Рішення № 85632935, 14.11.2019, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа № 636 / 3599 / 19

2-а / 636 / 59 / 2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року Чугуївський міський суд Харківський області у складі:

головуючого судді Ковригіна О.С.,

за участю секретаря - Фатєєвої С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чугуєві адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенанта поліції Джесюка Руслана Олександровича, Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до інспектора 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенанта поліції Джесюка Руслана Олександровича, Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив суд: визнати недопустимим доказом постанову про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1457856 від 26.08.2019 року; скасувати постанову про накладення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1457856 від 26.08.2019 року, винесену відносно нього за ч. 5 ст. 122 КУпАП; закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч. 5 ст. 122 КУпАП; стягнути з відповідача - Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції судові витрати.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що його незаконно було притягнуто до адміністративної відповідальності, так як він не порушував правил дорожнього руху України, оскільки зупинка мала місце, однак була вимушеною через стан учасника дорожнього руху – малолітнього пасажира його автомобіля марки ВАЗ 21099 реєстраційний номер НОМЕР_1 , та виконання ним у зв`язку з відповідними обставинами вимог п. 1.5. ПДР України, додаткових обставин у вигляді блокування його транспортного засобу іншим транспортним засобом через дії працівника поліції. У зв`язку із блокуванням його транспортного засобу іншим транспортним засобом позивач включив аварійну сигналізацію.

В цей час до нього підійшли працівники поліції, та повідомили, що він здійснив зупинкуна місці позначеному дорожньою розміткою 1.30 «Місця для інвалідів», на його пояснення з приводу вимушеної зупинки, відсутності в місці стоянки належного йому автовідповідного дорожнього знаку чидорожньої розмітки 1.30 «Місця для інвалідів» ПДР України останні не відреагували, винесли постанову про вчинення ним адміністративного правопорушення, з порушенням вимог до її складання, визначених ст. 283 КУпАП щодо відсутності у Постанові відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався), відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності, порушення вимог ст. 280 КУпАП щодо не з`ясування наявності обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи наявності підстав для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, без обов`язкового складання протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 258 КУпАП, за умов оскарження ним допущеного порушення і адміністративного стягнення, оскільки він не був поінформований інспектором про фіксування порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів засобами фото та відео фіксації, які знаходились при ньому чи будь-якими іншими стаціонарними засобами фото, -відео фіксації, у зв`язку з чим вважає, що за правовою природою оспорюване правопорушення є правопорушенням не в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а у сфері порушення правил дорожнього руху, не роз`яснивши останньому прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, не надали можливості надати письмові пояснення, чим визвали необхідність фіксувати ним пояснення на звороті Постанови про вчинення адміністративного правопорушення. До того ж Позивач вказує на відсутність у Постанові про адміністративне правопорушення вказівки на докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим вважає Постанову необґрунтованою доказами.

Крім того, інспектору Джесюку Р.О. під час розгляду постанови було заявлено відвід з підстав порушень вимог КУпАП, упередженості та необ`єктивності, однак відповідний відвід інспектором Джесюком Р.О. було розглянуто на місці самостійно та невмотивовано відмовлено в його задоволенні.

На підставі чого, позивач вважає постанову такою, що не відповідає вимогам законодавства та просить її скасувати та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідач - інспектор 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенант поліції Джесюк Р.О. та представник Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Від вказаного інспетора до суду надійшов відзив, в якому він просив провети розгляд справи без його участі, та зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні, оскільки Постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідає вимогам КУпАП, він при її винесені діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Факт правопорушення, процесс спілкування, розгляд справи, процес винесення рішення було зафіксовано на його нагрудний відеореєстратор, однак надати відеозапис не має можливості у зв`язку із п. 1 ч. 3 розділу VII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото-і кінозйомки, відеозапису, затверджену Наказом МВС України від 18.12.2018 року за № 1026, оскільки строк зберігання відеозаписів з портативних відео реєстраторів становить 30 діб.

З вимогами позову щодо відшкодування судових витрат не погоджується з підстав відсутності в договорі про надання правової допомоги розміру чи порядку обчислення таких витрат.

Як доказ разом з Відзивом Відповідачем –Інспектором 4 батальйону 4 роти УПП в Харківській області лейтенантом поліції Джесюком Русланом ОСОБА_2 надано Пояснення без дати його складання. Будь-яких інших доказів відповідачем 1 не надано.

Відповідачем 2 - Управлінням патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів не надано.

Тому, на підставі ст. 205 КАС України, суд розглядає справу за відсутності інспектора 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенанта поліції Джесюка Р.О. та представника Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції.

В судовому засдіанні позивач та його представник – адвокат Биченко А.О. позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.

Суд, заслухавши думку позивача та його представника, а також дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Встановлено, що Інспектором 4 батальйону 4 роти УПП в Харківській області лейтенантом поліції Джесюком Русланом Олександровичем 26 серпня 2019 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1457856, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн., за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до положень статті 1 КУпАП основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про Національну поліцію" поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національну поліцію" під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, і сприяє їх реалізації.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту.

Частиною другою цієї статті передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 21099, д.н.з. НОМЕР_1 , 26.08.2019 року здійснив зупинку на місці позначеному дорожньою розміткою 1.30 «Місця для інвалідів», розташованого за адресою: м. Харків, проспект Московський, 274В, при цьому не мав при собі відповідного посвідчення, чим порушив п. 8.5.1. ПДР України – порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 КУпАП, тобто - зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю".

Позивач ОСОБА_1 не погодився з цим, зазначивши відповідні відомості на звороті постанови.

Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, що унормовані в Постанові Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху», яку затверджено постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306.

Відповідно до пп. 8.5 п. 8 цих Правил дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює. Горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з п. 1 п. 34 ПДР. Дорожня розмітка застосовується відповідно до цих Правил і повинна відповідати вимогам національного стандарту. Дорожня розмітка повинна бути видимою учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби на відстані, що забезпечує безпеку руху. На ділянках доріг, на яких є труднощі для видимості учасниками дорожнього руху дорожньої розмітки (сніг, бруд тощо) або дорожня розмітка не може бути відновленою, установлюються відповідні за змістом дорожні знаки.

Оскаржувана постанова містить інформацію щодо місця вчинення правопорушення – м. Харків, проспект Московський, 274В.

Позивачем спростовується наявність за адресою, вказаною у Постанові, як в місці вчинення правопорушення, дорожньої розмітки, передбаченої п. 1.30 «Місця для інвалідів» ПДР України.

Обставина наявності дорожньої розмітки є важливою, оскільки Позивачу інкримінується порушення, пов`язане саме з дорожньою розміткою, яка була наявна на місці зупинки та стоянки.

Встановлення наявності дорожньої розмітки у відповідній місцевості, яка розташовується за адресою: м. Харків, проспект Московський, 274В здійснювалось захисником Позивача – адвокатом Биченко А.О.

Відповідно до довідки Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «ШЛЯХРЕМБУД» Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради від 10.09.2019 року за №943, наданої на запит захисника Биченко А ОСОБА_3 О., роботи з нанесення дорожньої розмітки по проспекту Московському 274В (територія супермаркету «Восторг») підприємством КП «Шляхрембуд» не виконувались, на балансі підприємства вищезазначена територія не значиться. Схема організації дорожнього руху, дозвільна документація тощо відсутні (а.с.52)

Будь-якими доказами, які містяться у справі, відповідна інформація Відповідачами не спростована.

Частина 5 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент його вчинення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмежень швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки і стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, - юридична або фізична особа, за якою зареєстровано транспортний засіб.

За приписами ст.ст. 258, 283 КУпАП у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський може виносити постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Дане правило міститься в п. 1 розділ ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), зокрема справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Водночас, ст. 258 КУпАП визначає випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається. Відповідно до частини першої цієї статті протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених в частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтями 110, 115, частинами першою, третьою і п`ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першою і третьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, статтями 134, 135, 185-3 цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення (частина друга статті 258КУпАП).

Відповідно до частини третьої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Також, відповідно до положень частини четвертої цієї статті, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (частина п`ята статті 258 КУпАП).

Аналіз положень частин першої та другої статті 258 КУпАП дозволяє дійти висновку, що їх дія поширюється:

1) на правопорушення, визначені в частині першій цієї статті;

2) на випадки, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Отже, перелік адміністративних правопорушень, визначених частиною першою статті 258, за які адміністративне стягнення накладається та стягується на місці вчинення правопорушення є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Статтею 122 КУпАП передбачено адміністративні правопорушення на автомобільному транспорті, на які накладаються адміністративні стягнення, зокрема про перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.

Частина перша статті 258 КУпАП не містить посилання на статтю 122 КУпАП. Відповідно на ці правовідносини не поширюється положення частини третьої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

За загальним правилом відповідно до статті 254 КУпАП фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення протоколу про його вчинення уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини третьої цієї статті протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Отже, під час оформлення матеріалів про адміністративні порушення за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122 КУпАП, обов`язково складається протокол про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121–126, 1271–129, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників (частина друга статті 276 КУпАП).

Таким чином, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122 КУпАП, можуть розглядатися:

1) за місцем вчинення правопорушення; 2) за місцем обліку транспортних засобів; 3) за місцем проживання порушників.

Статтею 222 КУпАП визначено підвідомчість справ про адміністративні правопорушення органам внутрішніх справ (міліції).

Зокрема, в частині першій цієї статті за адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою і третьою статті 122 цього Кодексу, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання.

Таким чином, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122 КУпАП, розглядаються у судовому порядку та працівниками відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, які мають спеціальні звання.

Випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП.

Отже, на справи про адміністративні правопорушення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, дія положень статті 258 КУпАП не поширюється.

Тому, винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним і призводить до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, зокрема право користуватися юридичною допомогою адвоката, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо.

Словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 Кодексу та словосполучення«за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 Кодексу мають різний правовий зміст.

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до положень ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:

технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Оскаржувана Постанова відповідних відомостей не містить.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Серед перелічених джерел доказів, відсутнє посилання на Постанову про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Правопорушення (у разі його вчинення) повинно бути належним чином зафіксоване. Відсутність протоколу про адміністративне правопорушення повинна компенсуватись іншими належними та допустимими доказами вчинення правопорушення, оскільки протокол є, зокрема, не лише засобом фіксації вчинення правопорушення, а й доказом дотримання (недотримання) посадовою особою, яка його складає, процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Однак, відповідачами не надано суду жодних доказів стосовно цього.

Таким чином, відсутність відеозапису, протоколу про адміністративне правопорушення та інших доказів не дає суду можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією № 1395, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Як роз`яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з подальшими змінами та доповненнями, зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів (абз. 4 п. 24 Постанови).

У оскаржуваній Постанові у розділі 9 «До постанови додаються», поліцейським ніяких даних не зазначено, що вказує на відсутність жодних доказів (показів свідків, матеріалів фото,-відеофіксації тощо), на підставі яких посадовою особою винесено постанову про накладення адміністративного стягнення.

До матеріалів Відзиву Відповідачем 1 долучено письмове пояснення, однак пояснення працівників поліції не є належними доказами при розгляду вказаної категорії справ, оскільки згідно Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженої наказом №1395 від 07.11.2015 року не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює,а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Щодо посилання Позивача на те, що Постанова є недопустимим доказом, суд зазначає, що КУпАП не містить положень, які б надавали доказу критерій допустимості.

Частиною 1 ст. 74 КАС України визначено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Щодо позиції Відповідача 1 з приводу відшкодування судових витрат (витрат на правову допомоги).

Так, право на правову допомогу гарантовано ст. ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» затверджено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права, за одну годину роботи. Склад та розміри витрат, пов`язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Статтею 134 КАС України визначено, що Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження оплати витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 гривень позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 26.08.2019 року (а.с. 16,17), додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги від 26.08.2019 року (а.с.18), акт №1 приймання передачі послуг від 28.08.2019 року (а.с. 21) та квитанцію №382446 від 28.08.2019 року на суму 2000 грн. (а.с. 22), акт №2 приймання передачі послуг від 14.11.2019 року (а.с.53), квитанцію №382425 на суму 1000 грн. (а.с.54).

З огляду на викладене позиція Відповідача 1 щодо безпідставності розміру витрат на правову допомогу є необгрунтованою та недоведеною.

Крім того, суд вважає за доцільне наголосити, що Відповідач 1 не є особою, до якої звернені вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу. Такі вимоги звернені до Відповідача 2, і такі вимоги в свою чергу не порушують прав та обов`язків Відповідача 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України передбачає, що Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розглядусправи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чибуло вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З метою з`ясування обставин справи суд пропонував суб`єкту оскарження надати відзив на позов та зобов`язував його надати завірені належним чином копії документів, на підставі яких прийняте спірне рішення.

Проте, працівником поліції не було зібрано належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити факт і встановити вину позивача у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Вина позивача у вчиненні ним адміністративного правопорушення грунтується виключно на даних з постанови у справі про адміністративне правопорушення, факт вчинення якого заперечується Позивачем.

Інших доказів, які б, відповідно до ст. 251 КупАП, свідчили про наявність в діях Позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, в процесі провадження адміністративної справи, не здобуто.

Відтак, з огляду на надані позивачем докази (пояснення свідка, довідки КП «ШЛЯХРЕМБУД») твердження відповідача, що Позивач, здійснив зупинку в зоні дії дорожньої розмітки 1.30 ПДР України є припущенням, а тому суд вважає, що це вказує на те, що Позивач в даному випадку не порушував вимог Правил дорожнього руху.

При цьому, суд наголошує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення не може ґрунтуватись виключно на висновках працівників поліції, за відсутності доказів винуватості особи, отриманих не інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.

У даній справі, крім висновків відповідача, який склав постанову у справі про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту порушення Позивачем правил дорожнього руху України, у зв`язку із чим, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернено увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та зазначено про необхідність з`ясовування всіх обставин, перелічених у ст. 247, 280 КУпАП.

В судовому засіданні не встановлено доказів скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП, а також відповідачами не надано доказів про підтвердження вчинення ОСОБА_1 вищезазначеного адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена інспектором 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенантом поліції Джесюка Руслана Олександровича, серії ЕАВ № 1457856 від 26.08.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП підлягає скасуванню.

Підстави та розмір витрат ра правову допомогу суд вважає доведеними Позивачем в повному обсязі.

Підстав визнання Постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 1457856 від 26.08.2019 року недопустимим доказом суд не вбачає, оскільки вона не є доказом, а є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке оскаржує позивач в судовому порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість частково задовольнити заявлені позовні вимоги Позивача.

Належним способом відновлення прав Позивача, на захист яких був поданий даний адміністративний позов, є скасування оспорюваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.241-246 КАС України, ст.ст. 9, 222, 245, 251, 256, 258, 268, 287-289 КУпАП, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до інспектора 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенанта поліції Джесюка Руслана Олександровича, Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ЕАВ № 1457856 від 26.08.2019 року, складену інспектором 4 батальйону 4 роти УПП у Харківській області ДПП лейтенаном поліції Джесюком Русланом Олександровичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3), понесені витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп. на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чугуїв, Харківська область, ІПН НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України, а також прийняття рішення у письмовому провадженні зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до або через Чугуївський міський суд Харківської області.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя –