Рішення № 85652082, 14.11.2019, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/3169/18

провадження № 2/0274/568/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.19 року м. Бердичів

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в складі: головуючого - судді Замеги О.В.,

за участю секретаря судового засідання Павлюк-Жук А.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,-

в с т а н о в и в :

21.06.2018 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, і просить визнати за нею право власності на гараж з погребом під частиною будівлі, який розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог посилається на те, що після смерті її батька ОСОБА_2 відкрилась спадщина у вигляді гаража із погребом під частиною будівлі, по АДРЕСА_1 . Гараж збудовано на підставі дозволу на розміщення гаража від 24.10.01, виданого на підставі рішень виконкому Бердичівської міської ради за № 656 від 24.10.01, та № 625 від 03.10.08. Після звернення до нотаріальної контори з питанням прийняття спадщини за законом, отримала відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, а тому змушена звернутися до суду.

В судове засідання позивачка не з`явилась. В наданій заяві просить суд розглянути справу в її відсутності. Позовні вимоги підтримала повністю(а.с. 75).

Представник відповідача Окунь О.М. в наданому суду клопотанні просила відмовити у задоволенні позову, врахувавши мотиви викладені у відзиві. Зазначила, що рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради за № 656 надавався дозвіл ОСОБА_2 на будівництво гаража розміром 6 м х 4 м, а згідно технічного паспорта загальна площа гаража становить 29.7 м.. Такий факт свідчить про будівництво гаража проводилась з порушенням норм встановлених органом місцевого самоврядування. У відзиві представником вказано, що містобудівною документацією не передбачено будівництво індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а.с. 41-42, 73).

У відповідності до частини другої ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін в судове засідання розгляд справи технічними засобами не фіксувався.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердичеві(а.с. 6, 8, 9, 16)

24.10.2001 ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради за № 656 від 24.10.01 було надано дозвіл на розміщення гаража по АДРЕСА_2 а.с. 12).

З витягу з рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради за № 656 від 24.10.01 вбачається, що ОСОБА_2 , який проживає по АДРЕСА_3 , дозволено побудувати гараж розміром 6.0 м х 4.0 м за адресою 9 січня № 8. Надано викопіровку з плану м.Бердичева щодо розміщення гаража(а.с. 13, 14, 15).

Як вбачається з технічного паспорта на гараж по АДРЕСА_1 , виготовленого 07.05.2018 на ім`я ОСОБА_1 , побудовано його та погріб під частиною будівлі 2001 року. Гараж загальною площею 29.7 кв.м. побудована зі шлакоблоків(а.с. 20-23).

З довідки КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" за № 717 від 14.05.2018, станом на 31.12.2012 на гараж по АДРЕСА_1 право власності не зареєстровано, правоустановчі документи не оформлено. Загальна площа гаража 29.7 кв.м.(а.с. 24).

Згідно довідки відділу у Бердичівському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, від 10.05.2010, станом на 31.12.2012, земельна ділянка в АДРЕСА_1 не обліковується. Державний акт на право приватної власності на ім`я ОСОБА_2 на дану земельну ділянку не видавався.

Згідно довідки виконавчого комітету Бердичівської міської ради за № 18 від 11.02.2019, розміщення боксових гаражів на території житлових кварталів, мікрорайонів багатоквартирної житлової забудови не допускається. Містобудівною документацією не передбачено будівництво індивідуальних гаражів на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (а.с. 43-45).

Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, що підтверджується постановою № 576/02-31 від 31 травня 2018 року(а.с. 19).

Спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від спадщини відмовились на користь дочки спадкодавця. ОСОБА_1 являється спадкоємицею всього майна ОСОБА_2 (а.с.17, 18, 38).

Статтею 1216 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Разом з тим, позивач при зверненні до суду не надав жодних доказів щодо звернення ним до Державної архітектурної будівельної інспекції (далі - ДАБІ) або до інших контролюючих органів для отримання відповідних дозволів на будівництво гаражу загальною площею 29.7 м.кв., чи належного оформлення земельної ділянки, отриманої під будівництво вказаного гаражу, а розпочав самочинне будівництво.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Із наведеного суд робить висновки, що ОСОБА_2 отримавши дозвіл на будівництво по АДРЕСА_2 гаража розміром 6.0м Х 4.0 м. побудував гараж загальною площею 27.9 кв.м., чим порушив будівельні норми і правила.

Доказів відведення земельної ділянки ОСОБА_2 під будівництво позивачкою не надано.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст.376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Згідно Постанови Пленуму ВС від 30.05.2008 N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК) (435-15), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України встановлено достатність доказів, тобто які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позивачкою не доведено, що ОСОБА_2 звертався до компетентних органів з питання отримання дозволу на будівництво, та розроблення проєкту будівництва гаража площею 29.7 м.кв.. Не доведено факту звернення ОСОБА_2 до компетентного органу щодо прийняття в експлуатацію побудованої споруди. Не доведено факту виділення ОСОБА_2 земельної ділянки під вже збудовану споруду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у хв ал и в:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Бердичівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.

Головуючий суддя О.В.Замега