Рішення № 85655712, 04.11.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 185/6108/19

Провадження № 2/219/2393/2019

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого – судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Азямова Є.М., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись до суду з позовом, який в подальшому позивач уточнила, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробітком за час затримки розрахунку в сумі 122199,84грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн., мотивуючи тим, що 02.06.2015 року вона була звільнена з ДП «Орджонікідзевугілля» за ст.36 п.1 КЗпП України, та на час звільнення заборгованість відповідачса перед позивачем становила 7765,90грн., яка відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2016р. була стягнута з відповідача на користь позивача, між тим, до теперішнього часу рішення суду не виконано. Таким чином, вважає, що оскільки при звільненні позивач не отимала розрахунок по заробітній платі, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, вважає, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яка полягала у приниженні честі, гідності, престижу, порушенні стосунків з оточуючими людьми, докладанні зусиль для забезпечення себе та сім,ї, що призвело до погіршення як фізичного так і психологічного стану позивача, моральну шкоду позивач оцінює в 5000грн., у зв.язку з им, позивач звернулась до суду з дійсним позовом.

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилась, надавши заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у її відсутність. Заперечень щодо заочного розгляду справи від позивача не надійшло.

Представник відповідача ДП «Орджонікідзевугілля», який про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в судове засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, тому, суд на підставі п.1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що пред`явлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлений той факт, що позивач знаходилась у трудових правовідносинах з відповідачем з 10.06.2002 року по 02.06.2015 року та була звільнена 02.06.2015р. за ст.36 п.1 КЗпП України (а.с.6, 8-10).

Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2016р., з ДП «Орджонікідзевугілля» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі за період з липня 2014р. по січень 2015р. в сумі 7765,90 грн. (а.с.14-15).

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з роз`ясненнями п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що судове рішення, а саме, рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2016р., яке набуло законної сили та за яким з ДП «Орджонікідзевугілля» на користь ОСОБА_1 стягнута заборгованість по заробітній платі за період з липня 2014р. по січень 2015р. в сумі 7765,90 грн., станом на 01.07.2019р. відповідачем не виконано.

Таким чином, затримка виплати позивачу розрахункових коштів за період з 31.07.2014р. по 01.07.2019р. включно становить 1796 робочих дні, а тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 122199,84 грн. (1796 роб.дні х 68,04 грн.).

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд вказує на наступне:

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з душевними стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї самої. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) « 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз.1 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснює, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, на переконання суду, не є обґрунтованою та доведеною вимога позивача про відшкодування їй моральної шкоди (приниження честі, гідності, престижу, порушення стосунків з оточуючими людьми, докладання зусиль для забезпечення себе та сім,ї, погіршення фізичного та психологічного стану), на підтвердження завданої моральної шкоди, саме в розмірі 5000грн., позивач доказів не надала і не обґрунтувала належно і такий розмір, тому, в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, слід відмовити.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4,6,7,8,10,12,19,42,76,141,258,265,280,281 ЦПК України, ст. 117 КзпП України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( проживає за адресою: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» (місце знаходження: м.Харків, вул..Космічна,21, ЄДРПОУ 32276912) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 122 199 (сто двадцять дві тисячі сто дев,яносто дев,ять.) грн. 84 грн. без урахування прибуткового податку та інших обов,язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1221,99 грн.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. – відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На заочне рішення позивачем може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційна скарга через Артемівський міськрайонний суд Донецької області до Донецького апеляційного суду.

Суддя Р.Є.Дубовик