Рішення № 85616997, 05.11.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2019 справа №914/1540/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМСЕРВІС»

до відповідача: Львівської міської ради

про: визнання незаконною бездіяльності та визнання додаткової угоди до договору укладеною,

Представники:

позивача: Лукашкова А.В. (довіреність б/н від 05.09.2019р.);

відповідача: Кузь І.І. (довіреність №2901-вих-639 від 25.07.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМСЕРВІС» до Львівської міської ради про визнання незаконною бездіяльності та визнання додаткової угоди до договору укладеною.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.08.2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМСЕРВІС» до Львівської міської ради про визнання незаконною бездіяльності та визнання додаткової угоди до договору укладеною залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

21.08.2019р. позивачем подано до суду супровідний лист, до якого долучено докази усунення недоліків позовної заяви, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№34803/19.

22.08.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 23.09.2019р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

10.09.2019р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№37156/19.

11.09.2019р. відповідачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№37376/19 та вх.№37377/19.

У підготовчому засіданні 23.09.2019р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 07.10.2019р.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання 07.10.2019р. представники сторін з`явилися.

07.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 28.10.2019р.

У судовому засіданні 28.10.2019р. з розгляду спору по суті, в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 05.11.2019р.

Після закінчення перерви, у судове засідання 05.11.2019р. з розгляду спору по суті представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав повністю. При цьому, представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

за твердженням позивача, Львівська міська рада, в порушення вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі», не розглянула в місячний термін надісланий позивачем лист – повідомлення, не надіслала заперечень, пропозицій або зауважень та не уклала з ним додаткову угоду до договору оренди землі від 11.11.2014р.

Позиція відповідача:

відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши зокрема, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки можлива лише за наявності волевиявлення на те сторін, яке з боку уповноваженого органу оформлюється відповідним рішенням. Крім того, відповідно до Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові (затвердженого ухвалою міської ради від 25.05.2017 р. №1995), підставою для укладення договору оренди земельної ділянки чи додаткової угоди до договору є ухвала міської ради про передачу ділянки в оренду.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

11.11.2014р. між Львівською міською радою (надалі по тексту – «Орендодавець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРАМСЕРВІС» (надалі по тексту – «Орендар») укладено договір оренди землі (надалі по тексту – «Договір»), відповідно до п.1. якого, Орендодавець на підставі Податкового кодексу України, ухвал Львівської міської ради від 26.07.2012 №1675 «Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові», від 18.06.2009 №2712 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова» (зі змінами), від 10.07.2014 №3649 «Про продовження ТзОВ «Крамсервіс» терміну оренди земельних ділянок на вул. Хуторівці та продаж ТзОВ «Крамсервіс» земельних ділянок на вул. Хуторівці» надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Хуторівці для влаштування та обслуговування автосалону і станції технічного обслуговування автомобілів.

Договір укладено на 5 років до 10.07.2019р. (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 Договору).

Вищевказаний Договір зареєстрований у Львівській міській раді 11.11.2014р. за №С-2824, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-13 вчинено запис.

09.04.2019р. позивачем надіслано на адресу відповідача лист-повідомлення про поновлення Договору вих.№04/09, в якому позивач повідомив про свій намір скористатися переважним правом на поновлення Договору. До вищевказаного листа позивачем долучено проект додаткової угоди до Договору (надалі по тексту – «Додаткова угода»).

Листом вих.№2403-1566 від 12.04.2019р., відповідач повідомив позивача про те, що звернення позивача щодо наміру продовження терміну дії Договору прийнято до уваги, а також про перелік документів, які необхідно надати разом із заявою для продовження терміну оренди земельної ділянки.

Враховуючи наведене, зокрема, те, що позивач своєчасно повідомив відповідача про намір скористатися належним йому правом на поновлення Договору, надіславши відповідачу проект Додаткової угоди, а також те, що чинним законодавством не передбачено надання орендарем в обов`язковому порядку інших додаткових документів, крім проекту додаткової угоди, позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльність відповідача, що виявляється в зволіканні в укладенні Додаткової угоди, а також просить вважати укладеною Додаткову угоду в наступній редакції:

« Додаткова угода

до Договору оренди землі від 11.11.2014р. (№С-2824)

м. Львів «____»__ 2019 р.

