Рішення № 85659289, 04.11.2019, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/1169/19

Провадження № 2/440/1521/2019

04 листопада 2019 року

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді - Кос І.Б.,

за участю секретаря - Дутки С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буськ цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні криницею та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом. Просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправними дії власника домогосподарства по АДРЕСА_1 відповідачки ОСОБА_2 щодо привласнення собі спільної криниці на два домогосподарства та створення перешкод у доступі до спільної криниці (води), а також зобов`язати відповідачку усунути ці перешкоди позивачу ОСОБА_1 , як законному спадкоємцю домогосподарства по АДРЕСА_1 . Зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 вилучити (провести демонтаж) усього електричного обладнання із спільної криниці.

Ухвалою судді Буського районного суду Львівської області від 19.08.2019 року в даній цивільній справі відкрито загальне позовне провадження із призначенням підготовчого судового засідання та викликом сторін.

Ухвалою підготовчого судового засідання від 19.09.2019 року було закрито підготовче судове засідання та призначено вищевказану справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 18.10.2019 року із викликом сторін.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що по АДРЕСА_1 відкрилась батьківська спадщина після смерті його матері ОСОБА_3 , яку позивач прийняв та став власником спадкового майна, а саме: житлового будинку із господарськими спорудами на 0,23 га землі, де він є землекористувачем. Згідно технічного паспорта на вищевказаний спадковий житловий будинок довжина воріт і хвіртки становить 4,6 м., а на даний час – 3,6 м. Натомість, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №6079 від 13.12.1999 року, ширина від загальної дороги суміжної земельної ділянки відповідачки ОСОБА_2 становить 13,6 м., а на даний час – 14,6 м. Таким чином позивач вважає, що вказаний державний акт на землю є незаконний, виготовлений на підставі підробленого акту узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 з матір`ю позивача, підпис якої був підроблений, що підтверджується висновком судового експерта Кушніра М.М. від 25.04.2013 року. Згодом, у 2006 році ОСОБА_4 продала своє домоволодіння з господарськими спорудами відповідачці ОСОБА_2 . Крім того позивач покликається на те, що у 2013 році несподівано з`явився договір дарування земельної ділянки з ОСОБА_4 на відповідачку ОСОБА_2 , датований заднім числом 2006 року, з приводу підробки якого Буським ВП Кам`янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області ведеться кримінальне провадження. 24.02.2014 року прокуратурою Львівської області повідомлено про те, що перевіркою встановлено по факту узгодження меж земельної ділянки відповідачки, що висновки Інспекції суперечать даним, здобутим в межах вищевказаного провадження, а прокуратурою області підготовлено в Інспекцію подання з вимогою про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб, вжиття заходів до усунення виявлених порушень чинного законодавства та проведення додаткової перевірки. 03.06.2018 року позивачем виявлено, що відповідачка ОСОБА_2 та її співмешканець ОСОБА_5 самовільно за попередньою змовою групою осіб зайняли 1 метр землі по всій ширині земельної ділянки, що перебуває у їхньому земельному користуванні, чим незаконно привласнили частину землі позивача, вийшовши за межі плану зовнішніх меж державного акту ОСОБА_2 . Крім того, позивач покликається також на те, що відповідачка незаконно привласнила собі спільну криницю на два домогосподарства, яку викопав ще покійний дід позивача – ОСОБА_6 , а межа між цими домогосподарствами проходила рівно по середині криниці. Проте, відповідачка ОСОБА_2 самовільно перенесла сітку, через що спірна криниця зараз знаходиться на її території, чим створила позивачу перешкоди у доступі до води, загородивши сіткою прохід до спільної криниці. Крім того, відповідачка без дозволу позивача, як співвласника спільної криниці, обладнала її електромотором з метою підкачки собі води, чим протиправно створила небезпечні умови ураження електричним струмом позивача. Відтак позивач вважає протиправними дії відповідачки щодо привласнення нею спільної на два домогосподарства криниці, створивши позивачу перешкоди в доступі до криниці (води), чим грубо порушено права позивача як власника сусіднього домогосподарства по АДРЕСА_1 . Тому позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач ОСОБА_1 , безпосередньо надавши суду свої пояснення у підтримку заявлених ним позовних вимог в судовому засіданні 18.10.2019 року, будучи належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому судової повістки – 24.10.2019 (№8050002979817 від 21.10.2019), в судове засідання не з`явився. У поданій позивачем відповіді на відзив, ОСОБА_1 додатково покликається на те, що знаходження у даний час спірної криниці на земельній ділянці відповідачки через самовільне захоплення нею частини земельної ділянки, ще не свідчить про її приватну власність на криницю. У придбаних відповідачкою у 2006 році об`єктів нерухомого майна – спірна криниця відсутня. Позивач вважає безпідставними покликання відповідачки на Акт обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 та Абрис земельних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 15.05.2019, оскільки такі документи не є актами суб`єкта владних повноважень та не є обов`язковими для позивача, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.07.2019, яким визнано протиправними дії Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області щодо проведення неналежних позапланових заходів перевірки фактів, викладених у скарзі позивача ОСОБА_1 від 10.02.2019. Спірною криницею, яку викопав покійний дід позивача ОСОБА_7 , користувались позивач і його померла матір і спадкодавець - ОСОБА_3 ще до того часу, коли там відповідачки ще не було, а остання після придбання нею сусіднього домогосподарства незаконно привласнила вказану криницю. Крім того позивач покликався на те, що Акт на право приватної власності на землю від 13.12.1999 року серії ЛВ № 6079 та акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки з кадастровим номером – 4620684400:26:008 від 25.11.2014 року був оскаржений позивачем до Буського районного суду Львівської області (справа № 440/1441/19). Просить не брати до уваги відзив відповідачки та повністю задовольнити його позовні вимоги.

18 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю, надавши суду пояснення, які зводились до вищевказаних мотивів. Подане ним клопотання про витребування із Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області документації із встановлення земельного сервітуту на прохід до спільної криниці по АДРЕСА_1 позивач не підтримав, оскільки йому не відомо про будь-які сервітути з приводу спірної криниці, а зазначити про таке йому порадив юрист під час написання позовної заяви до суду. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 , безпосередньо надавши суду свої пояснення на заперечення позовних вимог в судовому засіданні 18.10.2019 року, будучи належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їй судової повістки – 24.10.2019 (№8050002979825 від 21.10.2019), в судове засідання не з`явилася. У поданому відповідачкою відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 покликається на те, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки вона є власником житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, які є дійсними. Даний будинок набутий нею у встановлений законом спосіб вже із визначеними межами земельної ділянки. Крім того відповідач покликається на те, що вона поселилась туди в 2006 році, а придбані нею об`єкти нерухомості були приватизовані ще до того у 1999 році. Спірна криниця знаходиться у межах земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності відповідачці. Вважає безпідставними покликання позивача на наявні кримінальні провадження, оскільки жодного рішення не прийнято. Також відповідач вважає голослівними та безпідставними доводи позивача про, те що він є співвласником спірної криниці, оскільки жодними доказами такі обставини не підтверджені. Відтак просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, всебічно, повно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, виходячи із таких мотивів.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Згідно вимог статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 10 ЦПК).

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою – сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є одноосібним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується правовстановлюючими документами, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 10).

Як вбачається із довідки № 585 від 13.06.2012 року Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області, ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 7).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть, копія якого долучена до справи (а.с. 52).

17 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 прийняв у шестимісячний строк за законом спадщину після смерті померлої матері ОСОБА_3 , звернувшися до Другої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття ним спадщини, що підтверджується заявою позивача №744 від 17.10.2018 року, копія якої наявна у матеріалах справи (а.с. 8).

