Рішення № 85639722, 13.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року Справа № 160/7706/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Дніпрі без виклику учасників справи у письмовому провадженні, за наявними у справі матеріалами позовну заяву ОСОБА_1 до начальника управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного Андрія Петровича, третя особа - інспектор 1 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Ромейко Олександр Вікторович про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2019р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до начальника Департаменту патрульної поліції в Дніпропетровській області Калюжного А.П., третя особа - інспектор лейтенант поліції Управління патрульної поліції 3 батальйону 1 роти Ромейко Олександр Вікторович, в якому позивач просить суд:

-визнати протиправними дії і бездіяльність начальника Департаменту поліції управління патрульної поліції в Дніпропетровській області А.П. Калюжного в проведенні контролю стосовно законності дій інспектора управління патрульної поліції в Дніпропетровській області 3 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Ромейка Олександра Івановича при ухваленні постанови серії ЕАВ №814126 від 24 грудня 2018р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення п. 18.2 ПДР за ст. 122 ч. 1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 255, 00 грн.;

-зобов`язати начальника Департаменту поліції управління патрульної поліції в Дніпропетровській області А.П. Калюжного призначити і провести службову перевірку задля встановлення наявності порушення в діях інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області 3 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Ромейка Олександра Івановича при ухваленні постанови серії ЕАВ №814126 від 24.12.2018р. щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення п. 18.2 ПДР за ст. 122 ч. 1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 255, 00 грн., за результатами якої вирішити питання відповідальності лейтенанта Ромейка О. В.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 24 грудня 2018р. транспортний засіб під його керуванням було зупинено третьою особою із поясненнями, що ним зафіксовано порушення водієм п. 18.2 Правил дорожнього руху. Лейтенант поліції Ромейко О.І доводи позивача не прийняв до уваги та виніс постанову про накладення на адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Позивач оскаржив дану постанову до суду та за рішенням Індустріального районного суду від 06 березня 2019р. по справі №202/1/19 скасував відповідну постанову про накладення штрафу. При цьому, позивач зауважив, що Індустріальним районним судом та судом апеляційної станції в рамках справи №202/1/19 не вирішив питання щодо протиправності дій третьої особи, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до відповідача в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» із запитом, намагаючись звернути увагу на неправомірне застосування Ромейко О.І. п. 18.2 Правил дорожнього руху та з метою з`ясувати серед іншого: чи проводилась службова перевірка з метою запобігання в подальшому причин і умов, які сприяли складанню протиправною постанови про накладення штрафу щодо позивача? Так, позивач зазначив, що у відповіді начальника Департаменту поліції управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Калюжного А.П. випадок протиправних дій третьої особи з метою у подальшому усунення причин і умов, що сприяли порушенню прав ОСОБА_1 не розглядався і до розгляду не планується. Позивач вважає, що оскільки службова перевірка щодо Ромейка О.В. не проводилась, то останній і в подальшому може застосовувати протиправно Правила дорожнього руху у не передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення спосіб. У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що його спроби спромогтись отримати від відповідача дієвої реакції на неправомірні застосування Ромейком О.В. норм Правил дорожнього руху залишились непоміченими, у зв`язку з чим він звернувся до суду із даним позовом. Тобто в порушення ст. 7 КУпАП начальник Департаменту патрульної поліції в Дніпропетровській області Національної поліції України Колюжний А.П . провив бездіяльність щодо контролю вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративне правопорушення свого підлеглого інспектора УПП Ромейко О.В. , тим самим нічого не зробив для запобігання причин і умов, що сприяли недодержанню вимогам закону та положенням ПДР при застосування заходів впливу інспектором при ухваленні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/7706/19 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 було залишено без руху.

На виконання ухвали суду від 13 серпня 2019р. позивач виправив вказані недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/7706/19, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

17 жовтня 2019р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов від начальника Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного Андрія Петровича відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог з огляду на безпідставність останніх. Так, відповідач зазначив, що на поданий ОСОБА_1 запит ним у визначеному чинним законодавством порядку та строки було надано належну відповідь, в якій, зокрема, було роз`яснено про відсутність визначених чинним законодавством підстав, в т.ч. інформації щодо вчинення поліцейським порушень під час складання постанови, підстави для призначення службового розслідування відносно таких поліцейських відсутні. Відповідач зауважив, що при скасуванні постанови про накладення на ОСОБА_1 штрафу суди першої та апеляційної інстанцій посилались на відсутність беззаперечних доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення. При цьому, відповідач звернув увагу суду на те, що поліцейський законом наділений повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень від імені органів Національної поліції. З огляду на викладене, відповідач вважає, що відсутні будь-які підстави вважати протиправними його дії та бездіяльність відповідача у даній справі щодо здійснення контролю за законністю дій поліцейських.

