Рішення № 85640739, 07.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000399

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Бондар В.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (79019, м. Львів, вул. Липинського,44; код ЄДРПОУ 40108887) про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 61015,50 грн.

Ухвалою суду від 28.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі із повідомленням (викликом) сторін.

18.02.2019 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву.

20.02.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив.

06.03.2019 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, з клопотанням про закриття провадження з огляду на наявне рішення суду. У задоволені такого судом відмовлено.

18.04.2019 суд ухвалив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.07.2019 зупинено провадження в адміністративній справі до 26.09.2019 до повернення позивача з відрядження.

26.09.2019 суд ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 17.10.2019.

09.10.2019 за вх.№ 36693 представником позивача долучено до матеріалів справи відповідь на доповнення до відзиву.

01.11.2019 представником позивача подано додаткові пояснення по суті справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільнені через хворобу за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з позивачем, всупереч чинному законодавству, не проведений повний розрахунок, а саме відповідач не виплатив на користь позивача одноразову грошову допомогу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. На момент звільнення зі служби з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України вислуга Вітіва І.І. становила 14 відпрацьованих років, а підставою для звільнення слугував стан здоров`я, що підтверджується наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 29.12.2017 № 232 о/с. Позивач звертає увагу, що виходячи з приписів ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має право на отримання одноразової грошової допомоги за кожен повний рік служби, оскільки даним законом встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за станом здоров`я; які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечував з підстав викладених у письмовому відзиві на позов та заперечення на відповідь на відзив, доповнення до відзиву на позовну заяву. Зокрема посилаючись на те, що ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачає виплату одноразової грошової допомоги лише звільненій особі, яка при звільнені має право на пенсію за цим Законом. Оскільки права на пенсію позивач згідно закону на момент звільнення не мав, виплата йому одноразової грошової допомоги Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачена. Крім того, представник відповідача зазначає, що посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги є недоречною, оскільки права на пенсію позивач під час звільнення не мав, тому дія зазначеної постанови на нього не розповсюджується. Відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Дослідивши доводи позову, відзив на нього, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2 проходив службу в органах поліції, обіймаючи посаду молодшого інспектора взводу реагування № 3 батальйону № 1 полку управління поліції охорони у Львівській області, за спеціальним званням старшого сержанта поліції.

Наказом управління поліції охорони у Львівській області від 29.12.2017 № 323 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_2 з 29.12.2017 звільнено через хворобу за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону «Про Національну поліцію». Вислуга років в календарному обчисленні на день звільнення позивача становила 14 років 01 місяць 25 днів, до вислуги років зараховується стаж на пільгових умовах 01 рік 03 місяці 04 дні.

22.03.2018 ОСОБА_2 звернувся із запитом до управління поліції охорони у Львівській області, в якому просив повідомити яким документом та у якій сумі службовими особами Національної поліції України чи управління поліції охорони у Львівській області нараховано/погоджено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції старшого сержанта поліції ОСОБА_2

Управління поліції охорони у Львівській області надано відповідь на запит, викладену у листі від 27.03.2018 № 942/43/33/02-2018, в якому зазначило, що позивач на час звільнення не мав права на пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому виплата одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону та постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 на позивача не розповсюджується.

Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, предметом позову в якій було - зобов`язати Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України нарахувати та оплатити на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повний відпрацьований останній місяць.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 у справі № 813/1537/18 позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін.

Позивач 27.11.2018 звернувся до відповідача із заявою в якій повторно просив нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до норм Закону України «Про національну поліцію», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 з врахуванням за кожний рік служби 50% місячного грошового забезпечення.

Відповідач відмовив позивачу зсилаючись на рішення суду, про що свідчить лист Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України у Львівській області № 4180/43/33/01-2018 від 28.12.2018, в якому зазначено, що виконано рішення суду, а саме нараховано та сплачено кошти в сумі 4693,50 грн - 50% місячного грошового забезпечення за повний відпрацьований останній місяць.

Позивач даний факт не заперечував, проте зазначив, що йому не виплачувалась одноразова грошова допомога за кожен повний рік служби з урахуванням сплаченої суми 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це встановлено законодавством.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 1 ст.102 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VІІ (далі - Закон № 580) визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262), (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. (ч. 4 ст. 9 Закону № 2262).

Згідно ч. 5 ст. 9 Закону № 2262 передбачено, що поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Таким чином, законом чітко унормовано, що особи які працювали в органах внутрішніх справ а потім продовжили працювати в інших органах зокрема і в Національній поліції виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок Головного управління національної поліції.

Зокрема, вказані положення дублюється й в п. 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" № 393 від 17.07.1992 (в редакції, яка була чинною на час звільнення позивача), де зазначається, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393" від 02.03.2016 № 154 абзац перший пункту 10 після слів "військової служби" доповнено словом "поліцейським".

В даному випадку суд не може погодитись з доводами представника відповідача, якими останній обґрунтовує неможливість виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги з огляду на наступне.

Пунктом «б» ст. 12 Закону № 2262 прямо передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, при цьому, жодного твердження щодо віку положення зазначеної статті не містять.

Наведені положення пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за станом здоров`я; які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналізуючи положення Закону № 2262 та обставини справи, суд дійшов висновку, що законодавець не ставить в залежність отримання працівником одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції України від досягнення останнім пенсійного віку, єдино-значимою обставиною для отримання такої виплати є наявність вислуги 10 років і більше.

Суд також наголошує, що відповідно до п. 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законів щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" від 23.12.2015 № 900 пункт 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами такого змісту: "Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Враховуючи викладене, а також те, що на момент звільнення зі служби з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України вислуга ОСОБА_2 становила 14 відпрацьованих років, а підставою для звільнення слугував стан здоров`я, що підтверджується наказом Наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 29.12.2017 № 232 о/с, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги за кожен повний рік служби з урахуванням сплаченої суми 50 % місячного грошового забезпечення за повний відпрацьований останній місяць (яка була отримана позивачем на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2018, яке набрало законної сили 15.11.2018 ).

Суд при розгляді даної справи враховує обставини справи № 813/1537/18, якими задоволено вимоги позивача, щодо стягнення із відповідача виплати за один місяць, із огляду на заявлені вимоги щодо стягнення 50% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби надається оцінка заявленому праву позивача на отримання такої з врахуванням суми виплаченої за 1 місяць. Позивач отримав 50 % місячного грошового забезпечення у сумі 4693,50 грн. на підставі рішення суду № 813/1537/18, яке набрало законної сили, а 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка підлягає виплаті позивачу становить 61015,50 грн. З огляду на вищенаведене, позивач просить стягнути зазначену суму.

Суд зазначає, що ненабуття права на пенсію осіб зазначених в ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 17 березня 2015 року у справі 21-80а15, 10 квітня 2019 у справі № 823/1919/16.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд приходить до переконання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст.139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби,- задоволити повністю.

Стягнути з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України (79019, м. Львів, вул. Липинського,44; код ЄДРПОУ 40108887) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 61015 (шістдесят одну тисячу п`ятнадцять ) грн. 50 коп. з врахуванням виплаченої суми в межах одного місяця.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 14 листопада 2019 року.