Ухвала суду № 85657285, 14.11.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5777/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., суддів Придачук О.А. та Данко В.Й.., за участю секретаря Торчинович Н.М., прокурора Гіряк Д.І., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , захисника ОСОБА_1 - Шалига Є.С., захисника ОСОБА_2 – Ванджурак Р.В., представника потерпілого Юрик Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 року про обвинувачення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Абрикосівка, Херсонської області, тимчасово непрацюючого, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, українця, учасника бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимого, уродженця м. Кіровоград, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст. 14 та ст. 113, ч.2 ст. 28 та ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч. 2 ст.28 та ч.2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070030000655 від 27.02.2018 р. про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні ними кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 14 та ст.113, ч.2 ст.28 та ч. 1 ст. 263, ч.2 ст. 258, ч.2 ст. 28 та ч. 2 ст.194 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що строк дії обраного запобіжного заходу, який ухвалою колегії суддів Ужгородського міськрайонного суду від 15.03.2019 року обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було продовжено, закінчується 11 травня 2019 року. Підставою для продовження даного запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень. Крім того, прокурор вказує, що на даний час існують ризики переховування від органів досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного ОСОБА_3 , який на даний час переховується від органів досудового розслідування, експертів, спеціалістів, у цьому кримінальному провадженні, є ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення. Вказує, що такі ризики з моменту обрання відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжного заходу на даний час не зменшились, а звільнення обвинувачених з під варти створить передумови для продовження злочинної діяльності та впливу на свідків і інших осіб у даному кримінальному провадженні. Тому вважає, що ризики не зменшились. Крім того, вказуючи що реальна загроза призначення покарання у вигляді позбавлення волі може спонукати, не дивлячись на родинні зв`язки та суспільні стосунки та матеріальний стан, вживати всі можливі заходи спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності, зокрема переховування від органів досудового слідства та суду, впливу на свідків та інших підозрюваних, тому тримання під вартою вважає, є єдиним запобіжним заходом який унеможливлює здійснення тиску на інших учасників кримінального провадження та втечу обвинувачених за межі України та вчинення нового кримінального правопорушення. А застосування більш м`яких запобіжних заходів не усуне існування ризиків які зазначені.

Захисник ОСОБА_1 - Шалига Є.С., у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою його підзахисного, оскільки стороною обвинувачення на його думку дане клопотання заявлено з порушенням Глави 18 КПК України, зокрема в порушення вимог ст. 199 ч.4 КПК України прокурор не надав письмове клопотання до суду та не вручив його стороні захисту за три години до судового розгляду. Крім того, зазначав, що в даному кримінальному провадженні попередня ухвала про продовження обвинуваченим запобіжного заходу оскаржена, в апеляційному порядку до теперішнього часу не розглянута. Враховуючи наведене, на теперішній час на його думку не можливо обрання запобіжного заходу, оскільки строк дії попередньої ухвали не сплив.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Захисник Білобородько ОСОБА_4 . – Ванджурак Р.В. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою його підзахисного, оскільки стороною обвинувачення на його думку дане клопотання заявлено з порушенням Глави 18 КПК України, зокрема в порушення вимог ст. 199 ч.4 КПК України прокурор не надав письмове клопотання до суду та не вручив його стороні захисту за три години до судового розгляду. Крім того, зазначав, що в даному кримінальному провадженні попередня ухвала про продовження обвинуваченим запобіжного заходу оскаржена, в апеляційному порядку до теперішнього часу не розглянута.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав думку захисника.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти доводів захисників, посилався на наявність реальних ризиків наведених стороною обвинувачення передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, додав підтвердження вручення наданих клопотань обвинуваченим завчасно.

Представник потерпілого в судовому засіданні підтримав клопотання прокурора та погоджується з його доводами.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження запобіжний захід, обраний обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні закінчується 25 листопада 2019 року. Наступне судове засідання попередньо визначено та призначено на 11 грудня 2019 року, у зв`язку з необхідністю проведення допитів свідків в режимі відео конференції з приміщень інших судів та застосовано привід до свідків які не з`явились в судові засідання.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинувачених від правосуддя.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Суд приймає до уваги, що обвинуваченим інкримінується вчинення злочинів, а саме, готування до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, що свідчить про можливість їх переховування від суду, враховуючи кількість та тяжкість злочинів та не допущення вчинення інших умисних кримінальних правопорушень.

