Рішення № 85640364, 01.11.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 листопада 2019 року Справа № 280/4242/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , адреса для листування: «АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ: 20490012)

про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання призначити виплату пенсії за віком, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення № 3 від 24 квітня 2019 року про відмову у призначенні пенсії Позивачу, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати в подальшому ОСОБА_1 пенсію за віком з 13 лютого 2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , будучи громадянином України, 12 вересня 2014 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. 13 лютого 2019 року звернувся через свого представника до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, правонаступником якого наразі є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, із заявою про призначення пенсії. Рішенням Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 3 від 24 квітня 2019 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії з підстав відсутності прийнятого Верховною Радою України проекту закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення. Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству, у зв`язку з чим, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 02 вересня 2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику осіб), а справу призначено до розгляду на 26 вересня 2019 року.

Відповідач позов не визнав, надавши свій письмовий відзив від 26 вересня 2019 року вх.№40059. Зазначає, що у зв`язку з тим, що представником позивача при звернення із заявою про призначення пенсії не було надано про місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 , управління направило запит до Більмацього районного сектору управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, на який отримано відповідь про відсутність даних щодо позивача на обліку в адресно-довідковій картотеці. Так, рішенням № 3 від 24 квітня 2019 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії із посиланням на відсутність договору (угоди) між Україною та Державною Ізраїль про соціальне забезпечення. Щодо проведення індексації та компенсації втрати частини доходів зазначає про те, що позивач на території України пенсію ще не отримував, а тому така вимога є необґрунтованою. Просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

30 вересня 2019 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№40508), в якому зазначає, що твердження відповідача, викладені у відзиві на позову заяву, є абсурдними та такими, що суперечать нормам закону, судовій практиці та здоровому глузду, а також не відповідають дійсності.

У відповідності до пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності, та згідно статей 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

13 лютого 2019 року позивач, ОСОБА_1 , місцем проживання якої є держава Ізраїль, звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 3 від 24 квітня 2019 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії з підстав відсутності прийнятого Верховною Радою України проекту закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, зокрема, пенсії.

Позивач не погодившись з відмовою у призначенні йому пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління Пенсійного фонду має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19 травня 2015 року по справі № 21-168а15, від 06 жовтня 2015 року по справі № 608/1189/14-а.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач за своєю трудовою діяльністю отримав право на призначення пенсії за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність відмови Управління у розгляді заяви ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю реєстрації заявника на території України.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, зокрема, про таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час прийняття оскаржуваної відмови не досліджувалось питання достатності інших поданих позивачем документів, необхідних для призначення пенсії та їх відповідність законодавству, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13 лютого 2019 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо позовних вимог про індексацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Беручи до уваги що на час розгляду справи питання про призначення пенсії з урахуванням індексації не розглядалось, пенсійні виплати не призначені, отже вимога щодо проведення індексації пенсійних виплат є передчасною.

З приводу позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

За змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Строки виплати пенсії встановлені Законом №1058-IV, відповідно до частини 1 статті 47 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що наразі пенсію позивачу не призначено, жодних виплат на його користь не проводилось.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, вимоги про зобов`язання здійснити виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів є передчасними.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 липня 2018 року у справі 487/6923/16-а, від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а, від 18 вересня 2018 року у справі №522/535/17.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин та досліджених судом документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору проводиться пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , адреса для листування: «АДРЕСА_6, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ: 20490012) про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання призначити виплату пенсії за віком, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 3 від 24 квітня 2019 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2019 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині даного рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 01 листопада 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов