Рішення № 85660238, 10.10.2019, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3911/17

2/214/533/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 жовтня 2019 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Чернової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Звада Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду цивільну справу №214/3911/17 за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (пр. Металургів, буд.1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область), Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд.2) про визнання незаконними дій щодо зміни норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, яку уточнив 31.10.2017 року, в якій просив суд визнати за нимправо на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Окрім того, позивач просить визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язано за свій рахунок в термін до 01.01.2018 року здійснити встановлення індивідуального газового лічильника в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Також, позивач просить визнати незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для нього, як побутового споживача. Окрім того, позивачі просять зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» з 15.08.2016 року поновити йому, як побутовому споживачу, режим нарахування плати за спожитий природний газ, відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №203 від 23.03.2016.

Пред`явлені вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року №2500 між нимта ПАТ «Криворіжгаз» укладено типовий договір постачання природного газу споживачам. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного договору, він регулярно сплачував рахунки ПАТ «Криворіжгаз» в терміни, визначені в рахунках. В свою чергу, ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку перестало виконувати свої зобов`язання, визначенні п.6.2 вказаного договору, а саме 15.08.2016 року встановило на будинок АДРЕСА_2 , де він проживає у квартирі АДРЕСА_3 , загальнобудинковий вузол обліку газу. Позивач вказує, що у вересні 2016 року йому стало відомо, що для нього ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку з 15.08.2016 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу. На теперішній час ПАТ «Криворіжгаз» не уклав договору на зняття показань будинкового вузла обліку, також, не складено акт балансового розмежування зі схемою та акт зняття первинних показників лічильника та вводу лічильника в експлуатацію. В березні 2017 року ним було прийнято рішення щодо ініціювання звернення до ПАТ «Криворіжгаз» з заявою про забезпечення та встановлення індивідуального лічильника газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз», на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу». Але, листом ПАТ «Криворіжгаз» №Кд01.3-ПВ-5688-0317 його повідомлено, що ПАТ «Криворіжгаз» не передбачено фінансування робіт з встановлення індивідуальних лічильників газу у його кожній квартирі та він повинен встановити його за свої кошти. Вважають дану позицію ПАТ «Криворіжгаз» неправомірною, оскільки відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язане забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі – до 01.01.2018 року. Відповідно до постанови НКРЕКП від 16.04.2015 року, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (метану) на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в м. Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування роздільних газопроводів, що перебувають у власності та користування ПАТ «Криворіжгаз». Також, ПАТ «Криворіжгаз» є суб`єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м. Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для Споживачів на послуги розподілу природного газу, ПАТ «Криворіжгаз» в період з 2011 року по теперішній час закладається встановлення квартирних лічильників газу, як це передбачено ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відповідно до якої, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу для населення здійснюється за рахунок коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ «Криворіжгаз». В зв`язку з викладеним, позивач просить заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі.

06.11.2017 року представник позивача – Немченко А.М. надав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що за час дії Закону України «Про комерційний облік природного газу» з 2011 по 2017 рік ПАТ «Криворіжгаз» з населення м. Кривого Рогу отримав 8 млн. доларів США на встановлення індивідуальних лічильників газу, що по курсу Національного Банку України на теперішній час складає 210 млн. гривень. При цьому, у ПАТ «Криворіжгаз» зареєстровано 288 тисяч абонентів, з яких 44 тисячі (приватні домоволодіння) на 2011 рік вже мали індивідуальні лічильники газу. Тобто, ПАТ «Криворіжгаз» повинно встановити індивідуальні лічильники газу 244 тисячам абонентам за рахунок тих коштів, що перерахувало населення м. Кривого Рогу, а саме 210 млн. гривень, що на одного абонента складає 860 гривень. Згідно з даними Антимонопольного комітету України, вартість одного індивідуального лічильника газу для населення на 2016 рік склала 834 гривень, тобто населення сплатило 103% вартості лічильника газу. Окремо представник позивача зазначає, що, відповідно до постанов НКРЕКП, за встановлення індивідуальних лічильників газу ПАТ «Криворіжгаз» не має законних підстав отримувати прибуток.

