Ухвала суду № 85624168, 08.11.2019, Вишгородський районний суд Київської області

"08" листопада 2019 р. Справа № 363/3584/19

УХВАЛА

Іменем України

08 листопада 2019 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Клименко В.В.,

прокурора Неділька С.А.,

захисників Довбаша С.М., Лепень О.В., Гришка А.І.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді кримінальне провадження № 12019110150000152 відносно обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 365 КК України,

встановив:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт складений у кримінальному провадженні № 12019110150000152, щодо обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 365 КК України,

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.09.2019 року призначено підготовче судове засідання за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12019110150000152.

Під час підготовчого судового засідання прокурор висловив думку, за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, судовий розгляд слід здійснювати у відкритому судовому засіданні та заявив клопотання продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки спливає строк запобіжного заходу, а ризики визначенні статтею 177 КПК України не відпали. Крім того, заявив клопотання про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, щодо обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вказуючи, що останні: можуть переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на свідків, потерпілих та інших обвинувачених у цьому кримінальному проваджені; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, не зменшились.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання своїх захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту до Київського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності. Відносно клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді особистого, щодо нього заперечував.

Захисники Лепень О.В. та Гришко А.І. обвинуваченого ОСОБА_2 заявили клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки не відповідає процесуальним нормам кодексу. Крім того, заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, щодо обвинуваченого у вигляді домашнього арешту та свою чергу, захисник Лепень О.В. заявила клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладанням обов`язав визначених статтею 194 КПК України. Відносно клопотання захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту для визначення територіальної підсудності підтримали.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав позицію своїх захисників.

Захисник Довбаш С.М. обвинуваченого ОСОБА_3 підтримав клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту прокурору, також підтримав клопотання захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту для визначення територіальної підсудності та заперечував проти задоволення клопотання прокурора, щодо обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання до обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки прокурором не доведено існування ризиків.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію свого захисника.

Прокурор відносно заявлених клопотань сторони захисту зазначив, що підстав для повернення обвинувального акту не має, оскільки обвинувальний акт відповідає нормам КПК, а відносно зміни запобіжного заходу обвинуваченому з домашнього арешту на особисте зобов`язання вважає, що існування ризиків на даний час не відпали, тому підстав для зміни запобіжного заходу не має. Крім того, вказав, що підстав для задоволення клопотання захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту для визначення територіальної підсудності до суду апеляційної інстанції не має.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальний акт та долучені до нього документи у відповідності до положень ст.ст. 314, 315 КПК України, які регламентують порядок та межі підготовчого судового засідання, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частинами 1, 2 статті 91 КПК України встановлюють обов`язкові обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі об`єктивної сторони, умислу.

А тому формулювання обвинувачення має містити дані щодо події злочину із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити наявність в діях обвинуваченого складу злочину.

При дослідженні обвинувального акту судом встановлено, що згідно змісту обвинувального акту, фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими за ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України, викладені поверхово, не конкретно, формулювання обвинувачення в цілому є неконкретним і не містить обставин, що підлягають доказуванню відповідно до статті 91 КПК України, взагалі не визначено даних про подію правопорушення, зокрема час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Отже, відсутність вказаних обставин є недостатньо визначеним з точки зору вищевказаних вимог Закону і свідчить про неналежне встановлення події злочину.

Відповідно до формулювання обвинувачення, щодо ОСОБА_2 , останній обвинувачується за ч. 3 ст. 358 КК України за те, що перебуваючи на посаді Інспектора відділу забезпечення спеціальних заходів Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 17.02.2019 року у період з 08-32 год. по 09-58 год. (точний час не встановлено) несучи службу по охороні публічної безпеки на території Оболонського району міста Києва у складі автопатрульного наряду № 0552 на службовому автомобілі «Toyota Prius», номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) за попередньою змовою групою осіб перевищив службові повноваження, тобто умисно, як працівник правоохоронного органу, вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, а саме в порушення вимог ст. 41 Закону України «Про Національну поліцію», усвідомлюючи що ОСОБА_5 перебуває у публічному місці і внаслідок сп`яніння створює реальну небезпеку оточуючим та собі, замість виконання вимог підпункту 3 пункту 2 частини 1 статті 41 вищевказаного закону, а саме передання особи у спеціальний лікувальний заклад чи до місця проживання вивіз останнього до лісосмуги, яка знаходиться в Вишгородському районі Київської області неподалік автодороги Київ-Овруч, де залишив останнього, що супроводжувалось застосуванням спеціальних засобів, а саме спеціальний засіб «кайданки» та спеціальний засіб «Гумовий кийок», за відсутності ознак катування, що спричинило тяжкі наслідки, а саме смерть потерпілого ОСОБА_5 .