Натомість, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2171 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель в селі Йосипівка Буського району Львівської області, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування від 23.05.2006 (а.с. 34).

Як безспірно було встановлено в ході судового розгляду даної справи, що земельна ділянка відповідачки ОСОБА_2 та земельна ділянка, що перебувала у користуванні матері позивача - ОСОБА_3 , знаходяться по сусідству та є суміжними. Спірна криниця знаходиться у межах земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 Дані фактичні обставини визнавались учасниками справи, були зазначені ними у поданих процесуальних документах, і в суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а тому такі обставини звільнені від доказування в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України.

Статтею 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до вимог статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом із тим, в силу положень статті 15 ЦК України кожна особамає право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини першої і другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (п. «а» ч. 2 ст. 83 цього Кодексу).

Як достовірно було встановлено в судовому засіданні та визнається учасниками справи, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 , якою користувалась померла матір позивача ОСОБА_3 , нікому у власність не передавалась, у власності громадян чи юридичних осіб не перебуває, а тому в силу вимог закону належить на праві власності територіальній громаді села Йосипівка Буського району Львівської області.

Разом із тим сторонами оспорюються обставини з приводу користування спірною криницею, яку позивач вважає спільною, а відповідач її власною. Крім того, позивач вважає підробленими зі сторони відповідачки правовстановлюючі документи на належну їй земельну ділянку, покликаючись на незавершені кримінальні провадження та судові спори, рішення у яких не ухвалені.

При цьому, наведені позивачем доводи щодо нечинності правовстановлюючих документів відповідачки на її приватну земельну ділянку грунтуються на припущеннях і жодними доказами доведено не було. Договір дарування земельної ділянки відповідачці позивачем оспорено не було, а покликання на наявні кримінальні провадження чи окремі документи в ньому не свідчать про недійсність такого договору дарування, оскільки в силу вимог частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Однак, жодних доказів цьому позивачем до суду не надано.

Покликання позивача в підтвердження заявлених вимог на те, що ним оскаржено до суду акт на право приватної власності на землю від 13.12.1999 року серії ЛВ № 6079 та акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки з кадастровим номером – 4620684400:26:008 від 25.11.2014, є на думку суду необгрунтованим, оскільки сам факт оскарження такого не звільняє позивача від доказування в силу вимог статті 82 ЦПК України, а також те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів щодо визнання зазначених документів відповідачки нечинними.

Судом було встановлено, що спірна криниця знаходиться на земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності відповідачки, що не заперечується сторонами по справі, які лише оспорюють обставини щодо перенесення меж між суміжними земельними ділянками відповідачкою. Належних і допустимих доказів щодо будь-яких прав позивача на спірну криницю чи протиправне захоплення такої відповідачкою, позивачем надано не було і судом не встановлено.

Крім того, позивачем не доведено своїх прав на суміжну земельну ділянку, яка на праві власності, оренди чи іншого речового права спадкодавцю позивача не належала, а лише перебувала у фактичному користуванні матері позивача, що підтверджується довідкою Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області №585 від 13.06.2012.

При цьому суд вважає, що звернувшись із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері, позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Стаття 1268 ЦК України регулює виникнення права на нерухоме майно без дотримання вимоги державної реєстрації, проте до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в силу закону таке майнове право не можна вважати правом власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.

Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 161/16811/17, яка в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковою для суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 175/657/16-ц.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Ураховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, зокрема, те, що позивач ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами свого порушеного права на спірну криницю, яка знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у приватній власності відповідачки на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 23.05.2006 року, недійсність якого прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю за їх недоведеністю.

У відповідності до вимог пункту 2 частини другої, частин шостої та сьомої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на рахунок держави, ураховуючи залишення позову без задоволення та звільнення позивача від сплати судових витрат.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 1, 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні криницею та зобов`язання до вчинення дій, -відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено – 14 листопада 2019 року.

Суддя: І. Б. Кос