14.12.2017 року представник відповідача ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» Конова І.О. надала суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких просила відмовити у задоволені позову. Свою позицію обґрунтувала тим, що законодавством не зазначено право абонента на індивідуальний лічильник газу, мова йде саме про обов`язок оператора ГРМ забезпечити встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових лічильників газу, що забезпечить 100% облік спожитого газу населенням. При цьому цей обов`язок трактується лише з технічної точки зору як виконання робіт і не включає в себе поняття повного фінансування таких робіт за кошти ПАТ «Криворіжгаз». На сьогодні фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу природного газу, а не за рахунок виділених бюджетних коштів на встановлення індивідуальних лічильників газу. Тому з метою недопущення підвищення тарифів на розподіл природного газу, ліцензіатами з 01.10.2015 року проводяться заходи щодо забезпечення споживачів обліком природного газу, зокрема, в частині запровадження масштабного встановлення будинкового обліку природного газу, що потребує значно менших коштів. Таким чином, ПАТ «Криворіжгаз» не може відступити від положень, встановлених Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, яка затверджена постановою НКРЕКП від 31.03.2016 року №547 та в подальшому постановою НКРЕКП № 2347 від 22.12.2016 року. Отже, права позивача, який здійснює оплату за природний газ згідно з нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, та який не забезпечений лічильником газу, не порушені та після 01.01.2018 року також не будуть порушені, так як у разі не встановлення лічильника газу з вини оператора ГРМ, такий споживач не може бути відключений, нарахування відповідно залишається на рівні встановлені постановою КМУ від 23.03.2016 року №203. Тому, оскільки обов`язок забезпечення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом, ні умовами Типового договору розподілу природного газу, укладеного з позивачем, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

Також, 14.12.2017 року представник відповідача ПАТ «Криворіжгаз» Волошина Н.А. надала відзив на зазначену позовну заяву, в якому просила відмовити у його задоволені. Свою позицію обґрунтувала тим, що постановою НКРЕКП №547 від 31.03.2016 року схвалено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки. До вказаного Плану внесено Інвестиційну програму ПАТ «Криворіжгаз» на 2016 рік, якою передбачено встановлення загальнобудинкових лічильників газу та індивідуальних лічильників газу споживачам, у яких не передбачено встановлення загальнобудинкового ВОГ. При цьому, будинок АДРЕСА_2 включено до переліку будинків, в яких заплановано встановлення загальнобудинкового ВОГ. ПАТ «Криворіжгаз» не може відступати від положень, встановлених Планом. Пунктом 4 постанови КМУ від 16.05.2002 року №620 передбачена можливість об`єднання споживачів в єдину групу для поліпшення ведення обліку природного газу. Рішення про таке об`єднання приймає оператор газорозподільної системи. Цією ж постановою передбачено, що у разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти. Таким чином, керуючись вимогами Плану, за адресою: АДРЕСА_2 , було встановлено загальнобудинковий вузол обліку природного газу.