Аналогічні формулювання обвинувачення викладено, щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , останній обвинувачується за ч. 3 ст. 365 КК України та обвинуваченого ОСОБА_3 , який обвинувачується за ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 365 КК України.

Отже, всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, в обвинувальному акті не зазначено час, спосіб та місце вчинення обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 даного кримінального правопорушення, зокрема в частині перевищення влади або службових повноважень.

Крім того, не зазначено роль кожного зі співучасників злочину, якщо мало місце спільне його вчинення, чи були їхні дії організованими та взаємоузгодженими, об`єднаними спільним умислом. Не визначено конкретну кількість вказаних осіб, яка роль у вчиненні кожної дії та у причетності до кожній події, що викладено в обвинувальному у акті. Як визначено ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасник вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Всі викладені вище обставини складають об`єктивну й суб`єктивну сторону злочину, підлягають обов`язковому доказуванню в ході кримінального провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, серед іншого, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. При цьому, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам закону, суд враховує висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, відповідно до якого аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); 3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кожного кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин кожного вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права обвинуваченого на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Відповідно до статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відсутність в обвинувальному акті вказаних фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі що регламентовано статтею 22 КПК України.

Отже, без висунутого конкретизованого обвинувачення щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у випадку постановлення судом будь-якого виду вироку за результатами розгляду обвинувального акту у даному кримінальному провадженні у тому вигляді, в якому поданий прокурором обвинувальний акт до суду, зазначені дії призведуть до порушення гарантованих законом процесуальних прав обвинувачених, зокрема права на захист, а ухвалення судового рішення буде незаконним у зв`язку із істотним порушенням вимог процесуального права.

Враховуючи вище зазначене та беручи до уваги, що органами досудового розслідування не дотримано вимог кримінально процесуального закону при направленні до суду обвинувального акту, суд вважає що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору в порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 раніше не судимі, тривалий час з`являлися в органи досудового розслідування та в суд, мають постійне місце проживання. Що свідчить про відсутність ризику їх ухилення від суду. Також прокурором не доведені ризики здійснення впливу обвинувачених на потерпілих, свідків та ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Тяжкість кримінального правопорушення у якому обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_3 само по собі не свідчать про наявність ризику ухилення від суду.

За відсутності передбачених статтею 177 КПК України ризиків суд не вбачає правових підстав для обрання обвинуваченим запобіжного заходу.

Що стосується оцінки доводів прокурора у клопотанні про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 у вигляді домашнього арешту, суд констатує наступне.

Тяжкість покарання не може вважатись достатнім ризиком з огляду на позицію ЄСПЛ у справі «Мамедова проти Росії» №7064/05 від 01.06.2006 року.

Про незначний ступень ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_2 свідчать відсутність у нього судимостей, наявність у нього постійного місяця проживання, відсутність доведеної стороною обвинувачення негативної репутацію (Справа ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії»). Страхуванням від цього ризику може бути встановлення певних обов`язків на обвинуваченого.

Ризик тиску на свідків та потерпілого також носить лише декларативний характер. Таке побоювання могло бути виправданим лише на початку слідства.

Суд звертає увагу на обов`язковість доказування існування ризиків, а не лише зазначення їх стандартного переліку.

Таким чином суд не встановив виправданості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задля потреби у забезпеченні виконання ним належної процесуальної поведінки. А тому задля забезпечення потреб судового розгляду цілком достатнім та виправданим є застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладанням на ОСОБА_2 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відносно клопотання захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту до Київського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності, суд не знаходить з підстав для його задоволення, за тих мотивів, що викладенні в самому клопотанні.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 177, 194, п. 3 ч. 3 ст. 314, ст.ст. 315, 376 КПК України, суд, -

ухвалив:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110150000152 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 365 КК України повернути прокурору.

У клопотанні захисників Хурсенко С.О. та Молібог Ю.М. про направлення обвинувального акту до Київського апеляційного суду для визначення територіальної підсудності - відмовити

У клопотанні прокурора про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 у виді домашнього арешту - відмовити.

У клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у виді особистого зобов`язання - відмовити.

Клопотання захисника Лепень О.В. про зміну запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов`язання щодо обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід з домашнього арешту з 22-00 год. до 08-00год. наступної доби на особисте зобов`язання, строком на два місяця.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні процесуальні обов`язки:

- прибувати до прокурора або суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі м. Києва без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи;

- утримуватися від спілкування іншими учасниками кримінального провадження № 12019110150000152;

- здати на зберігання до відповідних органів свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд за межі України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 13.11.2019 року о 14-05 год.

Суддя О.Д. Рудюк