, встановлено, що на час смерті ОСОБА_8 належав на праві власності житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 . При цьому, не зважаючи на розбіжність у написанні прізвища у правовстановлюючому документі, а саме « ОСОБА_10 », суд вважає, що вказане нерухоме майно перебувало у власності спадкодавця на час смерті, а допущені розбіжності виникли внаслідок допущення помилки у написанні прізвища власника. Вказані обставини, визнаються всіма учасниками справи, а тому в силу положень ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Крім цього, згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії ІІ НОМЕР_1 ІФ №012460 від 15.12.2000 (а.с.89 том 1), ОСОБА_8 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 0.1176 га, яка розташована під будинком АДРЕСА_1 та надана йому на підставі рішення Верховинської селищної ради від 24.10.2000 №13 для будівництва та обслуговування будівель.

Однак, як уже встановлено судом, з 01.03.1982 і по час смерті, ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який діяв до 01.01.2004, тобто на час набуття спадкодавцем права власності на спадкове майно) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

При цьому, суд враховує, що дійсно, відповідно до положень статей 6, 17 Земельного кодексу України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_8 спірної земельної ділянки вважалося, що земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, виходячи зі ст. 30 Земельного кодексу України 1992 року, слід враховувати, що при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Така позиція суду повністю кореспондується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеного у його постанові від 16 грудня 2015 року у справі №6-2710цс15.

З наведеного випливає, що оскільки ОСОБА_8 в період шлюбу набуто у власність житловий будинок, а згодом приватизовано під ним земельну ділянку, яка йому надана для обслуговування цього ж будинку, тому як будинок, так і земельна ділянка під ним є подружнім майном ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , а відтак на момент відкриття спадщини підлягали спадкуванню лише Ѕ частина подружнього майна. Решту Ѕ частини будинку та земельної ділянки залишилися у власності іншого з членів подружжя, а саме ОСОБА_3 .

В той же час, в ході судового розгляду встановлено, що після звернення позивача із вказаним позовом до суду, на підставі заяви ОСОБА_3 , Верховинська селищна рада розпорядилася частиною майна, яке уже належало на праві приватної власності подружжю ОСОБА_8 та ОСОБА_3

Зокрема, рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 12 лютого 2019 року №206-25 (а.с.86 том 1) затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1187 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1187 га із земель комунальної власності в межах населеного пункту селища Верховина для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 2620855100:02:002:1051.

На підставі цього рішення, відповідач ОСОБА_3 18.02.2019 зареєструвала право власності на земельну ділянки площею 0,1187 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.71 том 1).

Однак, як вбачається з положень ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить в тому числі: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Проте, таких вимог законодавства Верховинською селищною радою дотримано не було, оскільки орган місцевого самоврядування не будучи наділений повноваженнями розпоряджатися землями, що перебувають у приватній власності, повторно передав в одноосібну власність громадянину земельну ділянку, правовий режим власності щодо якої уже був визначений. Внаслідок цього було порушене законне право позивача на прийняття у спадщину земельної ділянки, яка в протиправний спосіб була вилучена із власності спадкодавця.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

А тому, вказане рішення Верховинської селищної ради підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими. При цьому суд зазначає, що рішення суду про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є підставою для органу, що здійснює реєстрацію права власності на нерухоме майно, для скасування реєстрації, вчиненої на підставі незаконного рішення.

Отже, оскільки судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 , якому на час відкриття спадщини належало право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0.1176 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та житлового будинку по АДРЕСА_1 , і відповідач ОСОБА_3 відмовилася від прийняття обов`язкової частки у спадщині, і на даний час позивач у встановленому законом порядку оформити свої спадкові права не має можливості з підстав, що не залежать від його волі, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і в цій частині. У зв`язку із наведеним позов підлягає до задоволення в цілому.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 12 лютого 2019 року №206-25 в частині затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1187 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,1187 га із земель комунальної власності в межах населеного пункту с-ща Верховина для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 2620855100:02:002:1051.

Встановити факт, що має юридичне значення про те, що заповіт від імені ОСОБА_8 , посвідчений 04 червня 2008 року державним нотаріусом Верховинської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області, зареєстрований в реєстрі за №862 на ім`я ОСОБА_9 , 1968 року народження, належить спадкоємцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки, площею 0,1176 га, по АДРЕСА_1 , цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідачі: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;

Верховинська селищна рада, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, АДРЕСА_2 -Франківська область, вул. Франка, 3; ЄДРПОУ 04357294;

Треті особи: Верховинська районна державна нотаріальна контора, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул.Жаб`євська,76;

Реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області ОСОБА_15 Ярослав Дмитрович, юридична адреса: смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, вул. Франка, 3.

Повний текст рішення суду складено 15 листопада 2019 року.

Суддя: Бучинський А.Б.