Рішення № 85616611, 11.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/7539/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП"

до Державного агентства резерву України

про стягнення 19 488,05 грн.

за участю представників:

від позивача: Кожушко Є.О.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 19 488,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем якісно та в повному обсязі було надано послуги, обумовлені договором № 5/9 від 09.10.2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Проте, станом на момент подання позову витрати Зберігача за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2018 році на загальну суму 19 488,05 грн., відповідачем не відшкодовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.07.2019 та 25.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав два клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

31.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо заявлених позивачем вимог та просив суд відмовити Державному підприємству "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

08.08.2019 та 12.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповіді на відзив, в яких заперечив проти доводів відповідача та позов задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 клопотання Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін задоволено, вирішено здійснювати розгляд справи №910/7539/19 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.10.2019.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 оголошено перерву на 30.10.2019.

28.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач надав додаткові пояснення. Зазначив про помилковість опрацювання попереднього періоду правовідносин за 2013 та заявленої заяви про застосування строку позовної давності.

У підготовчому засіданні 30.10.2019 представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.11.2019.

У судовому засіданні 11.11.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 11.11.2019 не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Заяв та клопотань не заявив.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

09.10.2009 року між позивачем (Зберігач) та відповідачем (Комітет) укладено Договір №5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, яке здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача.

За умовами п. 1.2. Договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1 мр. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.

У п. 4.1. Договору передбачено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджених Кабінетом Міністрів України.

В п. 4.2. Договору сторони погодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву, наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Згідно з п. 4.3. Договору оплата робіт із закладення (поставки цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2009 р., і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. Договору).

Додатковими угодами № № 1-6 до Договору сторони погоджували річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторисів за 2010-2016р.р.

У січні 2018 року позивач направив на адресу відповідача лист № 198/1 від 23.01.2018 про погодження кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2018 році, у відповідь на який відповідач листом (вх. № 506-П від 26.02.2018) повернув позивачеві погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 рік на суму 19 521,04 грн. з ПДВ.

Вищезазначений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 рік на суму 19 521,04 грн. затверджено директором Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", а також погоджено Головою Державного агентства резерву України. Крім того, вказаний кошторис скріплено гербовими печатками обох сторін без заперечень та зауважень.

Крім того, листом № 197/МР від 23.01.2018 позивач надіслав на адресу відповідача проект Додаткової угоди № 8 до Договору на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 на суму 19 521,04 грн. з ПДВ, який було отримано відповідачем 26.01.2018, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Сторонами не заперечується, що відповідачем не було підписано відповідну додаткову угоду на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 рік.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач листами №1532/4 від 11.05.2018, №2369/4 від 31.07.2018, №3633/4 від 26.11.2018, №820/4 від 06.03.2019 направив на адресу відповідача звітні документи, акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2018 року, звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в двох відокремлених приміщеннях складу інв. № 103-10025 за 1-4 квартали 2018 року, рахунки на оплату послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2018 року на загальну суму 19 488,05 грн. з ПДВ (що менше від суми, яка була запланована в кошторисі), які були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У зв`язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання матеріальних цінностей за договором, останній звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).

За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Абзац 1 п. 2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Судом встановлено, що подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2018 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем не висунуто, в тому числі й станом на час вирішення даного спору у суді.

Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за 1-4 квартали 2018 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 19 488,05 грн.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей з ним не узгоджено, не підписано відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат на заявлену позивачем суму, оскільки це спростовується наявним у матеріалах справи погодженим відповідачем (підписаним Головою Державного агентства резерву України та скріплений печаткою відповідача) кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 рік на суму 19 521,04 грн. з ПДВ та з огляду на те, що всі підтверджуючі документи понесених витрат, як те передбачено умовами договору, було направлено відповідачу та відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень отримано останнім, при цьому вказані звіти та акти не погоджені саме з боку відповідача.

При цьому, суд виходить з того, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 19 488,05 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами. При цьому, з урахуванням положень розділу 4 Договору «Порядок проведення розрахунків», обов`язок оплати фактичних витрат понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2018 рік станом на момент пред`явлення позову є таким, що настав.

У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз`яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов`язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код 37472392, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28) на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (ідентифікаційний код 09794409, місцезнаходження: 54037, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд.4) 19 488,05 грн. суми основного боргу та 1 921 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2019.

Суддя І.В. Приходько