При цьому, суд зауважує, що вищевказаний відзив на позовну заяву подано відповідачем з порушенням строку встановленого в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі №160/7706/19 від 13 вересня 2019р., оскільки у даній ухвалі судом було роз`яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання відповідачем даної ухвали.

17 жовтня 2019р. представником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Лукіною подано клопотання про залучення додаткових доказів до справи та про залучення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Також 17 жовтня 2019р. представником Департаменту патрульної поліції Національної поліції України подано до суду пояснення щодо позовної заяви.

24 жовтня 2019р. ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідачем подано відзив на позовну заяву із порушенням встановленого судом строку, а також звернув увагу суду на те, що у відзиві відповідачем не заявлено до суду клопотання про поновлення строку на подання відзиву із посиланням на поважність причин такого пропуску цього строку, у зв`язку з чим у відповідності до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд має вирішувати справу за наявними в останній матеріалами. Позивач вважає, що викладені у відзиві доводи не містять жодного заперечення щодо суті позовних вимог та не містить жодного переконливого доказу, та спрямовані на формуванні у суду негативного ставлення до позивача й відволікання від суті адміністративного позову з метою покриття бездіяльності відповідача, який покриває неправомірні дії третьої особи при виконанні службових обов`язків.

Крім того, 24 жовтня 2019р. позивачем надано відповідь на пояснення щодо позовної заяви, в якій ОСОБА_1 звернув увагу на те, що відповідні пояснення подано із порушенням встановленого судом строку, а також звернув увагу суду на те, що у поясненнях гр. Лукіною А.А. не заявлено до суду клопотання про поновлення строку на подання пояснень із посиланням на поважність причин такого пропуску цього строку, у зв`язку з чим у відповідності до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд має вирішувати справу за наявними в останній матеріалами. Позивач вважає, що викладені у поясненнях доводи не містять жодного заперечення щодо суті позовних вимог та не містять жодного переконливого доказу, та спрямовані на формуванні у суду негативного ставлення до позивача й відволікання від суті адміністративного позову з метою покриття бездіяльності відповідача, який покриває неправомірні дії третьої особи при виконанні службових обов`язків.

Інших заяв по суті справи та з процесуальних питань до суду не надійшло.

Ухвалою від 25 жовтня 2019р. по справі №160/7706/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання представника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Лукіної А.А. про залучення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24 грудня 2018р. інспектором 1 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Ромейком Олександром Вікторовичем винесено постанову серії ЕАВ №814126 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на останнього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови слідує, що 24 грудня 2018р. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz 312D-П18, державний номерний знак НОМЕР_1 , в м.Дніпрі на вул . Марії Лисиченко, 8, не пропустив пішоходів, що перебували на пішохідному переході, чим порушив п. 18.2 Правил дорожнього руху України.

Вищезазначену постанову третьої особи ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку (справа №202/1/19), в якій позивач просив суд:

-визнати протиправними дії інспектора 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Ромейка Олександра Вікторовича;

-скасувати постанову серії ЕАВ №814126 від 24 грудня 2018р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за порушення п. 18.2 ПДР за ст. 122 ч. 1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 255, 00 грн.

За результатами розгляду вказаного позову Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська прийнято рішення від 06 березня 2019р. у справі №202/1/19, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області 3 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Ромейко Олександра Вікторовича, третя особа: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області - задоволено частково та ухвалено скасувати постанову інспектора роти №1 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Ромейка Олександра Вікторовича серії ЕАВ №814126 від 24 грудня 2018р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення й закрити провадження в адміністративній справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

В решті заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог (зокрема, щодо оскарження дій третьої особи) Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська відмовив.

Не погодившись з рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська в частині відмови у визнанні протиправності дій інспектора Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області 3 батальйону 1 роти лейтенанта поліції Ромейка О.В., ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Індустріально районного суду по справі 202/1/19.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019р. по справі №202/1/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення та постановлено змінити мотивувальну частину Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06.03.2019р. в адміністративній справі №202/1/19 (2-а/202/30/2019) в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дії, а в іншій частині оскаржуване залишено без змін.

Надалі за результатами розгляду поданої Департаментом патрульної поліції Національної поліції України апеляційної скарги 09 липня 2019р. Третім апеляційним адміністративним судом прийнято постанову по справі №202/1/19, якою зазначену скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2019р. у справі №202/1/19 - без змін.

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області із запитом, в якому позивач виклав обставини винесення третьою особою постанови серії ЕАВ №814126 від 24 грудня 2018р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та повідомив про факт скасування даної постанови у судовому порядку.

У прохальній частині даного запиту ОСОБА_1 звернувся до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області з проханням надати відповіді на запитання:

«1.Чи існує в ГУНП в Дніпропетровської області і в його підрозділах практика розгляду причин і умов, що сприяли порушенням скоєним співробітниками патрульної служби при складанні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності водіїв учасників дорожнього руху, які скасовані в подальшому рішеннями місцевих судів?

