Ухвала суду № 85658553, 15.11.2019, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

15.11.2019

227/3091/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2019 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Любчик В.М.,

за участю секретаря судового засідання Сафронової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про стягнення майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії та компенсації за несвоєчасну виплату недоотриманої пенсії, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії та компенсації за несвоєчасну виплату недоотриманої пенсії.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року (справа № 200/12532/18-а) визнано протиправним та скасовано розпорядження Добропільського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 15.08.2018 № 166664 «Про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 » до з`ясування з 01.08.2018 року, зобов`язано відновити нарахування та виплату пенсії з серпня 2018 року. 15.03.2019 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по вищезазначеній справі.

28.03.2019 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було відкрито ВП з виконання виконавчого листа по вищезазначеній справі № 200/12532/18-а від 15.03.2019 року. Відповідач відновив виплату пенсії позивачу з 01.04.2019 року, однак суму пенсії у розмірі 110621,71 грн. за період з 01.08.2018 року по 31.03.2019 року не сплатив через відсутність фінансування, що свідчить про порушення вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

З урахуванням викладеного, просить стягнути з Державного бюджету України збитки, завдані Добропільським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області у розмірі недоотриманої суми пенсії та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.08.2018 року по 31.03.2019 року в сумі 5025,03 грн, що дорівнює розрахунку на день подання позову.

Позивач у відкрите судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у відкрите судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності. Разом із тим, 15.11.2019 року до суду надійшло клопотання про закриття провадження у цивільній справі, оскільки вказані позовні вимоги пов`язані з публічно-правовим спором, а саме: спором фізичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності, яка полягає у невиконанні таким суб`єктом рішення суду, ухваленим не на його користь, та стягнення відповідної компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Посилаючись на правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 року (справа № 750/1668/17), постанові від 03 липня 2019 року (справа № 750/1591/18-ц) та постанові Верховного суду від 30.10.2019 року (справа № 233/4314/19) представник відповідача вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явилася, звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша статті 13 ЦПК України).

За загальним правилом, передбаченим у частині першій статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України вказано, що адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої зазначеної статті).

За змістом пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення – публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України.

Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів фонду.

Основним завданням Управління Пенсійного фонду України відповідно до пункту 3 вказаного Положення є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.

Як убачається з пункту 4 названого Положення, Управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань проводить перевірку правильності призначення (здійснює перерахунок) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Предметом спору у цій справі є недоотримана позивачем сума пенсії, яка нараховується й виплачується в установленому законом порядку. При цьому, посилання у позовній заяві на положення статті 22 ЦК України не змінює суті спору, оскільки він стосується саме розміру виплачуваної пенсії.

Відповідачем у справі є орган державної влади – суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, Управління Пенсійного фонду України, яке здійснює нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу утримання з пенсії, тобто спір щодо розміру виплачуваної пенсії.

Таким чином, спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, про що було вірно зазначено судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 336/7704/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18.

Крім того, позивачем були пред`явлені вимоги про стягнення компенсації за втрату доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі – органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Отже, спір, що виник у справі між позивачем та органом Пенсійного фонду України, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17.

За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому позивачу слід роз`яснити його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 247, 255, 258-260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

п о с т а н о в и в:

провадження у цивільній справі № 227/3091/19 за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про стягнення майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії та компенсації за несвоєчасну виплату недоотриманої пенсії - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 , його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом 15 днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя В.М. Любчик

15.11.2019