Ухвала суду № 85658014, 14.11.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5828/19 1-кп/335/623/2019

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя в складі: головуючого судді: Апаллонової Ю.В., за участю секретаря: Жечевої А.В., прокурора: Мірзоян Т.В., потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілих: адвоката Яценка Д.В., обвинуваченого: ОСОБА_2 , захисника: Кравцова В.М., перекладача: Єрмоленко М.М., провівши в залі суду судове засідання у кримінальному провадженні за № 12018080000000161 від 02.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.135, ч.3 ст.286 КК України,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080000000161 від 02.06.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.135, ч.3 ст.286 КК України.

Судом на обговорення учасників процесу в порядку ст. 331 КПК України поставлено питання щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись при цьому на те, що ризики передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися і підстави для застосування більш м`якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_2 відсутні.

Прокурор зазначав, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні, у тому числі тяжкого злочину, після скоєння злочину втік з місця пригоди, існують ризики переховування обвинуваченого від суду, ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином і ці ризики з часу обрання цього запобіжного заходу не змінилися.

Представник потерпілих просить суд продовжити дію запобіжного заходу, оскільки існують ризики переховування від суду, після скоєння злочину втік з місця пригоди, і ці ризики з часу обрання цього запобіжного заходу не змінилися.

Потерпілий ОСОБА_1 також просить продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник обвинуваченого - адвокат Кравцов В.М. проти продовження строків дії запобіжного заходу заперечує, просить суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, оскільки існування ризиків прокурором не доведено, а у разі, якщо суд дійде висновку про необхідність продовження запобіжного заходу, визначити заставу. Обвинувачений ОСОБА_2 з приводу даного питання думку висловитися не побажав.

Заслухавши думку учасників з цього питання, суд дійшов висновку про необхідність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених ст.177 цього Кодексу.

Стаття 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 1, п.п.1,2,3,4 ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити ці дії.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р.).

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Летельє проти Франції" від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Тобто із зазначеного рішення слідує, що у справах, де особа підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений у ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Як вбачається з обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні, у тому числі, тяжкого кримінального правопорушення за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, пов`язаного із позбавленням життя двох людей, після вчинення ДТП, згідно обвинувального акта, не вжив жодних заходів, направлених на надання допомоги потерпілим, покинув місце пригоди.

Враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винуватим, суд вважає, що з високим ступенем ймовірності обвинувачений буде вживати заходів для переховування від суду. Про рівень такого ризик свідчить також його процесуальна поведінка під час досудового розслідування, оскільки ОСОБА_2 не з`явився на розгляд клопотання до слідчого судді і покинув м. Запоріжжя, після звільнення з СІЗО порушив покладений на нього обов`язок.

Обвинувачений не має постійного місця роботи, є громадянином іншої держави, не має жодних соціальних зв`язків на території України, не має постійного зареєстрованого місця проживання на території України. Ці обставини свідчать про відсутність у обвинуваченого стійких сімейних та соціальних зв`язків за місцем розгляду кримінального провадження та може бути передумовою для здійснення спроб переховування від суду.

Ці обставини, а також суспільний резонанс справи, в сукупності, свідчать про наявність ризиків, передбачених п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, що під впливом тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому, він буде переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані у судовому засіданні, та у такий спосіб істотно перешкоджати розгляду кримінальному провадженню.

Європейський суд з прав людини у рішенні „Подвезько проти України” крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.

Враховуючи наявні ризики, встановлені судом, які станом на теперішній час не перестали існувати та не зменшилися, суд вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити ненастання цих ризиків та належну процесуальну поведінку обвинуваченого,а тому приходить до висновку, що для запобігання ризикам, які наведено у судовому засіданні, є недостатнім для застосування більш м`якого запобіжного заходу у вигляді застави, і на переконання суду, не зможе забезпечити ненастання цих ризиків та належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а тому захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

При цьому судом встановлено, що запобігання наведених вище ризиків становить суспільні інтереси, які полягають в забезпеченні правопорядку, відправлення кримінального судочинства та встановлення істини у справі. Ці інтереси мають превалююче значення та переважають принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, а тому виправдовують тримання обвинуваченого під вартою. Також це цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Крім того, ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, є реальними станом на час судового засідання, вони виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні тяжкого і невеликої тяжкості злочину, за вчинення яких передбачено покарання, у тому числі за ч.3 ст.286 КК України виключно у виді позбавлення волі, стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув`язнення, а також приймаючи до уваги, що запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченому, відповідає особі обвинуваченого та позбавляє обвинуваченого можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду, і на думку суду, жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу по кримінальному провадженню щодо ОСОБА_2 , а тому приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для обрання обвинуваченому інших запобіжних заходів, крім тримання під вартою, а тому клопотання про продовження строку тримання під вартою підлягає задоволенню і суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_2 на 60 днів, оскільки раніше закінчити судовий розгляд даного кримінального провадження не надається можливим.

Разом із тим, задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому розмір застави.

У відповідності до ч. 3 ст. 183 КПК, суд вирішує питання про визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, розмір якої у відповідності до ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Частиною 4 статті 183 КПК України передбачений вичерпний перелік, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

Враховуючи ті обставини, що застосування ч.4 ст.183 КПК України є правом, а не обов`язком суду, суд, з урахуванням вищенаведених ризиків і у тому числі терміну тримання обвинуваченого під вартою - більше ніж півтори роки, тих обставин, що ОСОБА_2 обвинувачується у тому числі і у вчиненні тяжкого злочину, однак вчиненого з необережності, вважає за можливе встановити розмір застави.

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, враховуючи матеріальний стан обвинуваченого, тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, дані що характеризують обвинуваченого і наявність вищезазначених ризиків, вважає що застава у зазначених у ч. 5 ст. 182 КПК України розмірах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчинення, у тому числі і тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, покладених на неї обов`язків, тому у співстановленні з існуючими ризиками призначає заставу у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків і зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що у разі сплати його, ОСОБА_2 вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, а саме: прибувати за першим викликом до суду;не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого прокурором клопотання, необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого на строк до 12.01.2020 року.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177,183, 194, 331 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін та вважати продовженим на 60 днів до 12 січня 2020 року включно.

Встановити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_2 обов`язків у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 192100,00 грн.

Встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або заставодавець мають право у будь-який момент протягом строку дії ухвали внести заставу у розмірі 192100,00 гривень у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області: № 37319085001205, ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700, призначення платежу застава (в призначенні платежу необхідно вказувати: П. ОСОБА_3 сторін по справі, номер справи і суд, в якому розглядається справа).

У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_4 ОСОБА_5 покладаються наступні обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати за першим викликом до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу прокурора або суду;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування з свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали про продовження тримання під вартою ОСОБА_2 вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору і направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду у семиденний строк з дня її проголошення.

Суддя Ю.В. Апаллонова