Рішення № 85640515, 09.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2019 року м. Київ Справа № 320/390/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доГореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської областіпровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 06.11.2018 № 12/42; зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовним розміром 0,15 га на території с. Стоянка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не відповідає вимогам закону та є таким, що порушує законодавчо надане їй право на землю.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність наведеної вище земельної ділянки з огляду на те, що сільською радою вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки іншій особі.

Таким чином, на думку представника відповідача, Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, в якій зазначив, що положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України визначено виключний перелік підстав, за яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, серед яких така підстава як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі відсутня.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/390/19 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення відповідачу та конверт, направлений на адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві, який повернувся до суду із відміткою підприємства поштового зв`язку «за закінченням встановленого строку зберігання».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовним розміром 0,15 га за адресою: с. Стоянка, Києво-Святошинський район , Київська область. До вказаного клопотання позивачем, зокрема, приєднано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06.11.2018 № 12/42 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність наведеної вище земельної ділянки з огляду на те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою вже наданий іншій особі.

Обставини, на які посилається відповідач у своєму рішенні від 06.11.2018 № 12/42 як на підставу для відмови у наданні згоди на розробку проектної документації, позивач вважає такими, що не відповідають нормам земельного законодавства, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Цією ж статтею передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначається статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною шостою цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

При цьому суб`єктам владних повноважень, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, заборонено вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, серед яких така підстава як надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою відсутня.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.10.2019 в адміністративній справі № 183/4197/15.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на положення статті 118 Земельного кодексу України, які передбачають реалізацію певних послідовних етапів для безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами.

Такими етапами є: 1) звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування; 3) розробка суб`єктами господарювання на замовлення громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 4) погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 1861 Земельного кодексу України; 5) затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, що свідчить про відсутність у органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування підстав для встановлення будь-яких обмежень, не передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, для надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою при дотриманні нею вимог частини шостої цієї статті.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 814/1961/17 та 22.02.2019 в адміністративній справі № 813/1631/14.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки (0,15 га) відповідає нормам щодо її безоплатної передачі у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а подані нею документи за змістом та кількістю відповідають переліку, наведеному у частині шостій статті 118 Земельного кодексу України.

У свою чергу зі змісту рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06.11.2018 № 12/42 вбачається, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки, посилається на те, що на обрану позивачем земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі - ОСОБА_2 .

Водночас жодних відомостей про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні наведеного вище дозволу не містить визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України мотивованих підстав для відмови у задоволенні вказаного клопотання разом із посиланням на норми цього Кодексу.

У свою чергу, як вже зазначалось судом вище, надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою на обрану позивачем земельну ділянку, не може бути належною підставою для відмови у наданні позивачу такого дозволу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, діяв протиправно.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовним розміром 0,15 га на території с. Стоянка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, суд враховує наступне.

В силу положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Цією ж статтею передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Так, згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частинами першою та другою статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Таким чином, орган місцевого самоврядування наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на пленарних засіданнях ради шляхом прийняття розпорядчого індивідуального правового акта - рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.09.2019 в адміністративній справі № 320/5699/15-а та 10.09.2019 в адміністративній справі № 820/2632/17.

Враховуючи викладене, суд не вправі підміняти Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області та приймати замість неї рішення, яке віднесено до її компетенції, втручаючись у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Відтак підстави для задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відсутні.

Разом з тим суд, керуючись положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовним розміром 0,15 га на території с. Стоянка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, з урахуванням обставин, які стали підставою для визнання судом протиправним та скасування рішення від 06.11.2018 № 12/42.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.

При цьому за змістом положень частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги до матеріалів позовної заяви приєднано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.08.2012 № 5207 та договору про надання юридичної допомоги від 04.12.2018 № 29, укладеного між позивачем та адвокатом Петиченко І.В. , відповідно до умов якого останній надає позивачу юридичну допомогу, зокрема, шляхом представлення інтересів в адміністративних судах.

У свою чергу наявні в матеріалах адміністративної справи такі копії документів як: рахунок від 26.12.2018 № 1 за договором від 04.12.2018 № 29 (юридична допомога: надання консультації - 1 год. 00 хв.; складання та направлення позовної заяви - 3 год. 00 хв.) та квитанція від 24.01.2019 № 0.0.1249510232.1 на загальну суму 3000,00 грн свідчать про отримання позивачем наведених вище послуг та їх оплату в повному обсязі.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять будь-яких клопотань представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність надання позивачу.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи судом задоволено позовну вимогу немайнового характеру, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 768,40 грн, а також витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою у розмірі 3000,00 грн, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06.11.2018 № 12/42 визнати протиправним та скасувати.

3.Зобов`язати Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код: 04358514, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 204, с. Гореничі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08114) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) від 20.09.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтовним розміром 0,15 га на території с. Стоянка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, з урахуванням обставин, які стали підставою для визнання судом протиправним та скасування рішення від 06.11.2018 № 12/42.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (ідентифікаційний код: 04358514, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 204, с. Гореничі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08114) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп та витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Суддя Харченко С.В.