Постанова № 85658038, 15.11.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6417/18 2-а/335/13/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Геєць Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В.,

представника позивача адвоката Шулякової М.В.,

представника відповідача Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області Маменко К.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Вахіт до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення № 28 від 30.05.2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки, та зобов`язання покинути територію України, скасування встановленої відносно громадянина Турецької Республікизаборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення № 28 від 30.05.2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки, та зобов`язання покинути територію України, скасування встановленої відносно громадянина Турецької Республікизаборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки.

Позов обґрунтовано тим, що 30.05.2018 року відповідачем прийнято рішення № 28 про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 10.06.2018 року з забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки до 30.05.2021 року. Підставою для прийняття відповідачем рішення № 28 стало порушення позивачем абзацу 4 пункту 10 цієї постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку оформлення, виготовлення, видачі посвідки на постійне проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983» (в редакції чинній з 29.07.2016 року), відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 203 КУпАП. Постановою уповноваженої посадової особи Державної міграційної служби - заступника начальника УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_3 М ОСОБА_4 В. серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. Позивач вважає, що вказана постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованою та безпідставною, оскільки він знаходився та проживав на території України за дійсною посвідкою, термін дії якої не сплинув, документи, які були надані для отримання такої посвідки є дійсними та у них зазначені достовірні відомості. Під час складання 30.05.2018 року протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього та під час прийняття постанови від 30.05.2018 року відповідачем було порушено його права та інтереси, так позивач не надав йому час для того, що скористатись послугами адвоката під час розгляду справи відносно нього, крім цього відповідач не забезпечив участь перекладача під час розгляду справи незважаючи на те, що він вільно не користується українською мовою та у повному обсязі не розуміє українську мову, чим було порушено його права, і ці дії було вчинені саме 30.05.2018 року коли він самостійно прибув до УДМС в Запорізькій області для того, щоб повідомити письмово про те, що він розірвав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 та має намір укласти новий шлюб, а працівники УДМС в Запорізькій області запропонували йому відмовитись письмово від послуг адвоката та перекладача з метою прискорення оформлення йому документів для перебування на території України і він довіряючи працівникам органів ДМС України підписав такі заяви, чим скористався відповідач та вчинив дії, які грубо порушили його права та прийняв незаконну постанову серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. Тому вказану постанову він оскаржив у встановленому законом порядку.

У зв`язку з викладеним позивач вважає, що рішення № 28 від 30.05.2018 року є неправомірним, оскільки прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, при цьому факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, на момент прийняття рішення № 28 є недоведеним, а тому висновки відповідача є передчасними.

Також позивач вважає, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено, що заборона в`їзду позивача до України терміном на 3 роки є пропорційним обмеженням прав позивача, з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для його прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення № 28. З вказаних підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 08.06.2018 року позовну заяву прийнято суддею до провадження, відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.

Ухвалою суду від 08.06.2018 року заяву представника позивача ОСОБА_1 Вахіт – Шулякової ОСОБА_6 про забезпечення позову – задоволено. Зупинено дію рішення № 28 від 30.05.2018 року головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Запорізькій області Орешко О.А. про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 , до ухвалення рішення по справі.

Ухвалою третього апеляційного адміністративного суду від 19.10.2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою УДМС України в Запорізькій області на ухвалу від 08.06.2018 року про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 13.12.2018 року зупинено провадження по справі до набрання законної сили рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі №335/6421/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до уповноваженої посадової особи Державної міграційної служби – заступника начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонського Михайла Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 30 травня 2018 року.

05.11.2019 року поновлено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 Вахіт до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення №28 від 30.05.2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки, та зобов`язання покинути територію України, скасування встановленої відносно громадянина Турецької Республікизаборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки, справу призначено в судове засідання на 15.11.2019 року о 11-15 годині.

Відповідачем Управлінням державної міграційної служби в Запорізькій області надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить позовну заяву залишити без задоволення, оскільки рішення про примусове повернення відповідача за межі України є законним.

Представник позивача адвокат Шулякова М.В. в судовому засіданні підтримала позов. Додатково посилалася на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року у справі № 335/6421/18 (2-а/335/14/2019) відповідно до якої, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.02.2019 року у справі № 335/6421/18 (2-а/335/14/2019) – скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн.

В судовому засіданні представник відповідача Управління державної міграційної служби в Запорізькій області Маменко К.С. позовні вимоги не визнала, з підстав наведених у відзиві на позов.

Заслухавши у судовому засіданні доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що позивач у справі – громадянин Турецької Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.04.2017 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 та 15.08.2017 року він прибув на територію України через КП «Запоріжжя» по багаторазовій візі, мета поїздки 03/13 - на возз`єднання сім`ї з громадянкою України, і йому 11.09.2017 року УДМС України в Запорізькій області 11.09.2017 року було видано посвідку на тимчасове проживання ТР162368 терміном дії до 04.09.2018 року, зазначені обставини встановлені матеріалами справи № 335/6421/18 (2-а/335/14/2019), що випливає зі змісту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року.

10.05.2018 року Гуляйпільскім районним відділом державною реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області шлюб між позивачем та громадянкою України ОСОБА_5 розірвано.