Окрім того, 22.03.2019 року представник відповідача ПАТ «Криворіжгаз» Масальська Ю.О. надала суду додаткові пояснення, в яких просила звернути увагу, що Закон №3533-VI від 16.06.2011 року не встановлює категорій та конкретних обставин здійснення газопостачання на об`єкти споживачів, за якими суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, мають встановити вузли обліку – загальнобудинкові чи індивідуальні. Фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів газорозподільних підприємств, що передбачені в структурі тарифу на послуги розподілу природного газу встановленого Постановою НКРЕКП про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Криворіжгаз», яка набрала чинності 01.04.2016 року та з якої вбачається, що в структур тарифу передбачено кошти на встановлення як індивідуальних, так і загальнобудинкових приладів обліку. Окрім того, представник відповідача вважає, що доводи позовної заяви про відсутність акта розмежування балансової належності, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки правовідносини щодо укладення вказаного акта існують між оператором ГРМ, в даному випадку ПАТ «Криворіжгаз», та балансоутримувачем будинку і стосуються експлуатаційної відповідальності між ними. Також, на думку представника відповідача, посилання позивача на невиконання відповідачем постанови КМУ від 25.04.2012 року №256-р щодо не розроблення та не затвердження графіків оснащення квартири і приватних будинків, лічильниками газу, не відповідають дійсним обставинами справи, оскільки цим розпорядженням не передбачено розроблення графіку з оснащення квартири саме індивідуальними лічильниками газу. При цьому, жодним діючим нормативно правовим актом не встановлено обов`язок відповідача ПАТ «Криворіжгаз», як оператора ГРМ встановлювати в квартирі кожного споживача саме індивідуального лічильнику газу, тому така позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Станом на момент подання позовної заяви, позивач забезпечений, згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загальнобудинковим приладом обліку.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, позивач звернувся до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 .К. в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву, в якій просить розглянути справи за її відсутності, проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні. Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, не визнання відповідачем позову, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності сторін, з урахуванням поданих ними заяв.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, суд вважає, що цю справу можливо вирішити на підставі наявних в ній доказів.

Ухвалою суду від 11.07.2017 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (том 1 а.с.25-26).

Ухвалою суду від 28.08.2017 року відкрито провадження у справі (том 1 а.с.43).

Ухвалою суду від 07.02.2018 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (том 1 а.с.215-216).

Ухвалою суду від 24.07.2018 року провадження у вказаній цивільній справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №214/2435/17 (том 1 а.с.238-239).

Ухвалою суду від 31.01.2019 року провадження у вказаній цивільній справі поновлено та призначено судовий розгляд (том 2 а.с.21-22).

Інших процесуальних дій судом не вчинялось.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, дотримуючись принципів змагальності, диспозитивності, об`єктивності цивільного судочинства, суд встановив такі обставини.

Позивачі ОСОБА_1 є співвласником та проживає в квартирі АДРЕСА_4 , є споживачем з отримання послуг газопостачання та сплачує такі послуги, що підтверджується копіями його паспорту та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (том 1 а.с.5-6, 16).

Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Відповідач протягом 2011-2017 років приймав від НАК «Нафтогаз України» природний газ та здійснював його постачання позивачам.

04.07.2017 року позивач, що мешкають в квартирі АДРЕСА_4 , звернувся до відповідача з заявою про встановлення індивідуального приладу обліку газу (лічильників) (том 1 а.с.9-15).

На зазначену заяву, ПАТ «Криворіжгаз» в своєму листі від 29.03.2017 року за №Кд 01.3-ПВ-5688-0317 повідомив про те, що ПАТ «Криворіжгаз» направило акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін щодо газорозподільної системи будинку АДРЕСА_2 для підписання з ТОВ «УЮТ-2011», яке є утримувачем зазначеного будинку та запропонувало врегулювати відносини щодо встановлення вузла обліку природного газ, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів шляхом укладення відповідного договору. ПАТ «Криворіжгаз» направило лист до ТОВ «УЮТ-2011» з метою підписання вищевказаних проектів договорів. У разі незгоди власника квартири (будинку) розрахуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку, він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти (том 1 а.с.30-31).

Отже, спір між сторонами виник з приводу невідповідності дій відповідача положенням ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», яка виражається у відмові встановлення індивідуальних лічильників газу у квартирі АДРЕСА_4 , де мешкає позивач, за рахунок відповідача.

Разом з цим, згідно з вимогами ч.1 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом ст.21 вказаного вище Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до п.п.3, 4, 7 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

- виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством;

- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Як наведено у ч.1 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.7 цього Закону, споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. При цьому, згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону, споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Згідно з п.1 ч.2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

При цьому, правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до гл.1 розд.1 Кодексу ГРС, Оператор ГРМ – суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Отже, Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями ст.6 вказаного Закону та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абз.4 пп.«а» п.2 ч.1 ст.6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21.12.2017 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01.01.2021 року).

Як встановлено судом, позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, що є у загальному доступі на офіційному сайті ПАТ «Криворіжгаз», цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог ст.ст.633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.

Судом встановлено, що позивач приєднався до вказаного Типового договору розподілу природного газу, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом ІІІ «Умови передачі природного газу Споживачу», розділом V «Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу», розділом VІ «Порядок розрахунків» та розділом VІІ «Права і обов`язки Сторін».

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору, ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а позивач взяв на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У ч.1 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №150 від 28.12.2011 року «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком №1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком №1 до постанови №1625 від 27.09.2016 року, у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб.м. становлять 25,20 грн.

Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому, на думку суду, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Зважаючи на те, що позивач виконував обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд вважає, що вимоги ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов`язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуальних лічильників забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд вважає за необхідне керуватися ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживача є неправомірним. Разом з тим, як установив суд, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у справі №755/18006/15-ц від 04.07.2018 року.

Окрім того, суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту відповідає вимогам ст.16 ЦК України.

Так, відповідно до ст.2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ст.5 ЦПК України передбачено, що суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Тобто, суддя, здійснюючи правосуддя, має керуватися принципом верховенством права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п.39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії», п.170 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п.31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996; п.65 рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013).

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж, по суті, захищається ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

У п.33 рішення у справі «Сєрков проти України» від 07.07.2011, яке набуло статусу остаточного 07.10.2011, ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції.

Ведучи мову про «закон», ст.1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (п.54 рішення від 09.11.1999 у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (п.109 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Отже, за змістом ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання – газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому споживачі не зобов`язані відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.

Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.

Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання за ним права на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» є обґрунтованими, а пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Отже, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов`язання ПАТ «Криворіжгаз» за свій рахунок здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників, із зазначенням терміну, до якого вказані газові лічильники відповідач має встановити, також, підлягають задоволенню, але з урахуванням наступних змін у законодавстві.

Так, згідно з положеннями ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2012 року №259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01.01.2016 року, тільки для приготування їжі - до 01.01.2018 року.

Разом з цим, 19.01.2018 року набрав чинності Закон України №2260-УІІІ від 21.12.2017 року, яким були внесені зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу» щодо встановлення споживачам індивідуальних лічильників природного газу. Зокрема, передбачено встановлення споживачам, у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, до 01.01.2021 року індивідуального лічильника.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01.01.2021 року, оскільки на момент ухвалення рішення по даній справі відбулась зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача з визнанням за ним права на забезпечення індивідуальним лічильником газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» та зобов`язанням ПАТ «Криворіжгаз», за свій рахунок, в строк до 01.01.2021 року, здійснити встановлення в квартирі позивача індивідуального газового лічильника.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно з ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Криворіжгаз» та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», з кожного окремо у рівних частинах, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплаченого ним при звернення до суду судового збору по 320,00 грн.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК Українип.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, які набрали чинності 15.12.2017 року), п.п.15 п.1 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про визнання незаконними дій щодо зміни норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів – задовольнити частково.

Визнати незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для побутового споживача природного газу ОСОБА_1 , що проживає в квартирі АДРЕСА_4 .

Зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» з 15.08.2016 року поновити побутовому споживачу природного газу ОСОБА_1 , що проживає в квартирі АДРЕСА_4 , режим нарахування плати за спожитий природний газ відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року №203.

Визнати право за побутовим споживачем природного газу ОСОБА_1 , що проживає в квартирі АДРЕСА_4 , на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».

Визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за свій рахунок в термін до 01.01.2021 року здійснити встановлення в квартирі індивідуального газового лічильника побутовому споживачу природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

В задоволенні іншої частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати по справі в сумі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати по справі в сумі 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Н.В. Чернова