Ухвала суду № 85627413, 13.11.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/8685/19

Провадження №1-кп/127/247/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Жолинського А.В.,

сторони захисту: адвоката Голівського В.В., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, відомості про який внесено до ЄРДР 22.01.2019 р. за № 12019020040000101,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Прокурор Жолинський А.В. в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту з тих підстав, що останній вчинив злочини середньої тяжкості, маючи не зняту та не погашену судимість, не працевлаштований, тобто не має постійного джерела доходу. Крім того, перебуваючи під домашнім арештом, ОСОБА_1 не дотримувався, покладених на нього обов`язків та ухилявся від явки до суду, у зв`язку з чим його було оголошено у розшук. Також, звернув увагу на наявність ще одного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , що підтверджує небажання останнього ставати на шлях виправлення.

Представник потерпілого в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявна його письмова заява, згідно з якою останній просить проводити судовий розгляд за його відсутності.

Захисник обвинуваченого – адвокат Голівський В.В. – вважає, що правові підстави для задоволення клопотання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відсутні, оскільки останній не з`являвся до суду у зв`язку з тим, що відбував кримінальне покарання і перебував в арештному домі з 27.06.2019 р. по 27.09.2019 р. Крім того, зауважив, що прокурором не надано відповідних доказів на підтвердження наявності ризиків, передбачених чинним кримінально-процесуальним законом. Також вважає, що прокурором в обґрунтування клопотання не доведено наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Зокрема, частиною другою статті 184 КПК регламентовано, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Зазначені вимоги кримінально-процесуального законодавства стороною обвинувачення було дотримано.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинувачених під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Питання щодо мети і підстав застосування запобіжних заходів регламентовані статтею 177 КПК. Зокрема, з частини першої статті 177 КПК випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Як слідує зі змісту частини другої статті 177 КПК, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини першої статі 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинувачених до вчинення інкримінованого їм злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинувачених потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказів не закінчені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 25.03.2019 р. до суду надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК. Згідно із супровідним листом до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 28.04.2019 р. Після отримання обвинувального акту судом відповідно до ухвали від 26.03.2019 р. підготовче судове засідання у кримінальному провадженні було призначене на 04.04.2019 р. У підготовчому судовому засіданні 04.04.2019 р. прокурором подано клопотання про продовження строку застосованого до ОСОБА_1 запобіжного заходу, однак проведення підготовчого судового засідання за клопотанням прокурора було відкладене на 18.04.2019 р. у зв`язку з неявкою представника потерпілого. В судове засідання, призначене на 18.04.2019 р., обвинувачений ОСОБА_1 не з`явився, тому за клопотанням прокурора проведення підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні було відкладене на 07.05.2019 р. із застосуванням до обвинуваченого приводу. Однак судове засідання, призначене на 07.05.2019 р. не відбулось у зв`язку з невиконанням ухвали суду про привід обвинуваченого, тому судовий розгляд було відкладено на 22.05.2019 р. В подальшому 22.05.2019 р. за результатами проведення підготовчого судового засідання кримінальне провадження було призначене до судового розгляду на 22.05.2019 р. і за клопотанням прокурора до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового арешту та покладено на останнього обов`язки, зокрема, з`являтися до суду за першою ж вимогою, не відлучатися за межі м. Вінниці без дозволу суду, повідомляти суд та прокурора про зміну місця проживання.

Судовий розгляд кримінального провадження, який мав відбутись 22.05.2019 р., за клопотанням прокурора було відкладено на 05.06.2019 р. Однак, 05.06.2019 р. учасники кримінального провадження у судове засідання не з`явились, тому судовий розгляд кримінального провадження було відкладено на 20.06.2019 р. В судове засідання, призначене на 20.06.2019 р. обвинувачений не з`явився і за клопотанням прокурора до нього застосовано привід та судовий розгляд кримінального провадження відкладено на 04.07.2019 р. Судове засідання, призначене на 04.07.2019 р., не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді в іншому процесі, а розгляд справи відкладено на 09.07.2019 р. В судовому засіданні, яке відбулось 09.07.2019 р. за клопотанням прокурора Клиса Є.О. був оголошений в розшук у зв`язку з тим, що під час виконання ухвали про його привід останній за місцем свого проживання був відсутній.

Разом з тим, суд враховує, що згідно з довідкою про звільнення ОСОБА_1 відбував покарання у виді 3 місяців арешту в Стрижавській ВК № 81 з 27.06.2019 р. по 27.09.2019 р. Тобто на час постановлення ухвал про привід обвинуваченого та на час їх виконання ОСОБА_1 фактично відбував кримінальне покарання у виді арешту і до виконання ухвали суду про привід обвинуваченого органи поліції підійшли поверхнево.

Зокрема, згідно з висновком, який міститься в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 р. (справа №5-1кс15), під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування статті 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо).

Крім того, у постанові від 30.05.2019 р. (справа № 639/793/17) Верховним Судом зауважено, що при з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально-процесуальний статус особи, що скоїла злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку. У наведеній постанові також зауважено, що підстава для оголошення в розшук під час досудового розслідування — «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження.

Отже, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 був оголошений в розшук в зв`язку з тим, що місце його знаходження на час розгляду відповідного клопотання прокурора було не відоме. Однак, з наданих суду документів випливає, що на зазначений час ОСОБА_1 фактично відбував кримінальне покарання у виді арешту. Тому суд вважає, що доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 порушував покладені на нього обов`язки запобіжним заходом, не пов`язаним з позбавленням волі, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а тому суд зазначені доводи прокурора оцінює критично. Саме тому суд не вбачає правових підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а тому в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.

Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами фактично не розпочаті, а тому суд вважає за доцільне з метою забезпечення кримінального провадження застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 інший запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі. Слід зауважити, що ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці, зокрема, пункті 139 рішення у справі «Корбан проти України» зауважив, що хоча домашній арешт мав на увазі менше обмежень та меншу ступінь страждання та незручності заявника, ніж звичайне ув`язнення в пенітенціарній установі, він усе ще дорівнював позбавленню волі в розумінні статті 5 Конвенції.

Тому, зважаючи на вищенаведені обставини, суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

При вирішенні питання щодо обмежень для обвинуваченого застосованим до нього запобіжним заходом суд враховує, що об`єктивних даних, які б свідчили про порушення покладених на обвинуваченого обов`язків та чинення тиску на потерпілого та свідків кримінального провадження суду надано не було. Тому суд вважає за доцільне, з метою реалізації прав та обов`язків громадянина, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. При цьому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, визначені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК, а саме: прибувати до Вінницького міського суду Вінницької області за першою вимогою; не відлучатися із м. Вінниця без дозволу суду; повідомляти суд та прокурора про зміну місця свого проживання; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у кримінальному провадженні, які зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Ухвала в частині строку дії покладених обов`язків чинна протягом 60 днів, тобто до 23.59 год. 11.01.2020 р.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: