Рішення № 85660209, 14.11.2019, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/234/18

2/189/28/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.11.2019 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Пустовар О.С.

за участю секретаря Комеристої І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 20.03.2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20.40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії кратки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.12.2017 року має заборгованість в розмірі 87379,77 грн., яка складається з наступного: 2125.96 грн. – заборгованість за кредитом; 75606.68 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 5010,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина); 4137.13 грн. – штраф (процентна складова). В зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 87379.77 грн. за кредитним договором та судові витрати по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 14.11.2019 року в режимі відеоконференції позовну заяву підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити посилаючись на вимоги викладені в позовній заяві. Заперечував проти застосування наслідків строку позовної давності, посилаючись на те, що строки позовної давності не порушені так як термін дії карки діє до 04.2015 року та відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору, строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. В подальшому надав до суду заяву про продовження розгляду справи без його участі та без проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2019 року заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просив застосувати строки позовної давності до вказаного позову відповідно до поданої ним заяви. В подальшому надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутності та письмові пояснення в обґрунтування яких зазначив, що відповідно до умов кредитного договору та обставинам викладеним у заяві про застосування строків позовної давності, сторони кредитного договору встановили строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням платежів. Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених раніше правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу – в цьому випадку з 01.07.2014 року. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 лише 05.02.2018 року, тобто з порушенням строку позовної давності, яка визначена законом у три роки для звернення до суду із позовом про стягнення боргу до основного боржника за кредитним договором.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2012 року між сторонами було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач по справі отримує кредит в розмірі 2300,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20.40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань за кредитним договором від 20.03.2012 року станом на 31.12.2017 року виникла заборгованість в розмірі 87379,77 грн., яка складається з наступного: 2125.96 грн. – заборгованість за кредитом; 75606.68 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 5010,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина); 4137.13 грн. – штраф (процентна складова).

Як встановлено з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 20.03.2012 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 31.12.2017 року, ОСОБА_1 здійснив останній платіж за кредитним договором 12.06.2014 року.

З довідки від 10.09.2018 року №30.1.0.0/2-20180210/703 встановлено, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 20.03.2012 року, отримав картку № НОМЕР_1 зі строком дії картки до останнього дня 04.2015 року. (а.с.120).

У постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14 викладений правовий висновок стосовно договорів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, згідно з яким за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не із закінченням строку дії договору.

Враховуючи те, що термін дії кредитної карти ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 20.03.2012 року, до останнього дня 04.2015 року, то до спірних правовідносин суд не може застосувати наслідки спливу строку позовної давності, про які заявлено представником відповідача.

Разом з тим, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідно до п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком.

Представник позивача вказує, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складають між відповідачем та банком Договір, що підтверджується особистим підписом відповідача у заяві. (а.с.7).

Як стверджує представник позивача, відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав, що підтверджується розрахунком по заборгованості відповідача, яка складає 87379.77 гривень. (а.с.5-6).

З доданих до позову документів вбачається, що договір складається із заяви ОСОБА_1 (а.с.7) та доданих до неї умов і правил надання банком послуг (а.с.8-31).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), та зроблено такий висновок: «У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника ОСОБА_1 від 20.03.2012 року процентна ставка не визначена.

Крім того, у підписаній сторонами заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Тому в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин частину першу статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (20.03.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16.02.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

У підписаній сторонами анкеті-заяві від 20.03.2012 року процентна ставка не зазначена, крім того ця заява не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладений у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №654/3846/16-ц, провадження № 61-30052св18.

При цьому, суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, що і не було заперечено представником відповідача в судовому засіданні. Тобто вказане свідчить про порушення прав позивача, тому банк може вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 2125,96 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то сплачений ним судовий збір при зверненні до суду з позовом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам. Розмір заявлених вимог – 87379.77 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 2125.96 грн (2,44%), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 42,99 грн. (1762,00 х 2,44 % : 100 %).

Зазначений розрахунок узгоджений з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №654/3846/16-ц, провадження № 61-30052св18.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.274, 279, 265-269 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 30.06.2005 року Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області, ідентифікаційний код: НОМЕР_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.03.2012 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 2125,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 30.06.2005 року Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області, ідентифікаційний код: НОМЕР_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в розмірі 42,99 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Пустовар