Орендодавець (уповноважена ним особа) - Львівська міська рада, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 1 в особі _______________, що діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з одного боку, та орендар Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАМСЕРВІС», в особі Директора Морозова Д.О., що діє на підставі Статуту, вирішили укласти Додаткову угоду до Договору оренди землі від 11.11.2014р. (№ С-2824) (далі - Договір) про наступне:

1. Сторони домовились продовжити строк дії Договору на 5 (років) та внести зміни в п.8 Договору виклавши його в новій редакції:

« 8. Договір укладено на 10 (десять) років до 10 липня 2024 року (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

2. Всі інші умови Договору залишаються без змін та Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

3. Додаткова угода укладена в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу.

Реквізити та підписи сторін

ОрендодавецьОрендарЛьвівська міська радаТзОВ «КРАМСЕРВІС» Свідоцтво про державну реєстрацію № НОМЕР_1 від 14.03.1996р. Ідентифікаційний код 19162936 79066,м.Львів, вул. Довженка, 2 Директор Д. ОСОБА_1 ОСОБА_2 ».Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого:

відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.2 ст.792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» (надалі по тексту – «Закон»), договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 11.11.2014р. між сторонами укладено Договір, відповідно до умов п.1. якого, відповідач, як Орендодавець, надає, а позивач, як Орендар, приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Хуторівці для влаштування та обслуговування автосалону і станції технічного обслуговування автомобілів.

Згідно з п.8. Договору, такий договір укладено на 5 років до 10.07.2019р. При цьому, вказаним пунктом Договору позивачу, як Орендарю, надано право на продовження його дії, за умови письмового попередження відповідача, як Орендодавця, у визначені строки про такий намір.

Статтею 33 Закону регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч.ч.1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч.6 цієї норми).

У цій справі предметом спору, а відповідно і об`єктом захисту за позовними вимогами, стало право позивача, як Орендаря, на поновлення Договору в порядку, передбаченому ч.ч.1-5 ст.33 Закону.

Так, згідно з ч.ч.1-5 ст.33 Закону, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Для застосування положень ч.ч.1-5 ст.33 Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в абз.1. п.6.5. постанови від 27.06.2019р. у справі №923/925/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84944522).

Таким чином, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбачена чч.1-5 ст.33 Закону, можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення обох сторін (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в абз.1. п.6.8. постанови від 27.06.2019р. у справі №923/925/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84944522).

Враховуючи наведене, суд звертає увагу відповідача на необґрунтованість викладених ним у відзиві на позовну заяву заперечень, щодо того, що позивач повинен був додати до листа-повідомлення інші, окрім проекту додаткової угоди, документи, оскільки такі не узгоджуються з нормами чинного законодавства (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.31. постанови від 08.10.2019р. у справі № 904/3167/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84944317).

Поряд з цим, суд відхиляє заперечення відповідача про те, що зміна нормативної грошової оцінки землі під час дії Договору позбавляє орендаря можливості реалізації ним законодавчо передбаченого права на поновлення цього Договору на тих самих умовах, оскільки чинне законодавство про оренду землі не містить таких застережень, а сторони Договору не позбавлені права привести істотні умови Договору у відповідність до затвердженої нормативної грошової оцінки у новій редакції, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду погодженого сторонами розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений в п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого Договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

Щодо дотримання позивачем встановлених для поновлення Договору вимог, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів порушення позивачем умов спірного Договору чи неналежного його виконання, при цьому, протилежного відповідачем доведено не було.

Крім того, відповідно до умов п.8. Договору, у випадку, якщо Орендар має намір скористатися переважним правом продовження дії Договору, Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про такий намір продовжити його дію (п.8 Договору).

Враховуючи те, що Договір укладено на 5 років до 10.07.2019р. (п.8. Договору), останнім днем 90-денного строку, наданого позивачу для повідомлення відповідача про свій намір продовжити дію Договору, був 11.04.2019р.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, лист-повідомлення вих.№04/09 від 09.04.2019р. про поновлення Договору надіслано відповідачу 09.04.2019р., а отже, позивачем дотримано строк звернення до відповідача із повідомленням про намір поновити Договір.

Окрім того, як зазначено вище, Договір укладено між сторонами на 5 років, при цьому, судом встановлено, що відповідно до тексту проекту Додаткової угоди, надісланої на адресу відповідача разом із листом-повідомленням вих.№04/09 від 09.04.2019р., позивач запропонував внести зміни в Договір, виклавши п.8 Договору в редакції, згідно якої строк дії Договору змінено з 5 років (передбачених первісними умовами Договору) на 10 років.