Оцінюючи ризик того, що обвинувачені можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого у кримінальному провадженні матеріали якого виділено; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів також зазначає наступне:

Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданнями для тримання під вартою… При цьому треба враховувати характери обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв`язки із державою, у які його переслідували за законом, і його міжнародні контакти (справа W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.

Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається тримання під вартою обвинувачених.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що обвинувачений не з`явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув`язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).

Згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обранні запобіжного заходу зобов`язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачені, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинувачених, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначених осіб. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинувачених.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачені з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаних ризиків слід віднести ті обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, в тому числі, до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Співставлення негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді їх покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором їх винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Суд вважає, що небезпека переховування обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здається явно переконливою. Колегія суддів не випускає з зору того факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обгрунтовано обвинувачуються у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень на території Закарпатської області, хоча мають зареєстроване місце проживання у Кіровоградській області.

Оцінюючи ризик того, що обвинувачені можуть впливати на свідків кримінального провадження, потерпілих, суд зазначає наступне.

На даний час існує реальна необхідність допиту великого кола свідків, проведення великого обсягу необхідних процедурних (процесуальних) дій, відтак, на переконання суду, існує об`єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на свідків, можливих інших підозрюваних (які ще не затримані та матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, зокрема ОСОБА_3 , який переховується від органів досудового розслідування), інших учасників кримінального провадження.

Суд також не виключає, що обвинувачені можуть прийняти заходи щодо перешкоджання кримінальному провадженню шляхом незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження, у т.ч. свідків, які на цій стадії судового розгляду не допитані, а також експертів, якими проведено ряд судових експертиз.

Суд враховує, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цих обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, матеріали відносно яких було виділено в окреме провадження та на даний час знаходяться в розшуку та недопитаних в судовому засіданні свідків або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти. Крім цього, суд враховує, що інший підозрюваний ОСОБА_3 , на даний час переховується від органів досудового розслідування. Стосовно іншого підозрюваного ОСОБА_5 , обвинувальний акт направлено до суду.

Отже цей ризик, навіть за спливом певного часу, суд вважає слушним, оскільки мають бути допитані безпосередні свідки даного кримінального правопорушення в судовому засіданні.

Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , залишаючись на волі, не будуть ухилятись від суду.

Інших істотних обставин, які би вказували на можливість розгляду питання обрання альтернативного запобіжного заходу обвинуваченим, стороною захисту не вказано. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, зокрема санкція яких передбачає позбавленням волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої, яке має значний ступінь суспільної небезпеки, та значний резонанс у суспільстві, враховує особу обвинувачених, що ОСОБА_1 , є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), військовий пенсіонер, інвалід 3 групи, раніше не судимий, ОСОБА_2 є учасником бойових дій (антитерористична операція на Сході країни), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, а також стан здоров`я обвинувачених.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованих їм злочинів, які є особливо тяжкими злочинами, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також осіб обвинувачених.

Суд приймає до уваги принцип невинуватості особи, враховує повагу до особистої свободи і недоторканості особи, однак зважує ці принципи у сукупності із цілями і завданнями кримінального провадження, якими у відповідності до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального правопорушення, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченим запобіжного заходу, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , перебуваючи на волі можуть ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинувачених, запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити.

Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та ризик їх ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м`який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинувачених. При цьому, суд приймає до уваги термін перебування обвинувачених під вартою.

Колегія суддів враховує і те, що навіть якщо обвинувачені й не мають на меті ухилятися від суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити будь-які інші злочини, однак, обставини, за яких вчинені кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, та у контексті даного кримінального провадження є ймовірність того, що обвинувачені можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обраний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, а тому колегія суддів вважає, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт необґрунтованим, з врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинувачених під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_2 , в силу характеру інкримінованого обвинуваченим діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, (допит свідків, дослідження письмових та речових доказів), суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_1 та обвинуваченому ОСОБА_2 під вартою, та вважає за доцільне продовжити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дію існуючого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує два місяці.