30.05.2018 року позивач прибув до УДМС України в Запорізькій області з метою повідомити про розірвання шлюбу з громадянкою України ОСОБА_5 та намір укладення ним іншого шлюбу, але уповноваженою особою УДМС України в Запорізькій області, головним спеціалістом Нестеренко А.В. складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 137517 (т. 1 а.с. 12).

Постановою уповноваженої посадової особи Державної міграційної служби - заступника начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонського М.В. серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року позивача у справі, громадянина Турецької республіки – ОСОБА_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. (т. 1 а.с. 11).

Головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Запорізькій області Орешко О.А. 30.05.2018 року прийнято рішення № 28 про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 10.06.2018 року з забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки до 30.05.2021 року (т. 1 а.с. 9-10).

Постановою третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.02.2019 року у справі № 335/6421/18 (2-а/335/14/2019) – скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. (т. 2 а.с. 205-208). Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачем у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, в порушення вимог ст. 77 КАС України не було доведено правомірність прийняття ним постанови від 30.05.2018 року щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП, що у свою чергу є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

Приймаючи рішення суд вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Підставою для прийняття рішення № 28 від 30.05.2018 року стало те, що 30.05.2018 року об 10-30 був виявлений гр. Туреччини - ОСОБА_2 , який з 20.05.2018 року проживає на території України за недійсними документами, а саме: протягом 10 днів не повідомив орган або підрозділ ДМС, який видав посвідку на тимчасове проживання в Україні про зміну відомостей у документах, зазначених у п.п. 4 п.6 постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку оформлення, виготовлення, видачі посвідки на постійне проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983” (в редакції чинній з 29.07.2016 року), що є порушенням абзацу 4 пункту 10 цієї постанови, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП, на підставі чого був складений протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 137517, за ч. 1 ст. 203 КУпАП

За результатом розгляду вказаного протоколу, у цей же день 30.05.2018 року 14.03.2018 року заступником начальника УДМС України в Запорізькій області Тихонського М.В. було прийнято постанову серії ПН МЗП №137517 від 30.05.2018 року про накладення адміністративного стягнення на громадянина Турецької республіки – ОСОБА_2 штрафу у розмірі 5100 грн.

Вказана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 5100 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП оскаржено в судовому порядку та постановою третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 року – скасована, провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 203 КУпАП - закрито.

Отже обставини, які були підставою для повернення позивача до країни походження, усунуті.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Також згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім цього, згідно практики Європейського суду з прав людини стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 року у справі „Дружстевнізаложнапріа та інші проти Чеської Республіки”; п. 157 рішення від 21.07.2011 року у справі „Сігма радіо телевіжнлтд. проти Кіпру” та інші).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі „Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 року у справі „Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” № 3773 від 22.09.2011 року (зі змінами та доповненнями), іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Суд бере до уваги, що згідно з пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну (п. 6 Порядку).

Законодавство України зобов`язує іноземців та осіб без громадянства неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави (частина 3 статті 3 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”).

Статтею 31 Закону України „Про правовий статус іноземців та громадянство” зазначено, що Іноземець або особа без громадянства не бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належні певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Водночас, відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.

Отже, у разі прийняття повноважним органом, за наявності законодавчо визначених підстав, рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну, можлива строкова заборона щодо подальшого в`їзду в Україну регламентується саме нормами статті 26 „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, оскільки безпосередньо пов`язана з цим рішенням.

Разом з цим, заборона в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства на визначений законом строк є не обов`язком, а правом відповідача. Тобто, є нормою яка може бути застосована до особи з урахуванням обставин її перебування на території України, дотримання вимог законодавства України, соціальну небезпеку, тощо.

Натомість, в рішенні № 28 від 30.05.2018 року не зазначено жодного обґрунтування для застосування такого заходу як заборона для ОСОБА_2 в`їзду на територію України на три роки; не врахована наявність сім`ї на території України.

При цьому при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону.

Частиною 1 статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено, що іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Однак, у даній справі не виявлено обставин, які б стали підставою для примусового повернення з України в країну походження, оскільки за наслідками розгляду в судовому порядку справи щодо скасування постанови про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, така постанова скасована.

Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 року у справі 229/176/17.

Процедура заборони в`їзду на територію України не є прямим наслідком примусового повернення в країну походження (на батьківщину) або третю країну іноземця чи особи без громадянства з України з підстав, наведених у Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, тому у разі застосування такого заходу відповідне рішення повинно мати вичерпне обґрунтування такого обмеження, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

17.07.1997 року Законом України № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Натомість, в рішенні № 28 від 30.05.2018 року не надано будь-якої оцінки обставинам щодо створенню сім`ї на території України.

На підставі викладеного, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 19, 90, 241-246, 288 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення № 28 від 30.05.2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки, та зобов`язання покинути територію України, скасування встановленої відносно громадянина Турецької Республікизаборони подальшого в`їзду в Україну строком на три роки задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України в Запорізькій області ОСОБА_7 О.А. № 28 від 30.05.2018 року про примусове повернення за межі України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Турецької Республіки, паспорт серії НОМЕР_1 , та зобов`язання його покинути територію України у термін до 10.06.2018 року.

Скасувати встановлену відносно громадянинаТурецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Турецької Республіки, паспорт серії НОМЕР_1 , заборону подальшого в`їзду в Україну строком на три роки до 30.05.2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Ю.В.Геєць