Водночас, доказів досягнення у встановленому законом порядку згоди щодо зміни такої істотної умов договору, як строку його дії, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

При цьому, із позовом про укладення додаткової угоди на нових істотних умовах із підстав, передбачених ч.ч.1-5 Закону, позивач мав право звертатися до суду лише у разі їх узгодження між сторонами (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.6.11. постанови від 27.06.2019р. у справі №923/925/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84944522).

Натомість, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, в пункті 1 додаткової угоди, надісланої відповідачу, позивач зазначив про продовження строку дії договору на 5 років, однак виклав пропозицію про внесення змін в п. 8 договору та викладення його в новій редакції, запропонувавши змінити істотну умову договору про строк його дії не на 5, а на 10 років, що унеможливлює визнання такої додаткової угоди укладеною на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Внесення змін в умови договору в частині строку його дії дає підстави в подальшому на звернення орендаря з заявою про поновлення договору оренди вже на новий, визначений в додатковій угоді, строк, а саме на 10 років, а не на 5 років, як це передбачено Договором.

Щодо заявленої позовної вимоги про визнання незаконною бездіяльності відповідача, суд зазначає наступне:

законодавець у ч.5 ст.33 Закону визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на предмет відповідності вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Зазначені положення слід розуміти таким чином: а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря; б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі. При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності направленого орендарем листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни (позиція Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладена в абз.абз.1, 2 п.11.3. постанови від 18.03.2019р. у справі №908/1165/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81336824).

Відповідач, після отримання листа-повідомлення позивача, відповідно до ч.5 ст.33 Закону, був зобов`язаний протягом місяця розглянути це повідомлення на предмет відповідності вимогам закону та узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору, при цьому, як зазначено вище, відповідач протягом місяця був зобов`язаний:

1) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі та укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі;

2) за наявності заперечень повідомити позивачеві про невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону або запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

Водночас, лист відповідача вих.№2403-1566від 12.04.2019р. не є запереченням у розумінні положень ч.5 ст.33 Закону, оскільки не замінює необхідності волевиявлення самої Львівської міської ради, як орендодавця у спірних правовідносинах, у обумовлений спосіб та строк щодо погодження чи відмови у поновленні договору, у вказаному листі відповідачем не наведено ні обґрунтованих заперечень, ні пропозиції щодо змін до договору.

Відповідно до ст.19. Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний припис у справі, що розглядається, не дозволяє суду дійти висновку, що відповідач, зволікаючи з укладенням Додаткової угоди до Договору з внесенням змін до нього в частині строку його дії, порушив цим права позивача, оскільки відповідач, маючи обов`язок розглянути лист-повідомлення позивача про намір поновити дію Договору, не мав обов`язку прийняти нові істотні умови щодо строку.

Водночас, якщо сторона договору вимагає поновлення договору оренди на інший строк або на інших умовах, це за приписами частини 6 статті 33 Закону не створює для іншої сторони договору обов`язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови. Відповідно відмову задовольнити цю вимогу або зволікання з її розглядом не можна вважати порушенням прав сторони договору, передбачених частиною 6 статті 33 Закону. (аналогічна позиція Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду викладена в п.11.16. постанови від 18.03.2019р. у справі № 908/1165/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81336824).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 05.06.2019р. у справі №922/928/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82528154).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту – «Конвенція»). У пункті 145 рішення від 15.11.1996р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (надалі по тексту – «ЄСПЛ») зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Враховуючи наведене, хоча поведінка відповідача, що полягала у невиконанні ним установленого ч.5 ст.33 Закону обов`язку у місячний термін розглянути надісланий позивачем лист-повідомлення не можна визнати добросовісною, проте, задоволення позову в частині позовної вимоги про визнання бездіяльності відповідача, що виявляється в зволіканні в укладенні Додаткової угоди на запропонованих позивачем умовах, не є ефективним способом захисту і не призводить до реального відновлення порушеного права позивача за відсутності погодження у встановленому порядку відповідачем таких нових умов Договору, оскільки законом встановлено право, а не обов`язок відповідача здійснити таке погодження, а тому, позов у вказаній частині заявлених вимог не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що підстави для задоволення позову відсутні, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір за подання позову у цій справі, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2019р.

Суддя Король М.Р.