Щодо альтернативного визначення розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які проявлялися у готуванні до вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, за попередньою змовою групою осіб, носіння, зберігання, придбання, вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, вчиненні терористичного акту, тобто вибуху, що заподіяв значної майнової шкоди, з метою провокації міжнародного ускладнення, за попередньою змовою групою осіб, умисному знищенні та пошкодженні чужого майна, вчиненого шляхом вибуху, за попередньою змовою групою осіб, суд враховує, що вибух відбувся в населеному місті, з великою кількості людей, що створювало небезпеку життю чи здоров`ю невизначеного кола осіб, тим самим вказане свідчить про наявність загрози застосування насильства, також наявна підвищена суспільна небезпечність інкримінованих обвинуваченим злочинів, та з урахуванням підстав та обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України, щодо високого ступеню ризику ухилення обвинувачених від органів досудового розслідування та суду, осіб обвинувачених, дають підстави колегії суддів не визначати розмір застави у кримінальному провадженні відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України з огляду також на висновки Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду своїм рішенням забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Характер та фактичні обставини інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

При цьому суд зазначає, що в подальшому після дослідження всіх необхідних доказів по провадженню та з урахуванням думки учасників судового провадження, судом може бути вирішено питання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, з метою не допустити перетворювання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого в майбутньому вироку про позбавлення свободи (Рішення ЄСПЛ від 27.06.1968 року «Ноймер проти Австрії).

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинувачених, а також ризик їх впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов`язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов`язаний із позбавленням волі суд не вбачає.

Також, є неспроможними доводи сторони захисту про порушення в частині ненадання захисникам за три години до розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, копії цього клопотання, не грунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки відповідно до ч.2 ст. 184 КПК України копія клопотання та матеріалів, якими обгрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання. Ці вимоги закону прокурором було дотримано, зокрема підтверджується розписками про отримання копії клопотань 13.11.2019 року обвинуваченими.

При цьому, згідно з вимогами ч.3 ст. 331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому, положеннями ч. 1 ст. 199 КПК України прямо не визначено необхідність вручення такого клопотання обвинуваченій особі за п`ять днів.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати нівельованими передбачені КПК України право на доступ до правосуддя, право на захист, виходячи також із правової впевненості та враховуючи при цьому також процесуальну поведінку учасників кримінального провадження, спосіб здійснення прокурором своїх повноважень.

Твердження захисників обвинувачених про неможливість розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу до апеляційного розгляду попередньої ухвали, якою обвинуваченим було продовжено строк тримання під вартою, не ґрунтується на законі. Крім того, оскарження такої ухвали не зупиняє її виконання.

При прийнятті рішення колегія суддів враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом.

Слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження містяться копії медичної документації обвинуваченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак будь-яких вказівок про неможливість перебування останніх під вартою в них не відображено, інших документів, що підтверджують неможливість перебування обвинувачених в умовах СІЗО, суду не представлено. Про наведені вище обставини, суд вказував до цього також.

Суд враховує, що згідно наданих захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - Шалига Є.С. довідки завідувача медичної частини №9 та консультативного висновку спеціаліста від 01.02.2019 року медичний стан ОСОБА_1 стабільний та продовжено курс медикаментозної терапії. Згідно наданого захисником листа від 30.07.2019 року з Закарпатської установи виконання покарань №9 неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_1 в умовах СІЗО також не вбачається, вказується про виклики швидкої медичної допомоги останньому, стабільну стенокардію напруги ГХ ІІІ ст., ІХС, та під питанням діагноз медикаментозний гепатит.

В той же час обставини, які зазначені вище, не можуть бути підставою для відмови в продовженні дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки доказів, що захворювання обвинуваченого виключають його тримання під вартою, не надано і не виключають наявність встановлених в судовому засіданні ризиків.

Колегія суддів враховує, що зі змісту листа Заступника прокуратури Закарпатської області Василенко О., який надано на відповідь реагування судом стосовно заяв обвинувачених про неналежне надання медичної допомоги, було забезпечено огляд та консультування обвинувачених з приводу скарг які ним зазначались. Крім того, обвинуваченого ОСОБА_1 доставлено до комунального некомерційного підприємства «Закарпатський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії» для проведення відповідно медичного обстеження.

Колегія суддів вважає, що обвинуваченим надається необхідна медична допомога відповідно до загального рівня медичної допомоги, який існує у державі та звертає увагу на те, що останні не позбавлені права оскаржувати якість такої допомоги у порядку, який передбачений чинним законодавством.

Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність тримання під вартою обвинувачених необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме прав людини та основоположних свобод та здоров`я людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю згідно до ст. 3 Конституції України.

За таких обставин суд приходить до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинувачених під вартою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 327, 331, 372 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – по 11 січня 2020 року.

Продовжити дію запобіжного заходу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді тримання під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів – по 11 січня 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя: О.В. Фазикош

Судді: В.Й. Данко

О.А. Придачук