2.Якщо на перше питання відповідь так, то чи розглянутий коли і ким випадок складання постанові інспектором Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області 3 батальйону 1 роти лейтенантом поліції Ромейко Олександром Вікторовичем?».

У відповідь на даний запит за підписом начальника Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного Андрія Петровича ОСОБА_1. було направлено лист за вих. №66зі/41/19/01-2019 від 03 травня 2019р., в якому відповідач зазначив, що Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а є незалежними один від одного органами державної влади, задовольнити запит, в частині надання інформації щодо практики розгляду ГУНП в Дніпропетровській області та його підроздялах причин і умов, що сприяли порушення, скоєним працівниками патрульної служби, при складанні постанов, які, у подальшому, скасовані рішенням місцевих судів, не є можливим. Розпорядником інформації є УПП в Дніпропетровській області ДПП.

Стосовно другого питання у запиті позивача відповідач зазначив, що винесена лейтенантом поліції Ромейком О.В. у відношенні позивача постанова серії ЕАВ № 814126 від 24 грудня 2018р. була оскаржена до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та 06 березня 2019р. скасована за рішенням суду, провадження в адміністративній справі за вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито, а у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Також відповідач у даному листі посилався на відсутність визначених чинним законодавством підстав, у тому числі інформації щодо вчинення лейтенантом поліції Ромейком О.В. порушень під час складання постанови, зауваживши, що до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не надходили окремі ухвали про вжиття заходів для усунення причин та умов, які сприяли скасування винесеної постанови, у зв`язку з чим відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення службового розслідування відносно третьої особи.

Таким чином, не погодившись із позицією відповідача, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Законом України «Про доступ до публічної інформації» регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно із приписами статті 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

У статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків.

За приписами п.1 ч.1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Порядок оформлення запитів на інформацію визначено ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якій встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Строк розгляду запитів на інформацію врегульований статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно з частиною 1 якої: розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження ч.4 ст. 20 вказаного Закону.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що позивач має право на отримання публічної інформації, зокрема, від органів виконавчої влади в п`ятиденний термін після отримання запиту.

Судом встановлено, що у відповідь на запит ОСОБА_1 , що датований «25.04.2019р.» відповідачем була складена та направлена відповідь у вигляді листа за вих. №66зі/41/19/01-2019 від 03 травня 2019р.

При цьому, сторонам не стверджується, що дана відповідь була складена із порушенням передбаченого ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строку.

Таким чином, із аналізу наданих доказів та норм матеріального права, судом встановлено, що відповідач, було надано відповідь на запит позивача, що свідчить про відсутність з боку останнього протиправної бездіяльності у вигляді не надання запитуваної позивачем інформації, як розпорядника наявної у нього інформації.

Згідно з вимогами частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VІІІ від 02 липня 2015р., Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Вимогами ст. 13 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що у складі поліції функціонують, зокрема, патрульна поліція.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» за №730 від 16 вересня 2015р. утворено як юридичну особу публічного права Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

Згідно з вимогами пункту 1 розділу 1 Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України №73 від 06 липня 2015р. (надалі - Положення), Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Відповідно до Положення, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи; Департамент патрульної поліції є органом, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, згідно із щорічним кошторисом видатків, передбачених для Національної поліції і відповідно до чинного законодавства може виступати від власного імені в суді.

Наказом Департаменту патрульної поліції № 38 від 17 січня 2016р. затверджене Положення про Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, згідно з яким Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції є територіальним відокремленим підрозділом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та не є юридичною особою, не має самостійного балансу та рахунків в органах Державної казначейської служби України чи банківських установах.

З огляду на викладене, начальником Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжним А.П. на перше з поставлених позивачем у відповідному запиті питань було надано у листі за вих. №66зі/41/19/01-2019 від 03 травня 2019р. роз`яснено ОСОБА_1 , що Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції не є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, а, отже, не є розпорядником запитуваної позивачем інформації щодо практики розгляду в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області та його підрозділах причин і умов, що сприяли порушення, скоєним працівниками патрульної служби, при складанні постанов, які, у подальшому, скасовані рішеннями місцевих судів.

Щодо другого викладеного у запиті позивача питання, відповідач зазначив, що винесена лейтенантом поліції Ромейком О.В. у відношенні позивача постанова серії ЕАВ № 814126 від 24 грудня 2018р. була скасована у судовому порядку, а також зауважив про відсутність визначених чинним законодавством підстав, у тому числі інформації щодо вчинення лейтенантом поліції Ромейком О.В. порушень під час складання постанови, (в т.ч. й у вигляді окремої ухвали про вжиття заходів для усунення причин та умов, які сприяли скасування винесеної постанови), у зв`язку з чим відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для призначення службового розслідування відносно третьої особи.

Під час розгляду адміністративної справи №202/1/19 Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська та Третім апеляційним адміністративним судом було досліджено питання правомірності дій третьої особи під час складання постанови серії ЕАВ №814126 від 24 грудня 2018р.

В ході розгляду вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 грудня 2018р. поліцейським винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн., в якій зазначено про те, що водій керуючи транспортним засобом MERCEDES-BENZ 312D, державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Дніпрі по вул. Марії Лисиченко в районі будинку № 8 не пропустив пішоходів, що перебувають на пішохідному переході.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП - до органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення органи Національної поліції.

Поліцейський законом наділений повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень від імені органів Національної поліції.

При цьому, слід зауважити, що скасовуючи постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності суди обох інстанцій в рамках адміністративної справи №202/1/19 посилались на відсутність (ненадання суду) беззаперечних доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, внаслідок чого дійшли висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019р. по справі №202/1/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення та постановлено змінити мотивувальну частину рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 06.03.2019р. в адміністративній справі №202/1/19 (2-а/202/30/2019) в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дії, а в іншій частині оскаржуване залишено без змін.

У даній постанові судом апеляційної інстанції під час перегляду оскаржуваного рішення досліджувалось питання правомірності дій інспектора 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Ромейка О.В. щодо обставин притягнення позивача до адміністративної відповідальності та зазначено таке:

«Відповідно до статті 217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік джерел яких наведено в ст.251 КУпАП.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, відповідач законом наділений повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень від імені органів Національної поліції.

Відповідно до відеозапису, наданого відповідачем, що знаходиться в матеріалах справи, вбачається, що відповідач 24.12.2018р. під час вирішення питання щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, надав позивачеві для огляду відео фіксацію порушення позивачем ПДР, а позивач в свою чергу надав пояснення щодо відсутності такого.

Отже, відповідач, вважаючи наявним правопорушення склав постанову, а тому доводи позивача щодо протиправності дій відповідача щодо складання постанови, не з`ясування відповідачем обставин та неупередженого ставлення є помилковими.

У випадку прийняття інспектором поліції протиправної постанови про накладення адміністративного стягнення належним способом захисту порушених прав особи є скасування такої постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Оскільки під час розгляду судом справи, відповідачем не було надано доказів безпосередньо скоєння позивачем правопорушення, обставини якого викладені в оскарженій постанові, остання була скасована судом першої інстанції.

При цьому, обов`язкового визнання протиправними дій по складанню такої постанови законом не вимагається.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити що вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо винесення постанови про адміністративне правопорушення та накладення на позивача адміністративного не підлягають задоволенню, оскільки такі дії охоплюються вимогами про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, судом не встановлено порушення відповідачем норм Закону України «Про Національну поліцію» та норм КУпАП в частині, що регулює питання накладення адміністративного стягнення».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, з наведеного слідує, що третя особа діяла в межах наданих повноважень та в спосіб, встановлений чинним законодавством, що співвідноситься з положеннями ст. 19 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», що встановлено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 по справі № 202/1/19.

Разом з тим, відповідно до ч. 1, 4 ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Статтею 12 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність встановленого судами у визначеному порядку факту вчинення поліцейським незаконних дій щодо позивача, а також беручи до уваги відсутність будь-якої інформації з інших джерел, яка б свідчила про вчинення поліцейським протиправних дій (зокрема, вчинення дисциплінарного проступку) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, інкримінованого позивачу, відповідач не мав правових підстав для призначення та проведення службового розслідування щодо третьої особи.

Наведене виключає допущення з боку відповідача протиправних дій чи бездіяльності стосовно проведення контролю за законності дій третьої особи.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень без вказаної ознаки негативного впливу на права особи не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018р. №К/9901/1141/18.

Водночас, судом не встановлено факт порушення права ОСОБА_1 у даному спорі у вигляді не надання чи несвоєчасного та/або неповного надання запитуваної інформації на його запит.

Натомість, суд зауважує, що у відповідному запиті ОСОБА_1 відсутня вимога до начальника Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного А.П. щодо ініціювання відповідачем по відношенню до інспектора 1 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Ромейка О.В. проведення службового розслідування.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010р., заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до начальника Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного Андрія Петровича, третя особа - інспектор 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Ромейко Олександр Вікторович про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалено рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до начальника управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Калюжного Андрія Петровича (49000, м.Дніпро, пл.. Троїцька, 2а; код ЄДРПОУ 40108646), третя особа - інспектор 1 роти 3 батальйону управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Ромейко Олександр Вікторович (49000, м.Дніпро, пл.. Троїцька, 2а; код ЄДРПОУ 40108646) про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко